Щит і меч

Кожевников Вадим Михайлович

— О, ви он який, виявляється, камінчик! — У голосі Віллі звучали ноти невдоволення. — Нічого, я все-таки сподіваюся, ми з вами подружимося.

— Я теж, — сказав Вайс. І вважав за потрібне додати: — Мушу вас запевнити, мої найкращі враження про вас залишаться так само недоторканними, — він кивнув на вогнетривкі шафи, — як папери, що там зберігаються.

— Однак ви людина твердих правил! — пробурчав Віллі.

— Ні, — сказав Вайс, — але я вмію твердо підкорятися тим правилам, які мені рекомендують старші.

— Ловко сказано! — розсміявся Віллі і звернувся до Генріха: — А цей твій приятель, виявляється, не такий простачок, як мені здалося тоді в Ліцманштадті. — І одразу докорив

Вайсові: — Ви людина не дурна і повинні були зрозуміти, що коли вже старий Віллі робить послугу ближньому, то при цьому він завжди розраховує на взаємну люб'язність.

— Я ладен докласти всіх зусиль, щоб виконати будь-яке ваше доручення, — шанобливо схилив голову Вайс, — якщо, звичайно, воно не піде врозріз із зобов'язаннями, які я на себе взяв.

— Добре, добре, — грубувато-поблажливо поляскав його Віллі по плечу, — я сам ніколи не забуваю тих, кому зробив якусь послугу.

Мабуть, він чекав іншого від Вайса, але, прикинувши, що не часто трапляються в рейхові люди, що з такою впертістю відстоюють свою службову честь, заспокоївся і сказав:

— Освічені люди зараз рідкісне явище. Незначну частину їх ми зберігаємо в тюрмах. — Розреготався. — Недавно треба було зробити експертизу художніх цінностей, що прибули з окупованих областей. Якби ви бачили пики цих інтелігентів, коли ми привезли їх у підвали сховища! В деяких картин вони буквально злизували пилюгу й грязюку. Але коли я зажадав од них, щоб вони встановили вартість кожного предмета, негідники заявили, що це неможливо, бо національні реліквії, мовляв, не мають продажної ціни. Ну їм так всипали за саботаж, що нашим хлопцям довелося на руках тягти їх назад у тюремний фургон.

Генріх пояснив коротко:

— Дядькові доручено підготувати матеріальні фонди СС до евакуації. У банках нейтральних держав для цього абоновано спеціальні сейфи.

Віллі насупився, але відразу ж знайшов, що сказати:

— Ми просто хочемо врятувати національні реліквії переможених країн від бомбардувань, зберегти їх.

— Але ж сейфи абонували певні люди.

— Ну й що? — сердито запитав Віллі. — Імперія — це і є певні люди. Не було б їх, не було б і імперії!

— Ви надзвичайно точно висловились, — погодився Вайс.

Віллі помітив, що Генріх усміхнувся. Він збентежився, пробурчав:

— Народність німецького руху Третьої імперії — це не щось безплотне: вона втілена у фюрерові.

— Вважаю, що і в таких, як ви, — зауважив Вайс.

— Так, — самовдоволено згодився Віллі. — Я, дійсно, ветеран націонал-соціалістської революції.

Вайс повторив запитливо:

— Революції?

— У свій час фюрер скористався термінологією марксистів, і це дуже стало нам в пригоді. — І Віллі розгорнув свою думку: — Коли ми були слабкі, а червоні сильні, такий камуфляж допоміг нам щасливо розв'язати багато питань.

— Наприклад?

— Ми так голосно трясли цими брязкальцями перед стадом, яке ладне було йти за червоними, що оглушили його. І не встигло воно опам'ятатися, як опинилося в нашому загоні і ми примусили його іти в ногу під дроб наших барабанів.

Розмова на цю тему, мабуть, набридла Віллі. Обвівши очима кабінет, він сказав Вайсові:

— Як бачите, навіть удома я не належу собі — все підпорядковано роботі. — Підвівся і запросив Вайса йти за ним.

