Сага про Форсайтів
Шрифт:
«Справжнісінька нісенітниця! — «— сказав він.
Френсі на один вечір позичила у Юфімії молодого Фладжолетті, і він виконав її сонату у вітальні на Прінсез-гарденз. Сказати правду, Роджер мав рацію. Соната дійсно була нісенітниця, але — оце-то й біда! — нісенітниця того гатунку, що не має попиту. Як відомо кожному Форсайтові, нісенітниця, яку можна продати, — то ніяка не нісенітниця — зовсім ні!
Однак, незважаючи на здоровий глузд, що примушував їх складати ціну мистецьким витворам відповідно до їхньої вартості, дехто з Форсайтів, — наприклад, тітонька Гестер, яка кохалася в музиці, — жалкував, що Френсі компонує свої
Вони й зараз слухали її разом із Свізіном, який удавав, що нічого не чує: теперішня молодь говорить так швидко й невиразно, хіба ж можна щось розібрати!
— Я не можу уявити собі, — озвалася місіс Септімус, — як ти зважилася на таке. Мені б забракло сміливості!
Френсі всміхнулась.
— Я волію мати справу з чоловіками. Жінки такі уїдливі.
— Отакої, любонько! — вигукнула місіс Смолл. — Хіба ж ми уїдливі?
Юфімія зайшлася безгучним сміхом і, вискнувши, мовила здавлено, наче її душили:
— Ой тітонько! Ви мене колись доконаєте!
Свізін не бачив у тому нічого смішного; він дратувався, коли інші сміялися з жарту, якого він не розумів. Сказати правду, його страшенно дратувала Юфімія, яку він завжди називав: «Нікова донька, як же її звати — ота бліда». Він мало не став її хрещеним батьком — напевне став би, якби не заперечував рішуче проти її чужоземного ім'я. Та й взагалі бути хрещеним батьком — то велика морока. І Свізін мовив до Френсі з гідністю:
— Чудовий день… е-е… як на цю пору року.
Але Юфімія, яка знала, що він відмовився стати її хрещеним, повернулась до тітоньки Гестер і почала їй розповідати, як бачила Айріні — місіс Сомс — у крамниці церковно-комерційного товариства.
— І Сомс був із нею? — спитала тітонька Гестер; місіс Смолл іще не встигла розповісти їй про ту зустріч.
— Сомс? Звичайно, ні!
— Невже вона ходить по місту сама?
— Та ні! З нею був містер Босіні. Вона була розкішно вбрана.
Але Свізін, почувши ім'я Айріні, суворо глянув на Юфімію, яка, сказати правду, завжди виглядала якось недоладно в своїх сукнях, і мовив:
— Певна річ, вона була вбрана, як справжня леді. На неї завжди любо глянути.
Цієї миті повідомили, що приїхав Джеймс із дочками. Дарті, якому захотілось випити, послався на те, що йому треба, мовляв, до зубного лікаря; зійшовши біля Мармурової арки, він узяв кеб і на той час уже сидів біля вікна в своєму клубі на Пікаділлі.
Жінка, сказав він своїм приятелям, хотіла повезти його з візитами. Та не на того натрапила! Ха!
Гукнувши служника, Дарті послав його в хол довідатися, хто виграв заїзд о 4.30. Слово честі, втомився як собака, провадив він, цілісінький день мотався по місту з жінкою. А оце вирішив — годі. Хіба він не має права на особисте життя?
Визирнувши з вікна ніші, де він любив сидіти, стежачи за перехожими, Дарті, на лихо, а може,
Дарті вмить зірвався на ноги; схопивши свій келих, він промимрив щось про «заїзд о 4.30» і швидко сховався у гральній кімнаті, куди Сомс ніколи не заходив. Вмостившись у напівтемній кімнаті, він утішався на самоті особистим життям до пів на восьму, — на той час Сомса в клубі вже, напевно, не буде.
Ні, не можна, повторював Дарті сам до себе, коли йому кортіло приєднатися до розмов, що точились біля вікна, ні в якому разі не можна наражатися на сварку з Вініфред саме тепер, коли у нього сутужно з грішми, а «старий» (Джеймс) дивиться на нього скоса після тієї халепи з нафтовими акціями, в якій він, Дарті, зовсім не винний.
Якби Сомс побачив його в клубі, до Вініфред неодмінно дійшла б чутка, що він не був у зубного лікаря. Мабуть, немає такої іншої родини, де б чутки доходили так швидко. Схрестивши ноги в картатих штанях, Дарті невесело сидів між зеленими ломберними столиками; його оливкове обличчя було насуплене, лаковані черевики вилискували в сутіні; він гриз палець, міркуючи, де його в біса дістати грошей, якщо Еротик не виграє ланкашірського кубка.
Його похмурі думки звернулися до Форсайтів. Кляте кодло! Анічогісінько в них не витягнеш — принаймні для цього треба з шкури вилізти. Усі — страшенні скнари, і жодного серед них спортсмена, хіба що Джордж. Спробуй-но позичити десять шилінгів у цього ж таки Сомса, то його грець поб'є на місці, а як ні, то він скорчить таку зневажливу посмішку, наче ти пропаща людина, коли потребуєш грошей.
А дружина цього Сомса! (Дарті мимоволі ковтнув слину). Він пробував був заприязнитися з нею, — приязнь до гарненької своячки — річ природна, — але нехай його чорти вхоплять, якщо ця (Дарті лайнувся подумки) вшанувала його хоч єдиним словом; де там! Вона дивиться на нього, мов на якийсь непотріб, а сама, певно, здатна на що завгодно — він ладен головою закластися. Він жінок знає, як облуплених: недарма в неї такі оксамитні очі й така постать, і цей телепень Сомс скоро в цьому пересвідчиться, якщо в тих чутках про Пірата є хоч крихта правди.
Вставши з крісла, Дарті пройшовся по кімнаті і спинився перед дзеркалом, що висіло над мармуровим каміном; він довго стояв, розглядаючи своє відображення. Як у багатьох чоловіків цього типу, обличчя Дарті з напомадженими чорними вусиками й акуратними невеличкими баками було наче вимочене в льняній олії. Помітивши на своєму м'ясистому носі прищик, Дарті стурбовано його помацав.
Тим часом старий Джоліон знайшов останнє вільне крісло в переповненій вітальні Тімоті. Своєю появою він, очевидно, перебив якусь розмову, і всі ніяково мовчали. Тітонька Джулі, добра душа, поспішила розвіяти замішання.
— Знаєш, Джоліоне, — сказала вона, — ми оце говорили, що ти давненько до нас не навідувався; проте дивуватися нічого. Ти, мабуть, дуже зайнятий. Джеймс пояснив, що тепер така важка пора…
— Справді? — відповів старий Джоліон, гостро поглянувши на Джеймса. — Пора була б не така важка, якби люди не стромляли свого носа в чужі справи.
Джеймс, який сидів насупившись у такому низькому кріслі, що його коліна стриміли круто вгору, неспокійно засовав ногами й наступив на кота, що, рятуючись від старого Джоліона, необачно сів біля нього.