Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Сага про Форсайтів
Шрифт:

Босіні підійшов до них, вигляд у нього був змучений, ніби після важкої фізичної праці; на чолі виступили краплини поту, і Сомс, здавалось, говорив своєю посмішкою: «Нелегко тобі довелося, голубе!..»

— А що ви робите в парку? — запитав він. — Ми гадали, що ви зневажаєте таке марнування часу.

Босіні наче не чув його; замість відповіді він звернувся до Айріні:

— Я заходив до вас додому. Сподівався, що застану вас.

Тієї миті якийсь знайомий торкнув Сомса за плече й заговорив до нього; обмінюючися з ним через плече банальними

фразами, він не почув її відповіді, й раптом у голову йому набігла одна думка.

— Ми вже зібралися додому, — сказав він Босіні. — Ходімо, пообідаєте з нами.

В його запрошенні звучала якась бравада, якийсь дивний пафос. «Мене ти не обдуриш, — здавалося, говорив він своїм тоном і виглядом, — але, сам бачиш, я тобі довіряю, я тебе не боюся!»

Вони рушили утрьох на Монпельє-сквер, Айріні йшла посередині. На людних вулицях Сомс простував попереду. Він не дослухався до їхньої розмови: здавалось, його дивне рішення довіритися Босіні переважило навіть його потаємні мотиви. Як досвідчений картяр, він запевняв себе: «Цю карту я не можу відкинути. Треба поставити і на неї. Надто мало в мене шансів на виграш».

Переодягався він повільно і, почувши, як Айріні вийшла з своєї кімнати й зійшла вниз, ще на добрих п'ять хвилин загаявся в своїй туалетній кімнаті. Потім він і собі зійшов у вітальню, навмисно грюкнувши дверима, щоб їх попередити. Вони стояли біля каміна — може, розмовляли, а може, й ні, він не міг сказати напевно.

Весь той вечір Сомс старанно грав свою роль у цьому фарсі, поводячись із гостем куди приязніше, аніж будь-коли досі; на прощання він сказав Босіні:

— Заходьте до нас частіше. Айріні любить поговорити з вами про будинок.

І знову в його голосі звучали дивна бравада й дивний пафос, але рука його була холодна як лід.

Не відступаючись від свого рішення, він відвернувся, коли вони прощалися, відвернувся від своєї дружини, що казала Босіні на добраніч, стоячи під висячою лампою, від її золотавих кіс, що аж сяяли під світлом, від її усміхнених сумних уст; відвернувся від очей Босіні, що дивився на неї, як собака дивиться на свого хазяїна.

І він ліг спати з певністю, що Босіні закоханий у його дружину.

Літня ніч дихала спекою, такою спекою й задухою, що навіть із відчинених вікон струменіло гаряче повітря. Довгий час Сомс лежав, прислухаючись до її дихання.

Вона може спати, а він лежить без сну. І, лежачи без сну, Сомс твердо вирішив грати роль безтурботного, довірливого чоловіка.

Перед світанком він устав з ліжка й, пройшовши в туалетну кімнату, став біля відчиненого вікна.

Він задихався від спеки.

І йому згадалася одна ніч чотири роки тому — ніч перед весіллям, така ж спекотлива й задушна, як і ця.

Він пригадав, як лежав у плетеному кріслі біля вікна своєї вітальні на Вікторія-стріт. Десь недалеко, в завулку, якийсь чоловік добивався у двері, пронизливо кричала жінка; на диво виразно, наче це сталося недавно, він пригадав бійку, грюкання дверима і мертву тишу, що настала після того. А згодом на вулиці з'явився візок нічного поливальника — він наближався у примарному безсилому світлі ліхтарів; Сомс

і зараз наче чув, як візок торохкотить усе ближче й ближче, ось він минув будинок, і торохтіння поволі завмерло вдалині.

Сомс визирнув з вікна, що виходило у двір, і побачив перші проблиски ранку. Обриси темних стін і дахів на мить розпливлись, а потім вирізнилися ще чіткіше.

І він пригадав, як тієї ночі ліхтарі заливали блідим світлом усю Вікторія-стріт; пригадав, як він похапцем одягнувся, вийшов надвір і попрямував повз будинки й сквери на вулицю, де жила вона. Спинившись, він став дивитися на маленький будинок, незворушний і сірий, як обличчя мерця.

І раптом його пронизала думка, пекуча, як марення хворого: «А що робить він — той молодик, що не дає мені спокою, що був тут сьогодні ввечері, що закохався у мою дружину? Може, блукає вулицею, виглядаючи її, так само як виглядав її вдень у парку; може, стоїть унизу, не спускаючи очей з мого будинку?»

