Щит і меч
Шрифт:
Штейнгліц невловимим, блискавичним рухом провів по стегну, і в долоні його виявився «Зауер». Він засунув руку з пістолетом під скатерть і, примружившись, спостерігав за Шварцкопфом. Не було сумніву, що він готовий захистити свого начальника.
Рухи Штейнгліца помітив гестапівець, що увійшов до залу разом з іншими супроводжуючими Шварцкопфа і залишився стояти біля дверей. Він миттю поклав на зігнутий лікоть парабелум з подовженим стволом і навів його у Штейнгліцову спину.
«Ну от, цього тільки бракувало, — подумав Йоганн. — Вскочити в халепу через те, що когось тут уколошкають. Хоча це було б цікаво і до певної міри корисно: все-таки на одну
— Овва! Генріх! Де ти взявся, чорт забирай? — вигукнув він з ентузіазмом. Він зробив руками такий рух, ніби хотів обняти його. Щоправда, при всьому цьому Йоганн не зміг надати своєму обличчю виразу захоплення або хоч би привітності. Його очі були презирливо холодні.
Генріх здригнувся. Його п'яне, зле обличчя стало раптом жалюгідним.
— Це ти, Йоганне? — розгублено і здивовано запитав він. — Ну, знаєш, вражений! Така зустріч… — Сяючи усмішкою, обійшов Лансдорфа, ніби на його дорозі стояла не людина, а стілець, схопив Вайсову руку, притягнув до себе. Обійняв. Урочисто оголосив усім, хто його супроводив: — Панове! Рекомендую: мій найкращий друг Йоганн Вайс. — Шанобливо відрекомендувався Ангеліці, фон Зальцові, Штейнгліцу і Лансдорфу: — Маю честь — Генріх Шварцкопф. — Схилив голову, клацнув підборами, сказав вибачливим тоном — Якщо я повів себе нечемно, готовий накласти на себе будь-яке стягнення.
— Гер гауптштурмфюрер, ви завжди і скрізь дієте так рішуче? — поцікавилась Ангеліка. — Чи тільки…
— Заради бога, пробачте, — пробурчав Генріх і звернувся до Лансдорфа: — І ви теж, гер Лансдорф. — Додав значуще: — Ми з вами зустрічалися в Берліні у рейхсфюрера, коли ви зволите згадати. — Показуючи очима на Вайса, додав: — Я тоді ще запитував вас про мого друга.
«Отже, Генріх не зовсім скотина, коли говорив про мене з Лансдорфом, — подумав Йоганн. — Ну що ж, заради корисної справи треба відновлювати взаємини».
Поклавши руку на Шварцкопфове плече, він сказав усміхаючись:
— Ми з Генріхом давні приятелі.
— По суті, — люб'язно сказав Генріх, дивлячись Лансдорфові в очі, — я ваш гість. — І запитав уже офіційним тоном — Ви одержали депешу з Берліна?
— Так, — сухо відповів Лансдорф, — Одержав.
— Так от, цей особоуповноважений рейхсфюрера — я. — І Генріх ще раз уклонився, але цього разу стриманіше, з суворою гідністю.
— Я до ваших послуг, — сказав Лансдорф.
— Чудово! В такому разі попросимо вибачення у дами. — Стенув скрушно плечима: — Служба. — Обернувся до Вайса: — Тобі теж доведеться залишити приємне товариство — з тих самих причин, що і нам з гером Лансдорфом.
Біля дверей у Шварцкопфові апартаменти, виділені йому в тому ж особняку, стояли на варті есесівці.
«Виявляється, Генріх — птиця високого польоту», — визначив Вайс.
У кабінеті, де були дні вогнетривкі шафи штабного тилу, а на столі кілька телефонних апаратів, Генріх запропонував Лансдорфу влаштовуватись на величезному шкіряному дивані і навіть завбачливо присунув до нього столик для куріння. Сідаючи на стілець поруч з Лансдорфом, Генріх сказав, як здалося Вайсові, з підступною скромністю:
— Я, власне, телепень у ваших справах. Тому не чекайте в моїх запитаннях нічого іншого, крім бажання прислухатися до корисних порад такої високоповажної і дуже досвідченої людини,
Лансдорф після паузи відповів насторожено:
— Я готовий, гер гауптштурмфюрер, бути для вас корисним.