Вони пройшли цілу анфіладу кімнат, де за конторськими столами сиділи люди в цивільному. Коли заходив Віллі, всі вони миттю, як по команді, схоплювалися і витягали руки в партійному вітанні. Віллі не вважав за потрібне їм відповідати. Вайсові він пояснив:

— Я навіть своє, скромне житло перетворив на особисту канцелярію, і всі службовці перебувають тут на казарменому становищі. Ми працюємо й

ночами. Але зате, коли рейхсфюрерові треба терміново одержати особливі довідкові матеріали, я негайно доповідаю йому про все, що його цікавить.

— Хіба в служби безпеки не вистачає апарату для цього?

Віллі усміхнувся загадково:

— Довідки для шефа ми готуємо в одному екземплярі. Ми даємо об'єктивний аналіз, тому шеф завжди має можливість бути в курсі справ дійсного становища в імперії.

— Я думав, що таке завдання стоїть перед службою безпеки в цілому.

— Безперечно. Але є Борман, є Кальтенбруннер, і кожний з них аж горить першим доставити фюрерові інформацію, не обтяжуючи себе її збиранням. Але основне не в цьому. Основне в тому, що це моя особиста канцелярія і я особисто доставляю рейхсфюрерові наші матеріали. І оскільки їх одержано не з офіційних джерел, він сам вирішує, доповідати про них чи не доповідати. Інколи вони можуть викликати лише роздратування у фюрера, а інколи — люте незадоволення тими, хто приховав од нього справжній стан речей.

Так, наприклад, промислові кола, з якими фюрер змушений таки рахуватися, наполягали, щоб генералітет вермахту, вносячи суттєві зміни в стратегічний план «Барбаросса», скерував військові дії насамперед на захоплення територій, багатих сировиною.

З допомогою агентури в свій час ми встановили, що нашій промисловості поки що вистачає сировини для забезпечення воєнного виробництва на термін, визначений для бліцкрігу. Але під тиском промислових кіл різні міністерства дали інші довідки. Оскільки принцип бліцкрігу був керівним, ніхто не зважився визнати, що війна на Сході набирає затяжного характеру. І рейхсфюрер, з одного боку, зміг довести фюрерові, що керівники окремих міністерств не вірять у швидку перемогу і тому неправильно ведуть економічне планування, вчиняючи злочин перед рейхом. А з другого боку, маючи точні дані про сировинні ресурси країни, він підтримав перед фюрером вимогу промислових кіл — насамперед захопити багатющі райони стратегічної сировини на Україні і Кавказі, що зрештою відповідало потребам рейху. — І Віллі похвалився: — Мені було доручено зібрати об'єктивні дані про запаси рідкісних металів.

— А іншим?

— Ви мудрий молодий чоловік, — заохочувально усміхнувся Віллі. — В рейхові достатня кількість подібних спеціалізованих дослідних філіалів. — І, потерши руки, глузливо промовив: — А ваш Канаріс виявився профаном. Ми виділили йому незчисленну кількість техніки і гігантські грошові суми на створення сотень розвідувальних шкіл. У його розпорядженні було все населення окупованих районів, табори військовополонених, прекрасні кадри, які набули багатющого досвіду в період першої світової війни і відшліфували його в рейхсвері. Але до цього часу ми не одержали від його агентури хоч якоюсь мірою значних даних про економічний потенціал Росії, хоча основне завдання абверу хаме в цьому й полягає. Що ж до союзників Росії, то тут ми й без абверу одержуємо досить повну і точну інформацію. Й не від якихось там агентів, а з перших рук — від представників іноземних фірм, які не поривають ділових зв'язків з нашими концернами. Тому я вам раджу не дуже афішувати, що в абвері ви займалися східним напрямком. У Берліні служба абверу викликає більше ніж незадоволення. До речі, — самовдоволено сказав Віллі, — ваш колишній начальник, ротмістр Герд, переконавшись у безперспективності діяльності Канаріса, визнав, що доцільніше запропонувати свої послуги нам. Герд непогано відгукувався про вас, оцінив вашу відданість і мужність. — І одразу Віллі сказав поблажливо: — Ви виявили відданість і мужність, відхиливши мою пропозицію. Але, мушу вас запевнити, від цих прекрасних якостей ви ще матимете неприємності.