"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
— Ваш документ справді серйозний?
— Дуже. Йдеться про те, чим у найближчий рік займеться власовська армія. А що вас турбує?
— Та боюсь, що там нас усіх трьох акуратно поставлять до стінки, і на цьому все кінчиться.
— Ну, вас-то не поставлять нема за що, — похмуро усміхнувся Заганський.
— Не кажіть. Із оточеної частини я фактично дезертирував, мої ж товариші пішли з боями до своїх, а я застряв. Це раз. А потім служба тут. Іди доведи їм, що я тут був п'ятою спицею до воза. Он Курасов якось пояснив мені, чи у мене чиста робота. Одним словом, даремно
Добринін помітив, як Заганський глянув на Курасова, а той відвернувся. Це Добриніну не сподобалось. Може, вони вже сумніваються, чи потрібен він їм взагалі? І коли вони зараз зійдуться на думці йти без нього, він випустить із своїх рук велику і важливу справу.
— Ну, от що, — рішуче сказав Курасов, звертаючись до Добриніна. — Мені остогидло товкти воду в ступі. Чи мій план піде в діло, чи не мій, я хочу знати: ти йдеш з нами чи ні? Відповідай, Сорокін, без маневрів, які мені ось як надокучили! — він різонув долонею по горлу, — Ідеш чи не йдеш?
— Іду.
— Тьху ти, чорт! — полегшено зітхнув Курасов і усміхнувся. — Нарешті! Ти ж не знаєш, з яким ми вогнем оце гралися. Ми з Заганським, коли ішли до тебе, вирішили: якщо відмовишся — прикінчимо. Зрозумій, ти надто багато від нас дізнався і міг зробити з нами що завгодно.
— Я розумію, — тихо сказав Добринін і подумав: «Добре, що я вчасно відмовився од позиції вичікування».
Вони почали обмірковувати новий план переходу, вирішили виходити в середу. Тепер Добринін брав участь у розмові на рівному з ними становищі, але все-таки намагався більше мовчати. При такому короткому терміні на підготовку розробити надійний план справді було не так легко. Кожний черговий пункт плану викликав суперечку. Вона тривала уже більше двох годин, і Добринін побачив, що вони до ранку не дійдуть згоди. Напружено слухаючи, як сперечалися Курасов і Заганський, Добринін думав, що, мабуть, взагалі не можна йти на власний риск, маючи на руках важливі документи, та й цих типів треба доставити живими. Треба придумати щось інше. Завтра ж він побуває у місті, зв'яжеться з Бабакіним, а через нього з Марковим, і тоді передача документів і цих людей буде організована цілком надійно і без будь-якого риску.
— Маю пропозицію, — рішуче промовив Добринін у розпалі суперечки. — Завтра я сходжу в місто. У мене в там деякі зв’язки. Нам можуть допомогти.
— Які ще там у тебе зв'язки? — недбало спитав Курасов.
— Головне не в тому, які вони, — сказав Заганський. — Нас троє, і четвертий — зайвий. Я категорично проти залучення в нашу справу нових людей. Категорично!
— Я теж, — підтримав його Курасов.
— Не поспішайте, — сказав Добринін. — Я знаю, що пропоную. Ідеться про людей, які можуть забезпечити нам перехід через фронт.
— Таких чарівників не буває,— засміявся Заганський.
— Чи не зібрався ти, друже любий, під цим приводом втекти? — спитав Курасов, глузливо посміхаючись. — А може і щось гірше? Хочеш віднести в місто донос? — Він сунув руку в кишеню піджака. Заганський теж пильно дивився на Добриніна, і в очах його лінощів
— Повторюю, — багатозначно сказав Добринін. — У місті я зв'яжуся з людьми, які подадуть нам велику допомогу, таку, про яку ми можемо тільки мріяти.
— Партизани? Підпільники? — тихо спитав Заганський.
— Це не має значення, але я кажу те, в чому абсолютно упевнений.
Запала довга пауза. Заганський і Курасов, зрідка переглядаючись, наче безмовно запитували один одного: вірити Добриніну чи ні?
— Ну от, голубе, тепер усе ясно, — раптом весело сказав Курасов, ще тримаючи руку в кишені.— От ми і піймали тебе, гусака лапатого з червоними ніжками.
Добринін здивовано дивився на нього.
— Не розумієш? Ex ти, бідолаха! Давно я на тебе, мерзотника, полюю! Попався нарешті!
Добринін уже бачив, що він не жартує, і зробив рух рукою до кишені, де був пістолет.
— Стоп! — крикнув Заганський, в руці у нього блиснув пістолет, спрямований на Добриніна. — Тільки ворухнись, сволото, і я стріляю. Але ти нам потрібен живим і разом з усіма твоїми чарівниками з міста.
— Дурні! Не я попався, а ви, — сказав Добринін хрипким, незнайомим самому собі голосом. Я зв'язаний з гестапо, і ті давно знають, що ви готуєте.
Заганський і Курасов перезирнулись.
— Думаєш, ми й справді дурні? — сказав Заганський. — Заткнись! Тринож його, Курасов.
Як тільки Курасов ступив крок, Добринін скочив. Заганський вистрелив. Добриніна ударило в ліве плече, і він мало не впав. Ледве втримавшись на ногах, він вихопив пістолет і не цілячись вистрелив у Заганського. Помітивши, як той почав падати, Добринін кинувся до дверей, але в спину йому ударили три постріли. Перший постріл він ще чув…
Коли у селище примчали бандити генерала Пульки, Заганський був ще живий. На ліжку Добриніна він давав показання. Тіло Добриніна лежало поперек порога.
— Черговий резидент, сволота, — тихим голосом говорив Заганський бандитові у новенькому кожушку, що схилився над ним. — Мене з Курасовим вести через фронт брався. Зв'язаний з містом.
Другий діяч допитував Курасова.
— Я його давно розкусив, — говорив Курасов.
— Навіщо вбили?
— На секунду забарилися схопити.
Один з прибулих побіг дзвонити в штаб. Скоро він повернувся і повідомив, що сюди виїхав сам генерал…
Зайшовши до кімнати, Пулька наказав перевернути Добриніна на спину. Нахилився, уважно оглянув обличчя і прицмокнув язиком.
— Пригадую його. Єдиний тверезий тоді був. Ти пам'ятаєш? — спитав він бандита в новенькому кожушку. — Так. — Пулька випростався і підійшов до ліжка. — Куди тебе, Заганський, влучило?
— В груди… все горить, — пошепки відповів Заганський.
— Бачиш, як дорого тобі дається дружба з Курасовим! — усміхнувся Пулька. — Хотів йому авторитет повернути, а вийшло он що. — Генерал глузливо глянув на Курасова. — Ти ж, здається, начальник госпіталю? Чого лікарів не викликав дружка рятувати? Чи вакансію собі готуєш? Не прогадай. Я тобі Заганського не прощу, так і знай. — Пулька побагровів і заревів: — Клич лікарів! Усіх клич!