Серце Змії
Шрифт:
— Мені здається, є якась стихійна мудрість в історії цивілізацій різних планет, — сказав із сяючими очима Тей Ерон. — Людство не може підкорити космос, поки не досягне вищого життя, без війн, з високою відповідальністю кожної людини за всіх своїх побратимів.
— Здійснивши підйом на вищий щабель комуністичного суспільства, людство набуло космічної сили, і воно могло набути її лише цим шляхом, іншого не дано! — вигукнув Карі. — І не дано жодному іншому людству, якщо так називати вищі форми організованого, мислячого життя.
— Ми, наші кораблі — руки людства Землі, простягнуті до зір, — серйозно сказав Мут Анг, — і ці руки чисті! Та це не може бути лише нашою особливістю! Скоро ми доторкнемося
Молодь не витримала і захопленими криками зустріла висновок командира. Але й старші, що досягли мужньої стриманості почуттів, оточили Мут Анга з явним хвилюванням.
Десь попереду, все ще на страхітливій відстані летів назустріч корабель з планети чужої й далекої зорі. І люди Землі вперше за мільярди років розвитку життя на своїй планеті повинні стикнутися з іншими… також людьми. Не дивно, що астрольотчики, як не стримували себе, прийшли у гарячкове збудження. Піти на відпочинок, залишитися наодинці з собою в гарячій нетерплячці чекання видавалося неможливим. Проте Мут Анг, розрахувавши час зустрічі зорельотів, наказав Світ Сіму дати всім заспокійливі ліки.
— Ми, — твердо відповідав він на запитання, — повинні зустріти своїх братів у щонайкращому стані душі й тіла. Попереду ще величезна праця: нам доведеться зрозуміти їх і зуміти розповісти про себе. Взяти їх знання. І віддати своє! — зсунув брови Мут Анг. — Ніколи ще я так не побоювався свого невміння, некомпетентності. — Тривога змінила зазвичай спокійне лице командира, пальці стиснутих рук побіліли.
Астрольотчики, можливо, щойно зараз відчули, яку відповідальність накладала на кожного небувала зустріч. Вони слухняно зажили пігулки і розійшлися.
Мут Анг залишив лише Карі, потім повагався, окидаючи поглядом могутню постать Тей Ерона, і жестом запросив його також у пост управління. З утомленим зітханням командир витягнувся у кріслі, схилив голову і закрив обличчя руками.
Тей і Карі мовчали, побоюючись порушити роздуми командира. Зореліт ішов дуже повільно, роблячи двісті тисяч кілометрів за годину, — так званою тангенційною швидкістю, яка використовувалася при входженні в зону Роша якогось небесного тіла. Роботи, що керували кораблем, тримали його на прискіпливо вирахуваному зворотному курсі. Час було з’явитися променеві локатора чужого корабля, і те, що його не було, примушувало Тей Ерона з кожною хвилиною тривожитися сильніше.
Му Анг випростався з веселою і трохи сумною посмішкою, добре знайомою кожному членові екіпажу.
Прийди, далекий друже мій,До заповітного порога…Тей насупився, вдивляючись у безпросвітну чорноту переднього екрану. Пісенька командира видалася йому непідходящою в таку серйозну мить. Та Карі підхопив ще більш веселий приспів, лукаво поглядаючи на понурого помічника.
— Спробуйте помахати нашим променем, Карі, — зненацька сказав Мут Анг, обриваючи себе, — по два градуси в кожен бік і навхрест.
Тей ледь почервонів. Не додумався до простого засобу, а подумки докорив командирові!
Минуло ще дві години. Карі уявляв собі, як промінь їх локатора там, попереду, на колосальній віддалі, ковзає вліво, вправо, уверх і вниз, пробігаючи з кожним помахом сотні тисяч кілометрів чорної порожнечі. Такі змахи сигнальної «хусточки» перевершували найбуйнішу фантазію старих земних казок про велетнів.
Тей Ерон поринув у споглядальне заціпеніння. Думки текли
Певно, це почуття було властиве людині в первісному житті — відчуття повної незв’язаності, відсутності будь-яких зобов’язань, турбот про майбутнє. Імовірно, подібні відчуття з’явилися у людей під час великих лих, війн, соціальних потрясінь. І в Тей Ерона минуле, все, що було залишене на Землі, відійшло назавжди і без вороття; невідоме майбутнє відділене прірвою в сотні років, за якою чекає лише зовсім нове. Тому жодних планів, проектів, почуттів і побажань для того, що попереду. Лише принести туди добуте з космосу, вирване з його глибин нове пізнання. Вперед, тільки вперед! І раптом сталося таке, що заступило собою і очікування нової Землі і турботи помічника командира.
Мут Анг намагався уявити собі життя корабля, що йшов назустріч. Командир уявляв собі корабель чужих і його мешканців схожими з земним кораблем, земними людьми, земними переживаннями. Він переконався, що легше уявити чужих, вигадуючи найнеймовірніші форми життя, аніж підпорядкувати свою фантазію строгим рамкам законів, про які так переконливо говорила Афра Деві.
Ще не підвівши опущеної голови, за раптовим напруженням товаришів Мут Анг відчув появу сигналу на екрані локатора. Він не побачив її, цю світляну цятку, — так швидко вона зникла, черкнувши по чорному блискучому дискові. Сигнальний дзвінок ледь дзенькнув. Астрольотчики схопилися і перегнулися через столи пультів, інстинктивно намагаючись наблизитися до екрану. Хоч якою миттєвою була поява світної цятки, вона означала дуже багато. Чужий зореліт повернув їм назустріч, а не зник у глибинах простору. Кораблем керують не менш вправні у космічних польотах істоти, вони зуміли розрахувати зворотний курс досить точно і швидко й тепер намацують «Теллур» променем на величезній відстані. Дві неймовірно маленькі цятки, загублені в неозорій пітьмі, шукають одна одну… І водночас це два величезні світи, повні енергії й знання, доторкаються один до одного спрямованими пучками світлових хвиль. Карі повів промінь головного локатора з поділки «1488» на «375». Ще, ще… Світляна цятка повернулася, зникла, знову майнула в чорному дзеркалі, супроводжувана миттєво вмираючим звуковим сигналом.
Мут Анг узявся за верньєри локатора і став описувати спіраль від периферії до центру того колосального кола, котре окреслювалося променем у районі зорельота, що наближався.
Чужі, вочевидь, повторили маневр. Після довгих зусиль світляна цятка закріпилася в межах третього кола чорного дзеркала. Вона металася лише від вібрації обох кораблів. Дзвінок лунав тепер безперервно, і його довелося приглушити. Не було сумніву, що промінь «Теллура» також упійманий приладами чужого зорельота і кораблі йдуть назустріч, зближуючись за годину щонайменше на чотириста тисяч кілометрів.
Тей Ерон витягнув з машини задані їй розрахунки і визначив, що кораблі розділяє відстань біля трьох мільйонів кілометрів. До зустрічі зорельотів лишилося сім годин. Через годину можна було починати інтегральне гальмування, яке відсуне зустріч ще на кілька годин, якщо чужий зореліт зробить те саме і якщо він гальмується за схожими розрахунками. Можливо, чужі зможуть зупинитися швидше або ж доведеться знову минути одне одного, і це знову віддалить зустріч, а чекання стає майже нестерпним.
Проте чужий зореліт не завдав зайвих мук. Він почав гальмуватися сильніше, аніж «Теллур», затим, установивши темп сповільнення земного зорельота, повторив його. Кораблі сходилися ближче й ближче. Екіпаж «Теллура» знову зібрався в центральному посту. Зорельотчики слідкували, як у чорному дзеркалі локатора світляну цятку змінила пляма.