Сатирикон-XXI (збірка)
Шрифт:
Та сама постать поставила позаду кругленького дзиґлика без спинки й на одній трилапій ніжці, притягнувши його від рояля, що дрімав у далекому затемненому кутку, праворуч від комп’ютера. Шлойма обережно опустився на оксамитову вишневу таблетку. Для спини опертя не було, тож сидіти довелося в скутій позі, випроставшись і стуливши докупи коліна. Правою рукою він стискав склянку з тоніком, а ліва зависла в повітрі, бо він не мав куди її подіти.
— Не вимахуйте рукою! Ви ж не вождь! — суворо зауважив йому Тарас Панасович і, зробивши черговий ковток зі склянки та дещо зм’якшивши свій тон, продовжив розмову: — Отож, як ви знаєте, каналізація в нашому місті розділена.
— Звідки я можу про таке знати? Я не фахівець з каналізаційних питань. — Шлойма знову намагався взяти себе в руки, опанувати перебігом розмови й повернути її у вигідне русло.
— Та це неважно! Я вам так говорю, і так воно є! — Перший секретар знову ніби почав втрачати самовладання. — І не перебивайте мене! У мене ще нарада сьогодні увечері, з директорами цукрозаводів
Шлойма вмовк і приготувався слухати.
— Да, так от, каналізація розділена. Це вже ваші спец-служби постаралися… — Наголосу на слові «ваші» в останньому реченні першого секретаря не зауважив би лише безнадійно глухий співрозмовник. Хоча, з іншого боку, товариш перший секретар навряд чи розмовляв би з безнадійно глухим співрозмовником. А якби розмовляв, то заздалегідь подбав би про хорошого сурдоперекладача, який швидкими змахами рук також зумів би відтворити той наголос на слові «ваші», якого не можна було не зауважити в мові товариша Манасенка. Тож Шлойма лише кивнув головою, зауваживши цей наголос. А товариш перший секретар продовжував: — Установили, понімаєш, рєшотки, ґрати, такі, як ото ви, може, на Усті бачили. Перегородили всі труби й усі колєктори. Одним словом, проникнуть ні в ту, ні в іншу сторону нєльзя. Єслі, конєшно, ви не криса, а нормальний чоловік… Ви ж — нормальний чоловік, письменнику Ецірван? — Знову лукавий примружений погляд, ковток зі склянки з коньяком. — Нормальний ви, нормальний, інакше ми б до вас не обращалися. Хотя — який ви там нормальний! Ви ж — отброс, покидьок! — Емоційні перепади в мові першого секретаря обкому настільки почастішали, що вже робилися милими й майже звичними.
Шлойма підніс до рота склянку, яку затискав у правиці, й собі зробив ковток. Гіркувата рідина не потамувала спраги, а лише неприємно обволікла ротову порожнину й заструменіла в горло колючим потічком. Ецірван із зусиллям проковтнув «тонік» і далі звернув свій погляд на товариша першого секретаря.
