"Сатурна" майже не видно

Ардаматский Василий Иванович

Дізнавшись про втечу і цих хлопців, Клейнер оскаженів. І невідомо, як би все повернулося для Кравцова, коли б той передбачливо не захопив з собою Грюнвейса,

— Ви виставили мене на посміховище! — кричав багровий Клейнер. — Я про цю справу телеграфував у Берлін. Дістав схвалення від начальника управління. А тепер що накажете робити?

— Мені здається, що я ніякої помилки не зробив, — твердо сказав Кравцов, дивлячись на Грюнвейса.

— Він розмовляв з ними як треба, — підтвердив Грюнвейс. — Але, мабуть, перед цією російською поганню розпинатися було взагалі безглуздо.

— Не хочу

нічого цього знати! — кричав Клейнер. — Провалено моє важливе завдання, і я вимагатиму за нього відповідальності.

Грюнвейс підвів на Клейнера свої свинцеві немигаючі очі.

— Пане оберштурмбанфюрер! Я вам давно говорив, що цей ваш задум провалиться; пам'ятаю, я сказав вам тоді, що з погані кулю відлити неможливо.

— Але пан Конопльов запевнив мене, що все буде в порядку, — трохи тихшим тоном сказав Клейнер і з обуренням подивився на Кравцова. — Сподіваюсь, ви пам'ятаєте?

— Я чесно виконував ваш наказ, пане полковник, — тихо промовив Кравцов. Дозволю собі сказати тільки одне: не можна було так поспішати. Ви самі не дали нам часу на ґрунтовну обробку контингенту.

— Я розберусь, хто і в чому тут винен, — пробурчав Клейнер і, помовчавши, звернувся до Грюнвейса: — Всю цю погань переловити, піддати такому режиму, щоб у них сопляки побігли, і потім відправити в Німеччину. — Клейнер повернувся до Кравцова. — Сьогодні ж подайте мені в письмовому вигляді найдокладнішу записку про всю цю історію. Ви вільні…

Розділ 38

Рудін з великою тривогою спостерігав Андросова. То він думав про самогубство, а тепер весь як натягнута струна: працює вдень і вночі, схуд, очі гарячково блищать. Сказав, що задумав якесь велике діло, але що це за діло, поки що не каже. «На випадок невдачі відповідатиму за це сам». Рудін ніколи не любив людей настрою, особливо в своїй роботі, яка вимагає, щоб розум завжди був вільний від будь-якого стороннього впливу.

Що задумав Андросов? Рудін вирішив ще раз серйозно поговорити з ним.

Наприкінці довгого робочого дня, коли різкі дзвінки на всіх поверхах вимагали, щоб усі співробітники «Сатурна» залишили головне приміщення, Рудін зайшов до Андросова і запросив його прогулятися.

— Гуляти так гуляти, — посміхнувся Андросов.

Вони вийшли на берег річки й сіли на лаві біля піщаного схилу. Рудін давно уподобав це місце, зручне для розмови, яка не призначалася для третьої пари вух. Навколо — голий берег, попереду — річка.

— Від утоми, мабуть, сниться казна-що, — сказав Рудін. — Учора бачив…

Андросов поклав руку на коліно Рудіна.

— Не треба. Я розповім вам про свій план. Недавно я дізнався, що Мюллер таємно від Зомбаха готує список з адресами всієї нашої агентури для передачі її, як видно, головному командуванню СД.

— Як ви про це дізналися? — недовірливо спитав Рудін.

— Пам'ятаєте, два тижні тому до нас приїжджали з Берліна оберштурмбанфюрер СД і заступник Канаріса Лахузен? Офіціально їхня місія означала поліпшення контакту між «Сатурном» і СД. Але я випадково почув розмову Лахузена з Зомбахом. Власне, я почув тільки кілька фраз Лахузена. Він сказав: «Вони хочуть

прибрати до рук нашу агентуру. З усього можна зробити висновок, що Мюллер таємно готує їм списки. Хай він це робить, не заважайте йому. А в Берліні адмірал Канаріс вживе відповідних заходів…» Так от, Мюллер справді готує списки, я це встановив абсолютно точно. Вже другу ніч особиста стенографістка Мюллера передруковує списки… Далі. З розмови з ад'ютантом Мюллера капітаном Ноелем я дізнався, що він несподівано одержав подарунок від Мюллера — десятиденну відпустку — і готується до поїздки в Берлін, а потім до сім'ї, в Дрезден. Він попросив мене підшукати йому який-небудь хороший і типово російський подарунок для його дружини. Я пообіцяв це йому зробити і спитав, коли він їде. Він відповів так: точно не знаю, шеф повинен закінчити якусь термінову роботу, я повезу її в Берлін.

— Як же нам заволодіти цими списками?

— Я зроблю так… — помовчавши, не дуже впевнено заговорив Андросов. — Буду відтягувати з врученням подарунка аж до самого від'їзду Ноеля. І коли він уже повинен буде їхати, скажу, що подарунок треба забрати в одному місці. Це місце я вже вибрав — покинутий будинок на Каланчевській вулиці. Це і околиця і по дорозі на аеродром. Ми з ним туди зайдемо… Стрілянини не буде… Заберу списки й кружним шляхом повертаюсь у «Сатурн». Списки — у вас.

— А ви в руках гестапо, — додав Рудін.

— Хай, — видихнув Андросов. — Але я своє головне діло зробив.

Вони довго мовчали. Рудін куточком ока стежив за Андросовим, який нервово курив, і вперше подумав, що людина він путяща і що він справді глибоко пережив свою зраду і, мабуть, щиро хоче тепер пожертвувати життям, щоб повернути собі честь хоча б посмертно…

— Те, про що ви дізналися, Михайле Миколайовичу, дуже цінно, — тихо заговорив Рудін, вперше називаючи його на ім'я. — У вашому плані два принципові промахи. По-перше, його не можна виконувати одному. По-друге, ваша смерть нікому не потрібна. Давайте-но разом обміркуємо цю справу… Коли може поїхати ад'ютант?

— Він сказав, завтра, найпізніше — післязавтра.

Рудін подумав і сказав:

— Без допомоги підпільників тут не обійтися. І треба діяти негайно. Давайте точну адресу того будинку.

— Каланчевська, вісімдесят один. Він забитий.

— Перша частина плану лишається незмінною. Ви з ним туди поїдете й зайдете в будинок. Решту зроблять інші. І в «Сатурн» ви вже не повернетесь… — Побачивши, що Андросов страшенно здивований, Рудін посміхнувся: — Ви ж самі сказали: «Головне своє діло я зробив». А з ділами другорядними ми справимося без вас. Отак, Михайле Миколайовичу, і давайте не сперечатися. У нас дуже мало часу. Повертайтесь додому, а вранці зайдіть до мене. До побачення.

Рудін підвівся й миттю зник у темряві. Андросов залишився сидіти на лавці…

Цієї ночі радіоланцюжок Бабакін — Марков — товариш Олексій працював з повним навантаженням. Передавались донесення Рудіна, відповіді Маркова, товариша Олексія. І, нарешті, перед самим світанням Бабакін прийняв для Рудіна радіограму, в якій був уточнений план дій, починаючи з моменту, коли Андросов з ад'ютантом Мюллера з'явиться в покинутому будиночку на околиці міста. Цей план був у руках Рудіна о сьомій годині ранку.