Серце Змії

Єфремов Іван

— Мені здається, що Афра права! — втрутився командир. — Всі ці гадані атмосфери — надто велика рідкість у порівнянні з нашою стандартною із найбільш поширених у космосі елементів. Це не випадково!

— Не випадково! — згодився Яс Тін. — Проте випадковостей у безмежному космосі чимало. Візьмемо нашу «стандартну» Землю. На ній та й на сусідах її — Місяці, Марсі, Венері — багато алюмінію, взагалі рідкісного у Всесвіті.

— І все ж знайти повторення цих випадковостей у тому самому безмежжі — справа десятків, якщо не сотень тисячоліть, — понуро сказав Мут Анг. — Навіть із пульсаційними зорельотами! Якщо вони шукають давно, то як я розумію

їх!

— Як добре, що наша атмосфера з найзвичайнісіньких елементів Усесвіту і нас чекає зустріч з великою кількістю подібних же планет! — сказала Афра.

— А вперше стрілися із зовсім не подібною! — озвався Тей.

Афра спалахнула і щойно зібралася заперечити, як з’явився хімік корабля з доповіддю, що прозорий щит готовий.

— Але ми можемо увійти в їхній зореліт запросто в космічних костюмах? — поспитав Яс Тін.

— Так само, як і вони в наш. Вірогідно, відбудеться не один обмін візитами, але перші знайомства почнемо з показу, — відказав командир.

Астрольотчики закріпили прозору стіну на кінці передаючого рукава, а білі постаті чужих почали ту саму роботу у своїй галереї. Затим земляни і чужі зустрілися в порожнечі, допомагаючи одне одному скріплювати розпори і перехідну раму. Погладжування по рукаву скафандра чи по плечу — жест ніжності і дружби був у рівній мірі зрозумілий і тим і іншим.

Загрожуючи рогоподібними виступами головних мушель, чужі намагалися роздивитися обличчя землян крізь димчасті шоломи. Але якщо голови земних людей було видно порівняно виразно, то слабо випуклі передні щитки шоломів чужих, сховані під шипастими навісами «мушель», залишалися непроникними для земних очей. Лише непомильне людське чуття говорило, що з цієї темряви слідкують уважні очі, напружено й доброзичливо.

На запрошення увійти в «Теллур» білі постаті відповіли заперечливими жестами відштовхування. Один з них доторкнувся до свого скафандра і затим швидко розвів руками, немов розкидаючи щось.

— Бояться за скафандри в кисневій атмосфері, — здогадався Тей.

— Вони хочуть, як і ми, почати із зустрічі в галереї, — сказав командир.

* * *

Обидва зорельоти — сніжно-білий і металічно-дзеркальний — складали тепер одне ціле, що непорушно повисло у безмежжі космосу. «Теллур» увімкнув потужні обігрівачі, і його екіпаж зміг увійти в сполучну трубу-галерею у звичайних робочих костюмах — щільно облягаючих синіх комбінезонах із штучної шерсті.

На чужому боці галереї спалахнуло блакитне освітлення, схоже на світло гірських верховин Землі. На межі двох по-різному освітлених камер прозорі перегородки здавалися аквамариновими, немов із застиглої чистої води моря.

Запала тиша порушувалася лише прискореним диханням схвильованих землян. Тей Ерон торкнувся ліктем плеча Афри і відчув, що молода жінка вся тремтить. Помічник командира міцно пригорнув до себе біолога, і Афра відповіла йому швидким удячним поглядом.

У глибині сполучної галереї показалася група з восьми чужих… Чи чужих? Люди не повірили зорові. У глибині душі кожен чекав незвичайного, ніколи не баченого. Повна схожість чужих з людьми здавалася дивом. Проте то було лише при першому погляді. Що довше вдивлялися земляни, то більше відмінностей знаходили в тому, що не було сховано під темним одягом — поєднанням коротких просторих курток з довгими шароварами, котрі нагадували старовинну одежу Землі.

Згасло

блакитне світло — вони увімкнули земне освітлення. Прозорі перегородки втратили свій зелений колір і стали білими, майже невидимими. За цією ледь помітною стіною стояли люди. Чи можна було б повірити, що вони дихають найотруйнішим для Землі газом і купаються в морях усероз’їдаючої плавикової кислоти! Пропорційні обриси тіл, зріст, що відповідав середньому зростові землян. Дивний чавунно-сірий колір шкіри зі сріблястим полиском і прихованим криваво-червоним відблиском, який буває на полірованому червоному залізняку — гематиті. Сірий тон цього мінералу був однаковий зі шкірою мешканців фторової планети.

Круглі голови поросли синяво-чорним волоссям… Але найдивовижнішою особливістю їх облич були очі. Неймовірно великі і видовжені, з різко косим розрізом, вони займали всю ширину лиця, косо піднімалися зовнішніми кутиками до скронь, вище рівня очей земних людей. Білки густої фіалкової барви здавалися непропорційно видовженими по відношенню до чорної райдужини і зрачків.

Відповідно до розмірів і положення очей прямі й чіткі, дуже чорні брови змикалися з волоссям високо на скронях і майже сходилися до вузького перенісся, утворюючи широкий тупий кут. Волосся над чолом від середини спускалося до скронь такою ж чіткою і прямою лінією, цілком симетрично до брів. Тому чоло мало обриси витягнутого горизонтально ромба. Ніс, короткий і слабо виступаючий, мав, як у землян, спрямовані вниз ніздрі. Невеликий рот із фіолетовими губами показував правильний ряд зубів такої ж чистої небесної барви, як і білки очей. Верхня половина обличчя здавалася дуже розширеною. Нижче очей лице дуже звужувалося до підборіддя з ледь вуглуватими обрисами. Будова вух лишилася нез’ясованою: скроні у всіх прихідців прикривалися через тім’я золотистими джгутами.

Серед чужих були жінки й чоловіки. Жінки вгадувалися за висотою струнких ший, округлістю обрисів облич і за дуже пишною масою коротко стриженого волосся. У чоловіків був більш високий зріст, більша масивність тіла, більш широкі підборіддя — загалом ті самі риси, якими відрізнялися обидві статі землян.

Афрі здалося, що руки чужих мають лише по чотири пальці. Відповідаючи людським пропорціям, пальці людей фторової планети мовби не мали суглобів: вони згиналися плавно, не утворюючи вугластих виступів.

Ніг неможна було розгледіти: ступні їх потопали у м’якому настилі підлоги. Одежа у світлі, природному для земних очей, здавалася темно-червоного, майже цеглового кольору.

Що довше вдивлялися астрольотчики, то менш дивною здавалася подоба прихідців із фторової планети. Ба більше, людям Землі ставала зрозумілішою своєрідна екзотична краса чужих. Їх головною принадою були величезні очі, що дивилися зосереджено й ласкаво на людей, випромінюючи тепло мудрості та дружби.

— Які очі! — не втрималася Афра. — З такими легше ставати людьми, аніж з нашими, хоча й наші чудові!

— Чому так? — шепнув Тей Ерон.

— Що більші очі, то більша кількість елементів сітківки, то більше число деталей з навколишнього світу може засвоїти таке око.

Тей кивнув на знак розуміння.

Один із чужих виступив наперед і зробив запрошуючий жест. Відразу ж земне освітлення на тому боці галереї згасло.

— Ох! — гірко вигукнув Мут Анг. — Я не передбачив.

— Я зробив, — спокійно озвався Карі, вимкнув звичайне світло і запалив дві сильні лампи з фільтрами чотириста тридцять.