— Ви ж — покидьки! Ви, усі ті, кому вроді би нормально живеться у тій квазідержаві, тій вашій ЗУР. Але особливі покидьки зібрались у квазі-квазідержаві, в тому вашому сраному Західному Рівному, хай йому грець! Сволочі! Врєдітєлі! Думаєте, я не зауважив, що епідемія коров’ячого сказу в Гощанському районі розпочалася одразу ж після відвідання району вашою западноровенською делегацією з гуманітарною допомогою? — Тон першого секретаря став таким вишукано-обуреним і непристойно-літературним, що Шлойму аж трішки занудило. Хоча це й тонік міг так подіяти. Хто його зна, що вони у нього підмішали… — У майбутньому, після нашої остаточної перемоги… — вже засвоював якусь нову свою думку товариш перший секретар, — …після неминучої нашої перемоги, ми, напевно, залишимо для вас і таких, як ви, певні, конкретно визначені гето. Виберемо для цього міста… яких не шкода… частини міст… Західне Рівне, Західний Львів. Можливо, Західний Луцьк або Тернопіль… Ми також можемо бути великодушними. Якщо ворог не здається — його відселяють. Та й скільки вас там є, тих патріотів-маргіналів… (Шлойма, хоча вже й почав звикати, все ж здивовано звів брови догори від такої лексики.) Так-так, нам і такі слова відомі, ви не думайте, ми в партшколі не бомки били. Щось таки читали. І Колара цитуємо з усієї сили, і Шафарика, і Ганка, і в слов’янофіли… Можемо, коли схочемо. Ну, а стосовно тих міст, які я щойно перелічив, то ви ж самі розумієте, що Рівного… тобто — Ровно, в цьому списку бути не може. Уран — це, як ви знаєте, не тільки античний бог підземного світу, а й досить конкретний метал, хімічний елемент номер 92! І він, цей елемент, може бути використаний не тільки в західних, наскрізь прогнилих, буржуазних атомних електростанціях і бомбах, але і в наших, передових, прогресивних, таких, що несуть… пардон, ви самі знаєте, як важко в українській мові з герундієвими формами, я ж не можу сказати «несучих», тому кажу — «таких, що несуть», а несуть вони світові добро і благо, всім і кожному. І тяжко пригнобленим безробітним багатодітним неграм у кам’яних джунглях Нью-Йорка, і невільникам-індіанцям у справжніх джунглях Латинської Америки, і південнокорейським, в’єтнамським, китайським, тайванським, бірманським, сінгапурським, гонконгівським знедоленим селянам, рикшам і кулі, і погоничам слонів в Індії і на Цейлоні, і грецьким патріотам, і курдським повстанцям, і палестинським борцям за незалежність, котрі саме зараз заново відвойовують собі Східний Єрусалим, і багатьом іншим національно-визвольним рухам у всіх куточках нашої неосяжної планети…
«Це вже скидається на розширену політінформацію», — подумав Шлойма, стискаючи в долоні склянку з тоніком на денці. Товариш перший секретар також, здається, збагнув, що захопився, і швиденько актуалізував та конкретизував свою промову.
— Отож слухайте мене уважно. Ось цього ключика… — Жовтий шматочок металу зблиснув у його пальцях і знову сховався в долоні. — …ми дамо вам сьогодні. Ним ви зможете ввімкнути рух театрального ліфта у підвал, де ви сьогодні вже побували вранці. (Шлойму, нарешті, вже не здивувала його обізнаність.) Ним же, цим самим ключиком, ви відчините металеві двері з написом «Аттеншин!» Сподіваюсь, ви їх помітили, коли йшли сьогодні вранці підвальним
Шлойма мовчав, слухаючи й подумки оцінюючи вміння товариша Манасенка балансувати між високим стилем політзаняття й дещо нижчим стилем вербувальної балачки. А перший секретар все підіймався й підіймався на дедалі вищі сходинки й тераси у напрямку до свого Евересту красномовності.
— Ви ж зрозумійте — вам Україна все одно не дістанеться! Та й що ви з нею робитимете? Ви, непрактичні романтики… Історію Компартії України ви ж також вивчали? Хоч би у рамках історії КПРС! Пам’ятаєте, як у так званий харківський період тогочасні романтики, котрі випадково, цілком випадково дорвалися… пардон — дісталися до влади, цілими пачками пускали собі кулі у свої високі лоби?.. І правильно. Саме в цьому правда історії й діалектична логіка історичного розвитку. Ця країна мусить належати нам. Нам, управлінцям, керівникам, навіть, якщо хочете, — чиновникам! Це розуміють ті з ваших колег, хто йде на державну службу. До нас на службу, між іншим. Он зараз у Києві непогану кар’єру робить один бувший… колишній поет з Канева, з глибин Шевченкового краю. Вже до радника дослужився. Там, дивись, і старшого радника присвоять. Мені недавно на пленумі ЦК відрекомендували його — такий приятний молодий чоловік. І творчістю займається, між іншим. Про нього критика пише як про передового поета сучасного.
