Щит і меч
Шрифт:
— Ні, знаєш, вона все-таки нічого. Її старий полковник був добра гадюка, поводився з нею, як з бездушною лялькою, і схиляв до всілякої підлоти.
— Мовчи, — у відчаї просила Ельза. — Я не хочу цього чути!
— Але чому ж? Ти повинна все знати про цю публіку, — заперечував Зубов. — Адже Брігітта, по суті, славна… Не встигла закінчити гімназію, а її випхнули заміж. Знаєш, я її іноді просто жалію.
— Ну от! — обурено сказала Ельза. — Ще трохи — і ти станеш зразковим чоловіком фашистки.
— Та вона не фашистка, вона добра і трохи нещасна. Але зараз, здається,
— Отже, вона тебе любить?
— В тім-то й річ. Я навіть сам не чекав. А за що?
I Зубов стенув своїми могутніми плечима. Лице його було розгублене.
— Ти, мабуть, там з нею зовсім обуржуазився, — гнівно сказала Ельза. — Розів'є вона в тобі барські нахили.
— Та ні, вона хороша жінка, — заперечив Зубов. — Просто їй у житті не везло. І не така вже вона міщанка. Пропонує: втечемо у Швейцарію і там житимемо у гірській хатинці подалі від усього світу.
— З любим рай і в курені, — роздратовано перебила його Ельза.
Зубов сказав замислено:
— Справді, я до неї тепер став якось по доброму ставитись. Розумієш, останнім часом помітив, що вона потайки від мене плаче. В чому справа? Випитував, випитував, і раптом вона зізналась. Стала на коліна і благає, щоб я їй вибачив. Ну, думаю, засипався в чомусь, і вона мене виказала. А виявилось, смішно й казати, у якогось її предка прабабка була не арійка. Ну от, вона призналась, що навіть на сповіді це приховувала.
— Виходить, особливою довірою вона тебе одаровує?
— Ну, як же, вона жінка принципова. Не захотіла обдурювати мене, через те що я, на її думку, найчистіший і зразковий арієць.
— А до чого тут ти?
— Але я ж її чоловік, з усіма наслідками, що випливають з цього. От і все.
— Закохався?
— Ну це ти даремно, — заперечив Зубов. — По-перше, ти мені сама наказала. По-друге, повторюю, я до неї ставлюсь тепер по-справжньому. А по-третє, через моє безпечне становище я можу тепер діяти активніше. З цим угорцем, Анталом Шімоном з міста Печ, колишнім шахтарем, ми розробили планчик операції на шахтах Фюрстенгрубена в околицях Освенціма, там найнеобхідніша сировина для «Фарбен». Дещо можна затопити, використовуючи паводкові води, а дещо й підірвати.
— А ночами провадите силові операції?
— Чех Ян Шишка виявився прекрасним снайпером, — ухилився од прямої відповіді Зубов.
— А ти?
Зубов усміхнувся:
— Дилетант-спортсмен. Недавно виступив у жіночому атлетичному клубі. Знаєш унтершарфюрера з гестапо? Колишній чемпіон Мюнхена з вільної боротьби. І уяви собі, кидком через плече я шпурнув його на килим так, що він зламав собі ногу, тепер лежить у госпіталі. І я послав його дружині деяку суму, щоб цим гуманним вчинком заслужити прихильність місцевих жителів.
— А вибух бомбардувальників у повітрі?
— Це без мене. Вайс дістав у своїх спеціалістів у школі ампули, що вибухають од вібрації. Ящик з вибухівкою привіз на автосклад мій товариш, німець-шофер з автобази. Та й годі. І, як бачиш, наша техніка не підводить гітлерівських асів. Деяким навіть вдається
— А про мене ти коли-небудь думаєш? — несподівано запитала Ельза.
Зубов похнюпився, пробурчав неохоче:
— Намагаюсь не думати…
— Чому?
— Адже я жонатий…
— А я думаю про тебе, — різко сказала Ельза, — і багато думаю.
— Даремно, — заперечив Зубов. — Я тепер наловчився діяти акуратно. І потім у мене тут такий надійний «дах».
— Разом з коханою, цією німкенею…
Зубов підвів голову і, дивлячись Ельзі в очі, серйозно сказав:
— Для мене вона людина. І, коли хочеш знати, я їй вдячний багато за що.
— Ну як же! — усміхнулась Ельза. — Очей не склепить, поки її коханець не зводить повернутись і переказати їй усі ті ніжні слова, що я його навчила.
— А що? — сказав Зубов. — Слова хороші, сердечні.
— Добре, — сказала Ельза, підводячись. Наказала: — Іди! І приходь тепер лише тоді, коли буде найбільша потреба.
— Але я ж за тобою все-таки сумую… — заблагав Зубов. — Знаєш, як важко довго бути без радянської людини! Я навіть худну, коли тебе довго не бачу.
— Воно й видно! — дошкульно сказала Ельза. І, холодно потисши Зубову руку, порадила: — Знаєш, ти все-таки себе бережи. — І додала пошепки: — Хоч би для того, щоб твоя мадам знову не овдовіла.
Зубов пішов, не розуміючи, чому останнім часом Ельза так дивно почала поводитись з ним: уїдливо, кривдно і разом з тим з якимось прихованим жалем.
Він мав до неї особливе почуття після того, як, ризикуючи життям, вона врятувала його від переслідувань гестапівців і зробила своїм партнером у вар'єте. Але спілкуватися з молодою жінкою і любити лише її чесноти — це було не в характері Зубова. Тому щоразу, коли вони повторювали свій акробатичний номер, Зубов, підхоплюючи її після піруету в повітрі, неохоче випускав із своїх обіймів. І коли Ельза якось дала йому ляпаса, він мусив признатися, що підкоряється цьому освіжаючому жестові тільки тому, що вона вища за нього за службовим становищем і він мусить покірливо дотримувати армійську субординацію. Щоправда, в Радянській Армії така поведінка з підлеглими суворо карається, але, оскільки обоє вони перебувають на ворожій території, все це цілком законно.
Брігітту частенько відвідували знайомі її покійного чоловіка, і службове становище деяких із них було, по суті, вигідне для одержання інформації. Але Зубов не вмів вести безпосередні бесіди, в процесі яких можна було б ловко зачепити питання, що цікавлять нашу розвідку. І треба було мати велику витримку, щоб приховати свою радість, коли прибулий із Східного фронту командир дивізії, колишній офіцер рейхсверу, учасник першої світової війни, полковник Гельмут Фурст небагатослівно, надзвичайно серйозно охарактеризував небачену стійкість російських солдат і мужню безстрашність радянських офіцерів. Він розповів про нову російську зброю страшенної нищівної сили, що називалась жіночим ім'ям «Катюша». Порівняно з радянськими катюшами німецькі вогнемети — це те ж саме, що бензинові запальнички проти термітного снаряда.