— Мені — навряд чи, — сказав з посмішкою Генріх. — Рейхсфюреру!
Обличчя Лансдорфа витяглося і, здавалося, ще більше висохло.
Забрезкла Шварцкопфова фізіономія втратила вираз безтурботності. Низько нахилившись до Лансдорфа, він сказав жорстоко і неприязно:
— Судячи з вашого повідомлення, в індустріальному центрі ворога ось уже кілька місяців успішно діє розвідувальна організація під грифом «VI». Ця організація неодноразово поповнювалася розвідгрупами і технікою. Очолює її агент Гвіздок. Так, коли я не помиляюсь, Гвіздок? Людина, якій ви ампутували ногу?
Лансдорф мовчав.
Генріх усміхнувся:
— Ця організація інформувала нас про технологію виготовлення нових радянських танків. Відомості були вельми втішні. Круппівські спеціалісти, вивчивши цю технологію, зробили висновок, що броня радянських танків подібна до шкаралупи від горіхів. Прекрасно! Але моторизовані частини вермахту засвідчили протилежне. І через таке невелике розходження в оцінці нових радянських машин ми мали важкі втрати. За чий рахунок накажете їх віднести?
— Я вважаю, — сказав Лансдорф, опускаючи білі повіки, — що…
— Одну хвилину, — перебив Генріх, — я ще не закінчив. Далі. Ця ж група вчинила диверсію. Могутнім вибухом було знищено складальний цех. Так?
Лансдорф кивнув головою.
— Але, — знову посміхнувся Генріх, — наша агентура повідомила, що цей вибух був потрібний самим більшовикам для закладки котлована під новий цех, який вони тепер там будують. — Вів далі глузливо: — Чи не правда, яка дивна творча диверсія на користь ворога? Вас це не бентежить, гер Лансдорф? Мушу вас запевнити, рейхсфюрер був дуже здивований цим усім. Більш здивований, ніж у тому випадку, коли б вам пощастило знищити цілий завод. Рейхсфюрер просив мене дізнатися у вас, чи не зволите ви пояснити таку загадкову подію.
Обличчя Лансдорфа зробилося сірим.
Вайс, напружено вслухаючись у допит, учинений Лансдорфу — бо інакше назвати те, що відбувалося тут, не можна було, — розумів, в якій небезпеці перебуває вся операція, що провадилась за допомогою Гвіздка та імітувала роботу великої антирадянської організації в радянському тилу. Він мусить, не гаючи й секунди, знайти рятівний хід. Але як?
Ліниво потягуючись, з капризною інтонацією в голосі Вайс запитав Шварцкопфа:
— І через такі дурниці ти змусив нас залишити товариство фрейлейн Ангеліки Бюхер і для себе втратити радість познайомитися з нею якомога ближче? — Кинув докір: — Ти став справжнім чиновником, Генріху.
Шварцкопф нетерпляче сіпнув плечем:
— Серйозність справи настільки очевидна, що я не можу зрозуміти, як можна ставитися до цього питання так легковажно.
— Але ж ти не мене запитуєш. — Коли б ти мене запитав, я б відповів.
— Ну! — Вимогливо кинув Генріх. — Спробуй.
— Та все це, пробач мені, до смішного просто, — скромно сказав Вайс. — Більшовики розробили примітивну технологію виготовлення нових танків відповідно до гаданої втрати рудних баз на Сході. І не вони винні, що армія вермахту не дійшла до намічених рубежів і в розпорядженні більшовиків, як і раніше, лишились рудні бази хрому, нікелю, кобальту. Ось чому технологія виготовлення танків виявилася іншою і їхня броня міцнішою, ніж ми думали. Але тут винна не наша агентура, а, пробач мені, генералітет вермахту.