Він тихенько перейшов площадку, обережно відхилив завісу й відчинив вікно.

Дерева в сквері були повиті сірою імлою, так наче ніч, мов великий пухнастий метелик, притрусила їх пилком зі своїх крил. Ліхтарі ще й досі світилися, хоч уже зовсім поблідли, але вулиця була порожня — жодної живої душі!

І раптом серед мертвої тиші десь удалині пролунав нестямний крик, наче голос заблуканої душі, що, вигнана з раю, оплакувала своє втрачене блаженство. Ось він пролунав знову — і знову! Здригнувшися, Сомс зачинив вікно.

Потім він здогадався: «Та це ж павичі кричать у Зоологічному саду!»

XII. ДЖУН РОБИТЬ ВІЗИТИ

Старий Джоліон стояв у тісному холі бродстерзького пансіону, вдихаючи запах церати й оселедців, яким просякнуті всі респектабельні приморські пансіони. На кріслі — лискучому шкіряному кріслі, що показувало волосяну набивку крізь дірку в лівому куточку спинки, — стояв чорний саквояж. Старий Джоліон складав у нього папери, останній номер «Таймса» і флакон одеколону. Сьогодні мало відбутися засідання правління «Всесвітніх золотих копалень» і «Нової вугільної компанії», на які старий Джоліон оце зібрався їхати, бо він ніколи не пропускав засідань; «пропустити правління»— це зайвий доказ того, що він старішає, а його ревнивий форсайтівський дух нізащо з цим не погоджувався.

Він складав папери в чорний саквояж, і очі його, здавалося, ось-ось запалають гнівом. Так поблискують очі в школяра, якого загнав у куток гурт його товаришів і який стримується, знаючи, що сили занадто нерівні. Отак і старий Джоліон стримував свій гнів, породжений життєвими обставинами, тамуючи його дивовижною силою волі, що вже помалу згасала.

Він щойно одержав від сина вельми непрактичного листа, в якому хлопець, удаючись до туманних загальників, намагався уникнути відповіді на пряме запитання. «Я розмовляв з Босіні, — писав син, — він не злочинець. Що більше я пізнаю людей, то дужче переконуюсь: вони ані добрі, ані злі — вони просто смішні або зворушливі. Ти, мабуть, зі мною не погодишся!»

Поделиться:
Популярные книги

Два лика Ирэн

Ром Полина
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
6.08
рейтинг книги
Два лика Ирэн

Купи мне маму!

Ильина Настя
Любовные романы:
современные любовные романы
5.00
рейтинг книги
Купи мне маму!

Идеальный мир для Лекаря 6

Сапфир Олег
6. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 6

Газлайтер. Том 9

Володин Григорий
9. История Телепата
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 9

Метаморфозы Катрин

Ром Полина
Фантастика:
фэнтези
8.26
рейтинг книги
Метаморфозы Катрин

Черный маг императора 2

Герда Александр
2. Черный маг императора
Фантастика:
юмористическая фантастика
попаданцы
аниме
6.00
рейтинг книги
Черный маг императора 2

Мастер 2

Чащин Валерий
2. Мастер
Фантастика:
фэнтези
городское фэнтези
попаданцы
технофэнтези
4.50
рейтинг книги
Мастер 2

(Бес) Предел

Юнина Наталья
Любовные романы:
современные любовные романы
6.75
рейтинг книги
(Бес) Предел

Темный Лекарь 3

Токсик Саша
3. Темный Лекарь
Фантастика:
фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Темный Лекарь 3

Неудержимый. Книга XIX

Боярский Андрей
19. Неудержимый
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Неудержимый. Книга XIX

Сирота

Ланцов Михаил Алексеевич
1. Помещик
Фантастика:
альтернативная история
5.71
рейтинг книги
Сирота

Её (мой) ребенок

Рам Янка
Любовные романы:
современные любовные романы
6.91
рейтинг книги
Её (мой) ребенок

По машинам! Танкист из будущего

Корчевский Юрий Григорьевич
1. Я из СМЕРШа
Фантастика:
боевая фантастика
попаданцы
альтернативная история
6.36
рейтинг книги
По машинам! Танкист из будущего

Жребий некроманта. Надежда рода

Решетов Евгений Валерьевич
1. Жребий некроманта
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
6.50
рейтинг книги
Жребий некроманта. Надежда рода