Щит і меч
Шрифт:
— У всякому разі, фірма «Оппель» вчинила далекосяжно й розумно: на її комерційних бланках немає зображення свастики. Танки «Дженерал моторс» і фірми «Оппель» воюють зараз в Африці, і водять ці танки і німецькі танкісти, і наші вороги. Якість нашої продукції і продукції наших компаньйонів рівнозначна, як це й зазначалося в угоді між фірмами. І мені здається, що саме тут складаються основи майбутньої співдружності націй, незалежно від того, хто переможе в цій війні. Ми вже мали досвід першої світової війни. Згадай, у скільки міліардів доларів і фунтів обійшлося США і Великобританії те, що після поразки наша промисловість зробилася
Йоганн, сидячи за рулем — Лансдорф хотів показати своєму другові околиці Варшави і попросив Йоганна допомогти в цьому, — намагався не пропустити жодного слова з цієї бесіди.
Він узяв од неї багато корисного для себе. Так, він довідався, крім дечого іншого, що німецька фірма «Оппель» «передала фірмі «Дженерал моторс» нові фільтри для танкових моторів — старі часто під час маршів засмічувались пісками африканської пустелі. Натомість Роммель, що воював з англійцями в Африці, одержав од фірми «Шелл» нову рецептуру мастила, надзвичайно стійкого до високих температур, що було дуже важливо для танків і машин, які рухаються під палючим сонячним промінням.
Така комерційна взаємодопомога фірм воюючих держав лише простакові могла видатися зрадою. На мові бізнесу це називалося інакше: точне виконання взятих на себе домовленими сторонами зобов'язань, які порушити неможливо навіть тоді, коли уряди цих країн опиняться у стані війни між собою.
Скептичну оцінку використання військовополонених як агентуру, за висловом Лансдорфа, Йоганн приписав не стільки його проникливості, скільки до певної міри перестраховці. Було відомо, що через підступність Гіммлера фюрер знов учинив рознос Канарісові. Той дав Гітлерові добуті агентурою креслення нових радянських танків. Але танк, побудований за цими кресленнями з відповідних сортів броньової сталі, німецькі протитанкові гармати розтрощили на танкодромі вщент.
Цей успіх німецької протитанкової артилерії Йоганн міг повністю приписати своїм заслугам, бо особливо ретельно підготував групу для цієї операції і через його старання розвідник-ходок дістав креслення танка і рецептуру сталі.
А при звільненні нашими військами Ростова німецькі танкісти в дуельній битві з радянськими танками мали серйозні втрати.
Лансдорф давно шукав можливості перейти із «штабу Валі» в Берлін, бо вважав, що там знайде ефективніше і безпечніше застосування своїх здібностей. Тому приїзд Горфельда був йому вигідний: через нього він вирішив нагадати про себе Гіммлерові, сподіваючись, що той, можливо, вважатиме своєчасним повернути його туди, де зараз робиться політика.
Йоганн виконував покладені на нього обов'язки з неухильною точністю, яка відповідала чіткому стилю роботи всього абверівського апарату. За цей час обстановка на фронтах стала такою несприятливою для вермахту, що недавні відчутні втрати в Росії не можна було вже надолужити. Наростало незадоволення серед союзників Німеччини. Від бомбардування руйнувалося все більше німецьких міст. Однак Йоганн здивовано спостерігав, що, незважаючи на все це, співробітники «штабу Валі» поводять себе так, ніби сам плин часу і дух його не підвладні ніяким зовнішнім впливам.
Які б не відбувалися бурі на
І коли слідчі з третього відділу «штабу Валі» в перші дні війни, вербуючи в концтаборах в'язнів, з механічною точністю доводили їм, чому Німеччина стане володаркою світу, а Радянський Союз розпадеться під ударами доблесних сил вермахту, то й тепер вони з тією самою механічною точністю повторювали стару аргументацію, не намагаючись ні на йоту пристосувати її до зміненої обстановки.
Спочатку Йоганн мало не помилився, вважаючи цю механічну аргументацію витвором пропагандистської догматики, приписуючи її чиновницькому безініціативному педантизму. Але потім він зрозумів, що справа тут набагато складніша і коріння слід шукати в тому грунті, який живив стиль і дух імперії.
Поразка на Східному фронті викликала ще більшу активність всіх карних і розшукних служб рейху, скерованих проти самих німців.
Тому навіть співробітники абверу — довірені люди імперії — не намагалися «опрацьовувати» агентуру відповідно до змін в обстановці. Адже самий факт констатації співробітником абверу змін обстановки на Східному фронті міг обернутися свідченням невіри в перемогу. А за цей злочин, як і за найменші сумніви в непогрішимості фюрера жорстоко карали.
І коли дещо й змінилося в поведінці рядових співробітників «штабу Валі», то помітно це було лише в тому, що тепер вони публічно, з показною пристрастю змагалися між собою у виявленні відданості фюророві і передбаченні перемоги в якнайскоріший строк. Але коли ці люди, що давно пристосувались один до одного, розробляли план операції для чергової групи, яку засилали в радянський тил, вони працювали надзвичайно старанно, намагаючись все передбачити. І Вайс розумів, як тепер важко, точніше, майже неможливо. було б розгадати такі операції, коли б він вчасно не розставив у багатьох ланках штабної роботи «Валі» своїх людей.
Навіть у шевській майстерні у Вайса була своя людина. І підківку на каблук до трофейного радянського кирзового чобота він прибивав під певним кутом, щоб слід цього чобота був для радянського слідопита-контррозвідника доказом того, що тут проходив злочинець.
З допомогою невдахи курсанта — в'язня № 740014 — Вайсові вдалося знайти вірних людей серед тих, що прокладали траншеї для телефонного кабеля до однієї з ставок на Східному фронті. Вони зробили підкоп під цей кабель, спорудили щось схоже на бліндаж, де, як у могилі, обкладеній дерном, довгий час переховувався наш зв'язковий, закинений сюди для того, щоб підключати свій апарат до кабеля, що з'єднує ставку на фронті з рейхсканцелярією в Берліні.
Але кожний свій крок, слово, вчинок Йоганн тепер, як ніколи раніше, мусив особливо ретельно контролювати в складній атмосфері стеження й недовіри, яка так відчутно нависла над головами всіх німців без винятку. Навіть тих, хто мав особливі заслуги перед рейхом і раніше не раз виявляв сміливість, коли доводилося власноручно застосовувати найвигадливіші способи швидкої ліквідації людей. Тепер навіть такі «майстри» своєї справи втрачали самовладання і не могли приховати, як тремтять у них руки, коли хтось із їхніх-таки співробітників уїдливо запитував: