Секрети старовинної скриньки
Шрифт:
– І що, всі моряки носять із собою дракончика?
– Ні, з усіх моїх знайомих моряків лише я, – засміявся дід. – Та з цією монетою пов'язана одна історія. Без неї й тебе не було б…
– Як це не було б? – зачудовано спитав Олесь.
Дід розтулив було рота, щоб продовжити розповідь. Однак побачив суворі мамині очі, поплескав її по щоці й хутенько подався геть.
– А дід у нас твердий чолов'яга, – сказав Олесь, коли Костянтин Іванович пішов.
– Не те слово – орел. Найцікавіше те, що й у мене є така монета. Мій дід – татів батько, колись давно розповів мені таку легенду: якщо знайдеш монету, то її не треба тратити, а краще покласти
І мушу сказати, фінансове становище в мене у всьому житті таки дуже незлецьке, – погодилася мама й почала наново підігрівати суп.
"Фінансове становище незлецьке, а я лишився без нового наплічника", – подумав собі Олесь.
Чорна монетка
У неділю Олесь пішов із дідом на Привоз. Як хтось не знає, то Привоз – це найголовніший одеський ринок. Як кажуть одесити, там можна купити все, хіба що крім атомної бомби. З кимось із батьків Олесь хтозна чи й пішов би з власної волі, та з дідом то зовсім інша справа.
З дідом воно цікавіше.
– Я тобі заздрю, – сказав Костянтин Іванович.
– Чого б це?
– Ти живеш у чудовому місті, – сказав дід, наче то була саме його заслуга. Хоча, напевне, трохи правди в цім усе ж було.
– Угу, – сказав Олесь, наминаючи куплене дідом морозиво.
– Що "угу"? Тут таємниці та загадки на кожному кроці, – метушився дід.
– Ага, – сказав Олесь, тихенько посміхаючись.
– То "угу", то "ага" – не втямиш тебе. От хочеш, зараз я підійду до будь-якої перекупки, й виявиться, що в неї є таємниця чи й дві?
"Може, й три, та на дідька вона стане ділитися з тобою ними, діду", – подумав Олесь і мовчки показав на бабцю, що торгувала огірками.
Дід бадьорим кроком підійшов до бабці, озираючи її чіпким поглядом на предмет пошуку таємниці. Вочевидь збентежена бабця зіщулилася під його поглядом, наче пацієнт від холодних рук хірурга.
Але таємничого в бабці не було й на гріш. Дід і далі вдивлявся, мов Миклухо-Маклай у татуювання папуаса. До того, хто такий Миклухо-Маклай і за що його любили папуаси, ми ще в цій повісті повернемося. А нерви у бабці почали здавати.
"Їй-бо, неповна розуму", – подумала вона про Костянтина Івановича, та вголос жалібно поспитала:
– Може, огірочків купите?
– Так-так-так, – сказав з інтонацією вчителя математики Олесь, дивлячись на діда. Та інтонація мала наголосити на цілковитій нікчемності тих, хто не розв'язав удома задачу.
Та ось у дідових очах промайнула якась думка, і він тицьнув пальцем у купку дрібняків на прилавку.
– Що це? – переможним голосом поспитався він.
– Це копійки, – відказала бабця.
– Ні, оце, – сказав дід, показуючи на маленьку чорну монетку.
– А це якийсь хлопець підсунув замість двох копійок.
– Я це купую. Скільки? – з виглядом стомленого мільйонера сказав дід.
"А… п'яний"! – з полегшею подумала бабця. Та вголос мовила:
– Одна гривня.
– Ось тобі дві, й здачі не треба, – сказав дід, відходячи
В душу бабці почала прокрадатися думка, що їй довелося розлучитися з чимось цінним, та чудернацький дід із внуком уже пішли собі.
Олесь зачудовано дивився на чорну монетку.
– Точнісінько така, як і тоді в дитинстві, – каже дід.
Олесь із подивом дивиться на нього, й Костянтин Іванович починає розповідати.
– Доволі довго в Одесі подибувалися зруйновані у війну будинки. Й хоч мені категорично забороняли відвідувати їх, та хіба може сидіти вдома хлопчак, коли сусідські хлопці приносять із руїн гільзи, іржаві каски, автоматну обойму чи навіть ніж-ба нет. Звичайно, була нагода натрапити на снаряд, що не вибухнув, чи міну, та Господь милував. Я був менший од товаришів і майже нічого не знаходив, та якось і мені поталанило.
В шпарині поміж дошками я знайшов потьмянілу від часу монету. Знахідку свою я поніс показати дідові. Дід, полковник у відставці, якусь хвилю розглядав монету, а потім, на мій подив, кинув її додолу.
– Це німецькі гроші, – сказав він, обернувся і пішов додому.
У мої вісім років дідові слова мало пояснили мені, та я не міг допустити, аби пропав скарб, що його я знайшов із такими труднощами. Розшукавши на землі монетку, я увечері потайці розглядав через лупу орла, що тримав у лапах свастику, й незвичні готичні написи. Так уперше я дізнався, що гроші бувають різні. Потім ця почорніла цинкова монетка довго використовувалася під час ігор
"у війну" для виготовлення "справжніх" німецьких документів. Якщо, поклавши її під листок паперу, потерти папір зворотнім боком простого олівця, то справді виходив схожий на печатку відбиток. За тої пори весь час гралися у війну. Причому будь-яке захоплення мало повсюдний характер. Якщо йде фільм "Хрестоносці", то з картонних ящиків робляться лати й щити, стругаються мечі й цілий день точиться рукопашна. Досягнення в космосі відзначалося нами запуском ракет, виготовлених із фольги від шоколаду й кіноплівки. Часом такі забави закінчувалися печально, два місяці ховав я од матері опік, що його отримав од вибуху коробки саморобного пороху. Порох ми використовували для набивання саморобних гарматок, виготовлених із гільз від нагана. А гармати ці були головною зброєю фортець, що їх ми ліпили з пластиліну. Фортеці ті були пречудові. У них були ворота, що відчинялися, і підйомні мости, рови наповнювалися водою. Охоронялися вони власним флотом і десятками озброєних до зубів пластилінових вояків. На спорудження такого архітектурного шедевру йшло декілька місяців, і пишався ними власник не менше, ніж шляхтич своїм родовим маєтком. Господарям таких великих володінь якось не солідно було немати власної валюти. Нею почали слугувати пачки етикеток від тушонки, що їх приніс хтось із батьків. Етикеток на всіх не вистачало, тож обділені почали малювати власні гроші, оздоблюючи їх печатками, номерами, прикрашаючи малюнками та власними підписами.
Дівчатка віддавали перевагу іншим іграм. Вони робити так звані "секрети". В землі викопувалася ямка. Дно її ретельно вирівнювалося, із квіточок, фантиків та іншої марниці викладався візерунок, часом досить гарний. Дівчата хвалилися одна перед одною своїми секретами й ретельно приховували їх від хлопців. У всьому тому, як у краплині води, відбиваються в чистому, ще не скаламученому вигляді стосунки поміж чоловіками та жінками. Жінки, витворюючи довкола себе ореол таємничості та винятковості, жадають привабити чоловіків, що заклопотані війнами та бізнесом.