Щит і меч

Кожевников Вадим Михайлович

— Нижчий чин рятує життя офіцерові. Ти, виявляється, хитрий, пруссачок. Я думав, ти наївніший.

Що ж до фон Дітріха, той став уникати Вайса, а зустрівшись, так допитливо-уважно, неприязно й підозріливо поглядав на нього холодними очима, немовби хотів дати Йоганнові відчути: хоч як там було, він, капітан Оскар фон Дітріх, — контррозвідник і ні в які благородні людські імпульси не вірить.

Йоганн чимало роздумував про те, чим загрожує йому ця несподівана неприязнь Дітріха, і намагався встановити її причини.

Можливо,

гонористому, бридливому аристократові Дітріху гидко, що він завдячує нижчому чинові своїм порятунком. Не виключено й інше: вдавшись до брехні, його мучить тепер те, що Вайс, так само як Лансдорф і Штейнгліц, став свідком його приниження. Можна припустити й інший варіант: Дітріх, якось зв'язавши тепер з Вайсом свою долю, з відразою жде, що той нагадає про свою послугу й навіть більше того — зухвало зажадає нагороди.

Але ж, власне, Вайс нічого такого не зробив, він тільки сказав членам слідчої комісії, що Дітріх займав позицію, протилежну точці зору Герлаха. А те, що Дітріх при безперечній підтримці Лансдорфа і Штейнгліца зумів потім енергійно вискочити через відкриту для нього лазівку, це Вайса вже не обходить, це — справа самого Дітріха.

Що ж зробити? Дати Дітріхові відчути, нібито він, Йоганн, не надає своєму вчинкові ніякого значення й навіть не розуміє, як круто могла покотитися вниз капітанова кар'єра?

Ні, рятівна простодушність тепер уже виключена з Йоганнового арсеналу. Він так утвердив за собою репутацію тямущої, недурної людини, що удавана наївність в даному разі може тільки нашкодити, викрити його.

Значить, найкраще терпляче ждати й, весь час пильнуючи, холоднокровною байдужістю умиротворити Дітріхове роздратування.

Через кілька днів Йоганн побачив у тайнику, вказаному Ельзою, довгожданого листа, про який він запитував Центр, і листа від дружини курсанта Гвіздка своєму чоловікові.

Рекомендація Туза і безпосередні спостереження за Гвіздком зміцнили впевненість Вайса, що з цією людиною можна почати роботу.

Викликавши Гвіздка на чергову політичну співбесіду, він почав здалека:

— Як заявив маршал Герінг, в інтересах довготривалої економічної політики усі нові окуповані території на Сході експлуатуватимуться як колонії і з допомогою колоніальних методів. Тому окремі представники східних народів, що віддали себе служінню великої Німеччини, можуть сподіватися на деякі привілеї порівняно зі своїми одноплемінниками.

— Зрозуміло, — сказав Гвіздок. — Спасибі за роз'яснення, а то деякі гадають: німці тільки проти більшовизму. А виходить, ви розумні, по-хазяйськи міркуєте. Колонія — і годі.

— За звільнення народів Сходу від більшовицького іга, за таку послугу Німеччина повинна одержати економічну компенсацію, і це справедливо, — зазначив Йоганн і несподівано спитав суворо й різко: — Ви здалися в полон добровільно?

Гвіздок насторожено подивився Йоганнові у вічі.

З його обличчя зійшла посмішка, вилиці напружилися.

— Був непритомний, через контузію, поводився дуже делікатно, зовсім як живий покійник.

Вайс сказав зневажливо:

— Значить, як боягуз, здалися. — Повторив злісно: — Як боягуз!

Гвіздок напружився, збираючись встати. Схаменувся, розслабив стиснуті кулаки.

— Правильно, — Нахилився, спитав: — А вам хотілося, щоб я хоробрий був?

— Хотілося!

— Це в якому ж розумінні? Щоб, значить, я на фронті ваших бив, а потім таким самим маніром своїх? Цього ж не буває! Хто ваших на фронті старанно бив, той своїх не зачепить. Розірви його на шмаття — не зачепить!

— Виходить, ви вважаєте, ви всі тут тільки боягузи?

— Ні, навіщо ж? Герої! Куди вже далі! Далі їхати нікуди.

— Нікуди?

— Ні, чого ж, є адреска: на шибеницю.

— Де?

— І тут, і там.

— А де вам краще?

— Та ви мене не ловіть, не треба, — поблажливо попросив Гвіздок.

— Ви комуніст?

— Здоровенькі були! Хочете все заново мотати?

— А Туз — комуніст?

— Це хто такий?

— Член комітету Союзу військовополонених.

— Нікого й нічого я не знаю.

— Гаразд, поговоримо інакше.

— Бити хочете? Це нічого, це можна. Після табору я трішки одвик, звичайно. Та, виходить, даремно одвик.

Вайс вів далі, немов не розчув:

— Туз дав показання, що ви погодились виконати його завдання.

Гвіздок понуро подивився собі під ноги, запропонував:

— Ти ось що, єфрейторе, кинь чіплятися. Досить мені горлянку словами дерти, я на таке не піддаюся!

— Он як! — Йоганн розстебнув кобуру.

Гвіздок усміхнувся.

— Нащо ж у приміщенні підлогу бруднити? Ваше начальство буде потім невдоволене.

— Ходім! — наказав Йоганн.

Він привів Гвіздка до паркана за складською будівлею. Поставив лицем до брусованої стіни, злегка потицяв стволом пістолета йому в потилицю й сказав:

— Ну, востаннє питаю?

— Шквар, — відповів Гвіздок. — Шквар, фріц, не марудься.

— Нахилися, — сказав Вайс.

— Та ти що, гад, хочеш, щоб для зручності я тобі ще й уклонявся? — Гвіздок рвучко обернувся і, розлючено дивлячись Йоганнові у вічі, зажадав: — Пали в пику! Ну!

Вайс поклав пістолет у кобуру.

— Я змушений був вдатися до цього. — Показавши на колоду неподалік, запропонував: — Посидимо? — Витяг згорнутий у сигаретний циліндрик лист на цигарковому папері, простигнув Гвіздкові. — Це від вашої дружини. — Пояснив: — Сподіваюсь, тепер не буде ніяких сумнівів.

Гвіздок недовірливо взяв паперовий циліндрик, розгорнув, став читати, і поступово його обличчя втрачало твердість, розслаблювалося, а потім почало тремтіти, і раптом Йоганн почув чи то кашель, чи то хрипле ридання.

Він встав і відійшов убік.