Щит і меч
Шрифт:
У душовій Густав запитав Вайса:
— Що ви думаєте про Франца?
— Експонат для музею криміналістики.
Шелленберг, посівши посаду керівника шостого відділу імперської служби безпеки, не вніс у роботу ніяких нововведень, але намагався підібрати свої, особливі кадри. Він вирізняв людей матеріально забезпечених, із стійким становищем у суспільстві та університетською освітою, даючи їм перевагу перед ставлениками Мартіна Бормана, який прагнув забезпечити шостий відділ надійною агентурою націстської партії. Борман був досить точно поінформований
Вайс не мав ніяких сумнівів у тому, що Гейдріх користувався послугами Франца ще в ті часи, коли очолював таємну поліцію, і, перейшовши в гестапо, він, звичайно, не відмовився од цих послуг.
Судячи з усього, зібрані тут люди були новими кадрами Шелленберга. Досвідчені співробітники секретної служби не здавалися б такими вимученими роботою і не ставилися б одне до одного з такою відвертою байдужістю.
Відрізняла їх не лише відданість своєму шефові. Ніхто з них ніколи не брав до рук газети: про політичні новини вони, мабуть, дізнавалися із зовсім інших джерел. І фронда до офіційної пропаганди була не випадкова. Вона наче підкреслювала, що цим людям відомо те, чого не знає ніхто інший.
Густав нічого не сказав у відповідь на зневажливу репліку Вайса про Франца, але, одягаючись перед дзеркалом і стежачи у дзеркало за Вайсом, раптом запитав:
— Хто був найдостойнішою людиною у «штабі Валі»?
— Лансдорф, — не вагаючись, відповів Вайс.
— І, ви вважаєте, його місце там?
— Ні.
— Чому?
— Лансдорф — майстер політичних комбінацій. На Сході вони неможливі.
Довго і ретельно зав'язуючи галстук і продовжуючи стежити за Вайсом, який не вважав за потрібне приховувати, що бачить, як за ним стежать, Густав промовив повільно:
— А ви цікавий суб'єкт.
— Мені б не хотілося, щоб у мені навіть що-небудь для вас було неясно.
— Мені теж, — погодився Густав. Поляскав Вайса по плечу: — У нас з вами попереду ще багато часу. — Порадив: — А чому б вам не провідати Генріха Шварцкопфа?
— Це для вас бажано?
— А для вас?
— Генріх — мій друг. Але його дядько Віллі Шварцкопф — визначний діяч гестапо.
— І що ж?
— Моїх здібностей вистачає лише на те, щоб служити там, де моя служба.
— Значить, ваш візит буде корисний тій службі, до якої ви належите. Якщо вам це ясно, то в мене по відношенню до вас не лишається нічого нез'ясованого.
Вайс схилив голову, клацнув підборами. Густав сказав поблажливо:
— Тут, у нас, таку форму висловлювати свою готовність не визнають. На відміну від абверу, ми відрізняємо співробітників не за званнями, а за їхніми здібностями розуміти більше, ніж їм сказано.
Після цієї багатозначної бесіди, ніби за помахом чарівної палички, зникла невидима перепона ввічливої, холодної відчуженості між мешканцями котеджів і Вайсом.
І хоча розмовляли з ним більше на абстрактні теми, Вайс відчув уже не байдужість, а допитливий інтерес до себе.
Віллі Шварцкопф жив на Фрідріхштрасе у будинку дивної архітектури — суміш модерну
На поверсі, так само, як і в вітальні, чергували есесівці.
Сніданок був накритий у Віллі Шварцкопфа в кабінеті, обставленому з навмисною казарменою убогістю і суворою невибагливістю. Солдатське ліжко. В головах столик, заставлений армійськими телефонними апаратами. Посеред кімнати великий стіл без ящиків. Величезна карта, запнута полотном. У стіну вмуровані великі вогнетривкі шафи. Фарбовані металічні двері з малюсіньким круглим віконечком, прикритим сталевою засувкою.
Біля ліжка на килимі ліниво дрімала величезна вгодована вівчарка. Моду на цих сторожових псів увів фюрер.
Сервірування було тож казарменого типу: алюмінієві ложки і вилки, армійські ножі-напівтесаки. Але їжа дорога і, так само, як і вина, переважно іноземного походження.
Мундир на Віллі був досить поношений, лише чоботи блищали, мов лаковані.
Прийняв він Вайса приязно. Розвівши руками, признався, ніби вибачаючись:
— Коли німецький народ усе віддає фронту, ми, його вожді, наслідуєм дух спартанців.
Генріх тільки усміхнувся з цієї хвалькуватої брехні. В Шарлоттенбурзі, в одному з найаристократичніших кварталів Берліна, Віллі мав розкішний особняк, який він перетворив на склад найрізноманітніших цінностей, але про це знали тільки найближчі йому люди.
Обнімаючи племінника, Віллі сказав самовдоволено:
— Якби Генріх на початку своєї діяльності був таким, яким повернувся зараз з Варшави, чорт забирай, я не здивувався б, одержавши наказ з'явитися до нього в рейхсканцелярію з доповіддю. Коли б не було його, я зараз не впорався б і з половиною своїх справ. Хлопець переказився і взявся за розум.
Під час сніданку Віллі багато їв і пив. А Генріх майже не їв і пив тільки мінеральну воду.
— Ну, як вам сподобалися люди Вальтера? — запитав Віллі і, не дочекавшись відповіді, почав обурюватися: — Набрав особистий дипломатичний корпус із плюгавців. Салонні шалапути, випещені синки багатих батьків, що мають родинні зв'язки у всіх країнах Європи. Які вони, в біса, агенти! Адже будь-хто з них, як тільки попаде до рук найпаршивішого розвідника-хлопчака, накладе в штани і почне патякати, як на сповіді. А цей Густав! Добра штучка. В свій час на Альберхштрасе, вісім, він зумів примусити заговорити найупертіших, а тепер зробився гувернером у цих щенят на псарні Вальтера. Що ви скажете про Густава і взагалі про його пансіонат?
— Я б не виправдав рекомендацію гера Лансдорфа і вашу також, — глибокодумно всміхнувся Вайс, — коли б дозволив собі не лише висловлювати думки про моїх співробітників, але й розповідати коли б то не було про те, що стосується моєї нової роботи.
— Та облиште! — весело вигукнув Віллі. — Тут, за броньованими дверима, як у Христа за пазухою. — І додав поважно: — У нас один хазяїн — Генріх Гіммлер.
— Слуги, у яких дуже довгий язик, як правило, не затримуються в хорошому домі, — відповів Вайс.