Щоденник Миколки Синицина
Шрифт:
Ми вилізли з води, розпалили на березі вогнище і почали варити обід з консервів. Після обіду ми повернулися на дачу, але тітка Поля ще не прийшла. Павлик сказав:
— А що, коли нам знайти в лісі дупло з бджолами? Ми відразу зловили б цілу бджолину сім'ю.
— Як же знайти дупло? — кажу я.
— Нумо стежити за якою-небудь бджолою, — запропонував Павлик. — Бджола набере меду й полетить до свого дупла, а ми побіжимо за нею і дізнаємося, де живе бджолина сім'я.
Ми помітили на квітці бджолу й стали стежити за нею. Бджола літала
Від повзання у мене заболіли і руки, і ноги, і спина, і шия, а бджола все працювала й не думала нікуди летіти. Нарешті Сергійко сказав:
— Мабуть, бджоли пізніше полетять до себе в дупло. Ходімо ще скупаємось, а потім знову стежитимемо за бджолами.
Ми знову пішли на річку і стали купатися. Купались, купались і зрештою побачили, що день уже скоро кінчиться. Тоді ми повернулися на дачу, а тітки Полі все ще не було.
— Може, вона куди-небудь поїхала і не повернеться сьогодні? — кажу я.
— Повернеться, — каже Сергійко. — Куди вона могла поїхати?
— А що як не повернеться? Ходімо краще додому.
— У мене й так уже ноги болять, — каже Павлик. — Я нікуди не піду.
— Де ж ти ночуватимеш?
— Можна піти на сусідню дачу й попроситися, щоб пустили переночувати, — сказав Сергійко.
— Навіщо на сусідню дачу? — каже Павлик. — Побудуємо курінь і переночуємо тут.
— Правильно! — зрадів Сергійко. — В курені навіть цікавіше. Я жодного разу ще в курені не ночував.
Ми тут же заходилися будувати курінь. Павлик звелів нам наламати зелених гілок, а сам узяв чотири жердини, поставив верхівками одну до одної, щоб вони стояли пірамідкою, і почав обкладати навколо гілками. Коли курінь був готовий, ми наносили в нього сухого моху, а під голови поклали рюкзаки з продуктами. В курені вийшло тіснувато, зате дуже затишно.
Ми вирішили більше нікуди не ходити, тому що дуже втомилися. Подумати лишень, скільки ми сьогодні ходили: з міста йшли, до лісу ходили, на річку ходили, назад з річки на дачу ходили, тоді знову в ліс, знову на річку, знову назад на дачу. Потім ще курінь будували. Яка-небудь нормальна, проста людина за місяць стільки не виходить, скільки ми за один день!
Зараз ми сидимо на ґанку й відпочиваємо. Я пишу щоденник своєю нічною ручкою, а Сергійко й Павлик милуються на курінь. Вечір такий тихий, гарний! Вітру нема. Дерева гіллям не махають. Тільки на осиці листя дрібно тремтить. Воно неначе срібне. На небі ані хмариночки. Червоне сонечко заходить за лісом. Ось пастухи уже додому женуть колгоспну череду. Корови повагом ідуть по дорозі. їх багато: штук п'ятдесят, напевно. Чорні, бурі, руді, рябі і навіть якісь рожеві, правильніше сказати — тілесного кольору, а є й плямисті. Всякі є! Ось сонечко вже наполовину сховалося. Зараз ми заліземо в курінь
9 червня
Зараз я запишу про те, що трапилося вночі. Павлик виявився хитрий: він перший заліз у курінь і зайняв місце посередині, а нам із Сергійком дістались місця обабіч. Сергійко як ліг, то відразу й заснув, а я довго чомусь не міг заснути. Спочатку мені було дуже зручно, і я навіть дивувався, для чого люди придумують різні матраци та подушки, коли й без цього можна чудово обійтися. Потім мені стало щось давити в потилицю. Я вирішив дізнатись, на чому я лежу, на крупах чи на макаронах, і заходився мацати під головою рюкзак. Але там виявилися зовсім не крупи і не макарони, а казанок.
«Ага, значить, мені попався Павликів рюкзак», — догадався я і перевернув рюкзак на інший бік. Але тепер мені під голову потрапила консервна бляшанка, і я знову не міг заснути. Тоді я став крутити рюкзак на різні боки, щоб відшукати булку чи що-небудь інше, м'якіше…
— Що ти там шукаєш? — питає Павлик.
— Булку.
— Невже так швидко зголоднів?
— Та ні!
— Навіщо ж тобі булка знадобилась?
— Я спатиму на ній, а то твердо дуже.
— Подумаєш, ніжності! — каже Павлик.
— Ось спробуй поспи на консервній бляшанці, то взнаєш, які ніжності, — кажу я.
Булки я так і не знайшов, але мені попався якийсь пакунок, напевно, з цукром. Я сяк-так примостився на цукрі і вже хотів заснути, але тут у мене заболіла спина. Видно, я перележав її. Тоді я став перевертатися на бік.
— От крутиться, як вуж на сковорідці! — пробурчав Павлик.
— А тобі що?
— Та ти мене весь час штовхаєш!
— Подумаєш, вже й не штовхни його!
Я перевернувся на бік, але скоро бік теж заболів. Деякий час я мовчки терпів і щосили старався заснути. Нарешті я не витримав і став перевертатися на живіт.
— Та чи даси ти мені, зрештою, заснути! — засичав Павлик.
— Почекай, зараз заснеш, — сказав я і… зачепився ногою за жердину.
Жердина встала — і весь курінь повалився прямо на нас.
— Ось тобі! Докрутився! — закричав Павлик.
Сергійко прокинувся, висунувся з-під гілок і спантеличено подивився навколо.
— Що це за жарти? — закричав він.
— Ніякі не жарти! — каже Павлик. — Просто оцей бегемот повалив курінь! Ну, вставайте, чи що, лагодити будемо.
Ми вилізли з-під уламків куреня і в сутінках заходилися відновлювати зруйновану будівлю.
Ніч спадала швидко, і ми наледве встигли сяк-так поставити курінь. Як тільки все було готове, я заліз у нього перший і ліг посередині.
— А ти чому на моє місце вмостився? — здивувався Павлик.
— Тут місця ненумеровані, — кажу я. — Це тобі не театр.