Селенiтка (на украинском языке)
Шрифт:
– Ефекти?
– Обличчя старого лiкаря знову засвiтилося усмiшкою.
– Нi, все це так i є. I дерева, й небо... Увечерi побачиш i свiй Мiсяць. Тут нiяких декорацiй немає, дiвчино. Бо хiба ж є кращий лiкар, нiж сама природа?
Отак почалося знайомство з ласкавим i грiзним свiтом Землi.
Яринi розповiли, як її, майже безнадiйну, доставили сюди, як почали лiкувати за спецiальною методикою i що лiкарняним лiжком для неї є озерце мiж деревами, а в ньому - цiлюща вода... I повiтря, насичене фiтонцидами, напоєне ароматом трав, i голубiнь
З кожним днем Яринi кращало, та й лiкарi обнадiювали: скоро наша русалочка вийде на берег!
– Вiдбувається адаптацiя* органiзму, дiвчино, - говорив старий лiкар. А потiм одягнемо костюм з корсетом, уже замовлено...
______________ * Пристосування до нових умов.
– I я зможу ходити?
– Авжеж. Спершу, мабуть, на милицях. А потiм, коли хребет змiцнiє... Резерви молодого органiзму величезнi.
Яринi кортiло дiзнатися, чи вiн так i думає, чи всi цi заспокiйливi розмови - лише психотерапiя. Зосередилась, але нiяких iнших думок не сприйняла. Виходить, слова iдентичнi думкам, це ж добре! Очi їй повнилися блиском, життям. А як зрадiла, коли нарештi було дозволено вiдвiдини Геннадiю!
– Та ти й справдi живеш, як русалка!
– Хлопець став пiд березою, щоб Ярина могла його бачити.
– Можна, i я до тебе?
– Русалки ж топлять - не боїшся?
– кволо усмiхнулась Ярина.
– Ба не боюся, - весело вiдповiв Геннадiй.
– Ти ж мене любиш!
Дiвчина зашарiлася, повела очима навколо: чи нiхто не чує?
– Не лякайся, тут нiкого нема, - продовжував зухвалець.
– Вони ж знають, що ми закоханi, от i...
Отак, жартуючи, Геннадiй освiдчувався в коханнi, а дiвчину обсипало жаром, їй здавалось, що вiн просто кепкує, бо навiщо йому отака руїна? Але як не зосереджувалась, прихованих думок не вловила.
– Ти в цьому плавучому мiшку, Яринко, немов оранжевий кокон...
– А... а можна хоч трохи помовчати?
– Для тебе я згодний на все! Мовчу. Послухай тишу, вона теж...
– Ну, я ж прошу, Гено...
Хлопець затулив собi рота долонею i стояв, кидаючи на Ярину смiхотливi погляди. Вона не вiдводила очей, дивилась пильно, аж брови їй збiглися над перенiссям, та марно - "радiостанцiя" мовчала.
– Ти чимось невдоволена?
– Геннадiй опустив руку.
– Що тобi сказала тиша?
– Пiдiйди ближче, посидь коло мене.
Юнак умостився над самiсiнькою водою бiля її узголiв'я. Лице його спохмурнiло.
Минала хвилина за хвилиною, а тиша так нiчого й не сказала Яринi. Дiвчинi стало ясно: вона втратила такий дарунок природнi Аж лячно - тепер вона зовсiм беззахисна, немiчна... 1 Геннадiй її не любить... Авжеж, не любить... Чемнiсть та ще, може, жаль... Жаль до iнвалiдки...
– Ну, що, вже можна говорити?
– обiзвався Геннадiй.
– Не треба.
– Що з тобою, люба? Губенята надулися, очi сполоханi. Чому б то?
Грайливо-насмiшкуватий тон
Геннадiй устав, постояв ще трохи. Намагався "розворушити" Ярину, але вона не обзивалася. Юнак знизав плечима та й пiшов, мiркуючи про таємницi дiвочого характеру. Ну, чого б ото? Чим вiн її образив?
На терасi клiнiчного корпусу бiля столика з апаратурою сидiла медсестра - лiтня жiнка з посрiбленим волоссям. Вона привiтно поглянула на Геннадiя i спитала:
– Ну, як там наша Яриночка?
– Чогось не в гуморi.
– Глядiть, - жартiвливо посварилася медсестра.
– На екранах сплески чи не сердечнi дiла?
– Сердечнi? При чому тут цей насос?
– Який насос?
– здивувалась медсестра.
Геннадiй скривив обличчя усмiшкою:
– Серце, хiба ви не знаєте? Це ж просто насос, його функцiя перекачувати кров, та й тiльки.
– Та й тiльки?
– здивувалась жiнка.
– Е, нi...
– Це ж наукове визначення.
– Визначення... Функцiя... Дуже мудрi ви стали.
– Медсестра замовкла, тривожно поглядаючи на зеленкуватi миготливi екранчики. Обличчя їй враз пополотнiло: - Ой лишенько! Що сталось?!
Прожогом кинулась iз тераси, чимдуж побiгла до Ярининого озера. Геннадiй - за нею.
Втонула! Яскраво-оранжевий спальний мiшок просвiчував з глибини, нiби там палало багаття.
Медсестра, як була в халатi, так i стрибнула в воду.
V
Майже тиждень Геннадiєвi не дозволяли побачення з Яриною, мотивуючи вiдмову її тяжким станом.
– Та їй тiльки полегшає!
– запобiгливо усмiхався юнак, щасливий з того, що життя селенiтки врятоване.
– Бач, ви легковажите словами...
– втомлено вимовив старий лiкар.
– А слово - як вогонь, може зiгрiти й обпалити.
Геннадiй перестав усмiхатися, заговорив iншим тоном:
– Чи я не знаю психiчної сили слова? От ви порiвняли з вогнем. Гарно, хоча й не оригiнально. Та я й не розмовлятиму - хочу змалювати її. Нащо ж я прихопив мольберта?
Старий лiкар спочатку нехотя, а потiм з цiкавiстю слухав просторiкування юнака, спостерiгав, як вiн час вiд часу поглядає у вiкно туди, де в затiнку поблискує озерце. Що вiн думає, цей хлопець? Чи хоч розумiє, що Ярина, ця селетiнка - новий рiзновид homo sapiens i на Землi жити не зможе? Такi зовсiм рiзнi... Чи саме в Цьому i причина?
– Звичайно, ви можете розмовляти з нею про що завгодно, - нарештi обiзвався старий лiкар, - та тiльки не травмуйте...
– Серця?
– Я хотiв сказати - нервової системи. Це дiвчина незвичайна... Спроба самогубства свiдчить про слабкiсть нервової органiзацiї. А обставини тяжкi... На Землi для неї оптимальних умов немає i не може бути, повертатися на Мiсяць боїться i не хоче - скафандри i тунелi остогидли до смертi, хiба, каже, там життя?
– Та я ж несу таку радiсну новину, що вона затанцює! Чи вже сказали?