Серця трьох
Шрифт:
— Гм, завтра і в мене клопітливий день, — зауважив Френк і потис руку приятелю. — Мене вже о восьмій не буде вдома.
— У такому разі я приїду до восьмої, — сказав Чарлі Тіпері і ще раз щиро потис йому руку. — А поки займемося справою. У мене вже є деякі ідеї…
Того ж дня у Френка було ще одне ділове побачення. Коли він повернувся до контори свого маклера Бескома, той повідомив йому, що телефонував Ріган і хотів зустрітися з ним. Ріган просив передати, що в нього є для Френка цікаві новини.
— Я негайно поїду до нього, — сказав Френк, беручись
— Я в цьому не певен, — кивнув головою Беском і трішечки помовчав, не наважуючись сказати. — Я телефонував йому перед вашим поверненням з Панами. Я був з ним відвертим. Я сказав, що ви у від’їзді і що становище ваше досить скрутне, і… навпростець запитав: чи можу я розраховувати на його допомогу у разі потреби? А він почав викручуватися. Ви знаєте, як люди вміють викручуватися, коли їх просять про послугу. Так було і з ним. Але мені здалося, що тут криється ще дещо… Ні, я не зважився б сказати, що це ворожість, а тільки в мене склалося враження… Ну, загалом, мені здалося, що він якийсь надто байдужий і холодний.
— Яка дурниця! — розсміявся Френк. — він був надто близьким із моїм батьком.
— А ви колись чули про злиття “Космополітен рейлвейз”? — багатозначно запитав Беском.
Френк кивнув.
— Проте мене тоді ще не було на світі, — дещо згодом сказав він. — Я тільки знаю з чуток. То розкажіть, у чому там річ? Чому ви раптом про це згадали?
— Занадто довго розповідати, але послухайте моєї поради: коли побачите Рігана, не викладайте йому усіх своїх карт. Нехай він зіграє першим. І якщо він може вам щось запропонувати, хай зробить це без усякого прохання з вашого боку. Звичайно, можливо, я й помиляюся, та вам не зашкодило б спочатку подивитися його карти.
За півгодини Френк уже сидів у кабінеті Рігана. Він цілком усвідомлював, що йому загрожує, але стримувався, аби не зізнатися в цьому відверто; проте, пам’ятаючи пораду Бескома, намагався байдуже говорити про стан своїх справ і навіть жартував.
— По вуха загруз, га? — почав Ріган.
— Та ні, голова в мене ще на поверхні, — жартівливо відгукнувся Френк, — і ще можу дихати.
Ріган відповів не відразу. Якусь мить він вивчав останні дані на стрічці біржового телеграфу.
— І все ж ти викинув на ринок досить багато акцій “Темпіко петролеум”.
— Зате їх прямо вихоплюють з рук, — сказав Френк і вперше з подивом подумав, що, можливо, Беском і мав рацію. — Нічого, я змушу своїх супротивників проковтнути стільки акцій, що їм стане нудно.
— І все-таки акції “Темпіко” починають падати, хоч їх активно й купують. От що надто дивно! — сказав Ріган.
— Коли на біржі йде гра на зниження, трапляються дивні речі, — спокійно і мудро заперечив Френк. — Але коли мої вороги напхають собі черево тим, від чого я з радістю готовий позбутися, їх ухоплять кольки. І тоді декому доведеться дорого заплатити за те, щоб позбутися наслідків своєї обжерливості. Я гадаю, що вони
— Але ти вже дійшов межі, мій хлопчику. Я стежив за цією битвою на біржі, коли тебе ще тут не було. “Темпіко петролеум” — твоя єдина й остання опора.
Френк похитав головою.
— Це не зовсім так, — збрехав він. — У мене є капіталовкладення, про які мої вороги навіть не здогадуються. Я їх заманюю в пастку — навмисно заманюю. Звичайно, Рігане, це між нами. Адже ви були другом мого батька. Я викручуся з цієї ситуації. Тож послухайте моєї поради і купуйте мої акції, поки ціни на ринку такі низькі. Можете не сумніватися, що потім матимете з цього зиск.
— Які ж в тебе ще є капіталовкладення?
Френк знизав плечима:
— Мої супротивники дізнаються про це, коли вволю наїдяться.
— Замилюєш очі! — захоплено вигукнув Ріган. — Але тримаєшся ти стійко, зовсім як колись старий Р. Г. М. Тільки, аби я повірив, тобі доведеться довести, що це не порожні слова.
Ріган чекав на відповідь, і тут Френка ніби осяяло.
— Що там доводити, ви вгадали, — пробурмотав він. — Я справді вихвалявся. Я тону; вода вже дійшла мені до вух. Але я випливу, якщо ви мені допоможете. В ім’я мого батька протягніть дружню руку. Якщо ви підтримаєте мене, їм усім буде кепсько…
І тут Вовк Уолл-стріт показав свої зуби. Він тикнув пальцем у портрет Річарда Генрі Моргана.
— Як ти гадаєш, чому я тримаю його в себе на стіні стільки років? — запитав вій.
Френк кивнув: зрозуміло, мовляв, ви ж були щирими приятелями.
— Ні, не вгадав, — похмуро мовив Ріган. Френк здивовано знизав плечима.
— Для того, щоб завжди пам’ятати про нього! — продовжував Вовк. — І я не забуваю його ні на мить. Пам’ятаєш історію зі злиттям “Космополітен рейлвейз”? Твій батько обкрутив мене круг пальця. І добряче обкрутив! Але він був занадто хитрий, щоб я міг з ним поквитатися. От чому я повісив тут його портрет і терпляче чекав. І дочекався!
— Ви хочете сказати?.. — спокійно запитав Френк.
— Саме так! — рявкнув Ріган. — Я чекав і готував наступ. І нарешті настав мій день. Принаймні його щеня у мене в руках. — Він з єхидною усмішкою глянув на портрет. — І якщо це не змусить старого шкарбуна перевернутися в труні, тоді…
Френк звівся з крісла і довго з цікавістю дивився на свого супротивника.
— Ні, — сказав він, ніби сам до себе. — Ні, не варто.
— Що не варто? — підозріло запитав Ріган.
— Відлупцювати вас, — була спокійна відповідь. — Я міг би за п’ять хвилин задушити вас власноруч. Ніякий ви не вовк, ви просто зачуханий пес, смердючий тхір. Мені говорили, що від вас можна всього сподіватися, але я не повірив і прийшов сюди, щоб самому переконатися. Мої друзі мали рацію. Ви справді такий, як вони й казали. Треба швидше йти звідси. Тут смердить, як у лисячій норі!
Уже біля дверей він озирнувся. Йому не пощастило вивести Рігана із рівноваги.
— То що ж ти збираєшся робити? — глузував той.