А стосовно всього світу, який ось-ось дізнається, то дізнається він не про ваше зникнення, а про… Розумієте, письменнику Ецірван, ми вже давно могли узяти вас за жо… за зябра. В нас були, на нашій території перебували ваші батьки, ваша сестра. Але ми їм нічого не зробили. Бо тоді ви й справді верещали б, апелювали б до вашого «усього світу», до його «прогресивної громадськості». Але тепер — тричі «ха-ха»!
Товариш Манасенко обернувся в куток, туди, де блакитно світився монітор. Оператор при комп’ютері, немов зрозумівши, що розмова стосується його, повернувся разом з кріслом до середини кімнати. Це був молодий чоловік з косичкою і кількома десятками сережок в обох вухах. З-під ніг у нього раптом пролунало тихе гарчання. Напруживши погляд, Шлойма розгледів на підлозі те, що він спершу прийняв за килимок під ногами в комп’ютерника — великого світлої масті стаффордширського тер’єра. Молодик з косичкою звідкись з-під клавіатури дістав рожевий шматочок шинки і вкинув псові до пащі.
— Познайомтесь! Анатоль Діжа, наш провідний комп’ютерний спеціаліст. Він у нас один справжній комп’ютерник на все Ровно, до речі, родом із Західної, зі Львова. Випускник політеха. Тут, у нас він на повному забезпеченні, і собачка його також. Так от, Анатоль уже попрацював з диском, на якому записано… Ну… словом, запис зроблено нашим томографом сьогодні вдень, коли ви там, у томографі, перебували. — Товариш перший секретар шукав відповідних слів, не наважуючись тепер перейти з високої лексики на низьку, бо сам загнав себе на ці висоти попередніми своїми висловлюваннями. — Одним словом, усе, що ви там робили з громадянкою Бляшаною Оленою Ігорівною. Пригадуєте, письменнику Ецірван?
— Ну ви ж і суки… — Шлойма відреагував цілком машинально, нічого іншого йому просто не встигло прийти до голови.
— Фе, письменнику Ецірван. І це говорите ви, майстер слова, віртуоз красномовства, як вас дехто називає… — Товариш перший секретар не приховував свого задоволення від почутого й побаченого: Шлойма таки втратив рівновагу в розмові, чого так довго від нього добивалися. — Звісно, сам по собі секс між сорокалітніми людьми не приносить жодної естетичної насолоди. Ви — не Мікі Рурк, вона — не Кім Бесінджер, погоджуюся. Але аморалки, я повторю — аморалки! — її не люблять ніде. Ні на Заході, ані на Сході. На Заході навіть сильніше. А ми з допомогою товариша Діжі можемо тепер вставити цю дискетку в той ваш всесвітній Інтернет, яким ви так сильно пишаєтеся, — адже ж можемо, правда, товаришу Діжа? — Комп’ютерник у відповідь кивнув і всунув у пащу псові ще одного плястра шинки. — І всі зможуть побачити письменника Ецірвана в Ровенському ліксанупрі. Майже як назва фільму. Як «Чотири шведки у Греції»! — Перший секретар обкому відверто тішився своїми знаннями з царини вітчизняного й західного кінематографа.
— Як «Містер Піткін у ворожому тилу»… — Шлойма мусив відповісти хоч би щось. На душі було паскудно, та показувати це не хотілось.
— Досить блазнювати! Ми можемо відтворити ваш статевий акт навіть ізсередини! Наші найновіші технології це дозволяють! — гарикнув перший секретар і нервово хильнув зі склянки кілька ковтків «Геннессі». — Чуєте — ізсередини! Такого порно ви ще точно не бачили! А його можуть побачити сотні, тисячі ваших знайомих…
— Я сьогодні тут, у вас, всередині Стіни теж бачив усякого. — Ецірван опирався уже лише за інерцією. Його вже просто фізично нудило й від цієї розмови, і від тоніка, який не тамував спраги, а лиш пік усередині противним гіркуватим присмаком. Але розмова ще не закінчилась.