Щит і меч
Шрифт:
— Пробачте мою маленьку помсту, але мені видалося, начебто ви применшуєте значення нашої змови…
Двоє молодих офіцерів, Юргенс та Брекер, повернувшись після короткого, поверхового допиту, наприкінці якого їм сказали, що їх засудять до страти, були в стані глибокого відчаю. Не близькість страти — до звістки про неї вони поставилися з гідною мужністю — жахала їх. Вони зрозуміли з ходу допиту, що серед генералів, які очолювали змову, виявилися донощики. Ці зрадники назвали гестапо прізвища учасників і повідомили ряд деталей змови. А інші
Всю ніч Вайс провів з цими молодими офіцерами.
Юргенс розлючено говорив, що тепер він зрозумів: багато хто з генералів, яких Гітлер зняв з постів за поразку на Східному фронті, стали учасниками змови тільки з почуття помсти, щоб потім обвинуватити Гітлера у своїх воєнних невдачах.
Брекер розповідав, що Штауфенберг, як і ті, хто поділяв його погляди, вважав, що насамперед треба добитися капітуляції армій вермахту на Східному фронті. Але тепер, у відчаї повторював молодий офіцер, тепер, коли змова провалилася, найжахливіше не те, що багато учасників її страчено, а інших ще буде страчено. Що важить їхня смерть порівняно з тим, що не вдалося відвернути загибель сотень тисяч німецьких солдатів на Східному фронті? На всі оці нарікання Юргенс гірко відповідав:
— Але ж ми з тобою знали, що керівники змови одностайно сходилися на капітуляції перед США та Англією з тим, щоб продовжити війну з Росією.
— Так, але ми були за Штауфенберга, — заперечив Брокер, — а з ним вважали можливим вступити в переговори навіть комуністи.
Через два дні Вайса раптом викликали в контору тюрми і повідомили, що він вільний.
Біля тюремних воріт його чекав у машині Густав. Поплескавши Вайса по плечу, він сказав схвально:
— Однак ви, як виявилось, витривалий.
Не заїжджаючи на Бісмаркштрасе, Густав відвіз його до штаб-квартири Шелленберга.
Той, що більш схудлий і пожовклий, зустрів Вайса без усмішки. Потиснув руку, сказав:
— Я докладно поінформований про вашу поведінку. — Хворобливо зморщився, потер лівий бік, спитав: — Ви маєте якісь просьби?
— Я ладен продовжувати службу… І можете не мати сумнівів… — почав було Вайс.
— Я не це мав на увазі, — нетерпляче перебив Шелленберг.
— Тоді прошу вас, накажіть звільнити ув'язнених офіцерів вермахту Брекера та Юргенса.
— Ви маєте докази їхньої невинуватості?
— Вони не виказали нікого з учасників змови: це — найкращий доказ того, що вони можуть стати в пригоді.
— Для якої мети?
— Я гадаю, ви оціните їхню готовність тримати язик за зубами навіть під загрозою страти.
— Я вже оцінив у вас цю здібність, — усміхнувся однією щокою Шелленберг.
— Дякую вам, — сказав Вайс. — Значить, я можу сподіватися?
Шелленберг знову перебив його:
— Я мав звернутися до рейхсфюрера з просьбою нагородити вас залізним хрестом
— Дозвольте мені знову повторити мою просьбу.
— Добре. — Шелленберг узяв зі стола якийсь папір, повільно розірвав його, кинув у кошик. — Можете йти. — Але на порозі він зупинив: — Ви гадаєте, вони придатні для секретної служби?
— Ні, — сказав Вайс.
— Тоді для чого ж?
— Коли рейхсфюрер їх помилує, пан Мюллер намагатиметься з'ясувати, чи не були вони агентами рейхсфюрера. — Вайс усміхнувся. — Мюллер зазнає неприємної для себе поразки. Про розпочате ним слідство стане відомо, і це буде новим доказом його недружнього ставлення до Гіммлера.
Шелленберг мовчки, допитливо дивився на Вайса і раптом усміхнувся.
— Це, мабуть, дотепно. Тепер я зрозумів. Ви готуєте маленьку помсту Мюллерові за перебування в ув'язненні?
— Ви проникливі, мій бригаденфюрер, — сказав Вайс. — Значить, я можу бути впевнений?
— Так само і в тому, — підхопив Шелленберг, — що я накажу надрукувати новий наказ рейхсфюрерові про ваше нагородження.
По дорозі до Бісмаркштрасе Густав встиг розповісти Вайсові, що всю махінацію з ним нелегко викрили криміналісти, які працюють при Шелленбергу. Смерть невідомої людини сталася не під час автомобільної катастрофи, а в результаті отруєння, задовго до катастрофи.
Потім через агентів удалося встановити, що Вайс перебуває у в'язниці. Проте Вальтер Шелленберг наказав не вживати ніяких термінових заходів для визволення Вайса: адже його перебування там було найсерйознішим випробуванням, — кращої перевірної комбінації і не вигадаєш. А потім, заклопотаний безліччю справ, бригаденфюрер, очевидно, забув про Вайса, а нагадати про нього ніхто не наважився. І тільки тоді, коли Шелленберг випадково побачив у списку присуджених до страти, підписаному Гіммлером, ім'я Вайса, він ужив потрібних заходів.
— Але, можливо, — додав Густав, — ні Гіммлер, ні Шелленберг не хотіли в цей час сваритися з Мюллером. А після того, як Гіммлер розправився з учасниками змови і, головне, з тими із них, хто був вхожий до нього, відкрилась можливість відібрати вас у Мюллера.
— Але мене могли б повісити в перший-ліпший день після змови, — промовив Йоганн.
— Не виключено, — погодився Густав. — Можливо, вас реабілітували б посмертно. Але, знаєте, ховати вас двічі — це було б уже занадто. — Порадив: — До речі, не забудьте з'їздити на кладовище — побачите чудовий надгробок: «Незабутньому Йоганнові Вайсу». Нового вже, в кожному разі, замовляти не довелося б.
Коли Йоганн увійшов до себе в кімнату і глянув у дзеркало, він мимоволі озирнувся. На нього дивилась кістлява, жорстка фізіономія з глибоко запалими скронями, щоками, очима; волосся потьмяніло і сріблилось. Шия тонка, губи, здавалось, присохли до зубів.
— Ну-ну, — зневажливо промовив він, — типовий дистрофік. — І, посварившись на дзеркало, заявив: — Це ж наклеп на людину, га?
Спав він мало не добу.
Берлін потрясали безупинні бомбування.