Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
Шрифт:
Все разом складало речі, яких не можна було завернути або їх ще раз повторити. Навіть що смутніше: Маркіян був відтятий від світу, і тут кінчалася границя. І хоч би він хотів тепер бути стократ щедрішим для Нелі, хоч би хотів беззастережно віддати себе цілого їй так, як ніякій жінці досі, навіть ідеї, Неля не могла б скористатися з його дару, бо для неї не вистачило б часу в його житті. І ця неможливість повторення, ця смертна границя часу, якої ніщо вже не зможе пересунути, була безумством, від якого потьмарювалася свідомість.
Це була не логічна розмова, як можна було сподіватися. Навпаки. Претензії, самі претензії, так що аж дивно було, що він хотів ще вислухувати.
Чому
Так воно було, коли нова думка занепокоїла Нелю. Мусила побачитися з Орисею Лісною. Був це тепер хтось зовсім інший від Орисі Ілаковичевої, жінки Славка, з якою, власне, нічого не в'язало Нелю. От одна з цілої череди кузин, ні надто симпатична, ні надміру байдужа.
В родині говорилося, що Славко, якого всі без винятку вважали за невдаху, взяв собі жінку нічого собі або, як Нестор казав, жінку що називається, але ніхто не вказував на Орисю як на красу. Падало іноді словечко «гарненька» чи «симпатична», що, однак, не могло бути рівнозначним з «краса». Ні, ніхто (за винятком хіба Маркіяна) не вважав Орисю за вродливу жінку. А стара діва тітка Клавда, яка сама до того часу, заки ревматизм здеформував її члени, мала зграбну ніжку (в родині розказували, що на одному полюванні панове навіть вино пили з її пантофельки), найбільше обурювалася тим, що Славкова носить сороковий номер черевиків.
Орися була висока, гладка, широка у стегнах, з масивними грудьми, і великі ноги, як п'єдестал такої фігури, власне, не вражали. Була абсолютно пропорційна.
Декому з родини не сподобалася в Орисі лінія підборіддя. Вона не заломлювалася під простим кутом, а посувалася скісним лагідним спадом і наче заздалегідь вже страшила старечим обвислим волом.
Один лише стрийко Нестор брав під оборону Орисине підборіддя:
— Ви ні на чому не розумієтесь, пане добродію. Ви подивіться на портрети старих італійських майстрів. Всі жінки мають, власне, таке підборіддя. То тільки сучасні відьми, пане добродію, такі вугласті тому, що втратили свою жіночність.
Тітка Ілаковичка нарікала, хоч, правда, дуже стримано, дуже тактовно, завжди намагаючись надати своїм словам форму жарту, що Орися своєю велетенською поставою заслонює Славка. Всюди висувається на перше місце перед ним. Завжди хоче перша знати, перша бачити, перша подає голос у всьому. Іноді, слово честі, аж неприємно. Поз'їжджаються гості, Славко стоїть у кутку, як дурень, а вона політикує з чоловіками.
Крім цих непохвальних рис Орисиного характеру, були у невістки і позитивні прикмети, що їх теж не замовчувала тітка Наталя.
Овшім [146] , овшім, з Орисі першокласна господиня. Вуйко Ілакович і не називає інакше невістки, як економ, бо Орися, щоправда, більше проявляє себе в надвірному господарстві, ніж у хатньому. Кухня не надто займає її. Перейде довгим кроком через кухню і тільки втягне ніздрями запах з-під покришок, ніби чоловік, не спитавши, не поцікавившись, що буде на обід.
Зате на подвір'ї, в полі, в стайнях, у садку — о, там Орися у своїй формі. Просто дивно, звідки вона, вихована у місті, має стільки уміння в цих справах. Правда, Орися дуже цікавилася літературою з цього питання.
146
Звичайно (з
Перші замовлення у видавництві «Сільський господар» викликали в родині Ілаковичів глум і відвертий протест. Тітка Наталя зауважила навіть, що там, де починаються підручники, там кінчається глузд роботі. Для кращої ілюстрації своїх слів розказала анекдот про молоду господиню, яка зварила своєму чоловікові обід на підставі куховарської книжки. Орися посміялася з анекдота, але при нагоді пішла на пошту і замовила чергову серію книжок. Перевага її в родині в тому, що вона мала власні гроші, якими могла розпоряджатися за своїм бажанням. І тільки вдала спроба посіву буряків всуміш з маком змусила вуйка Ілаковича серйозно поставитися до вибриків, як він називав усякі Орисині реформи.
Завжди говорилося в Ілаковичів про те, що сад з року в рік то гірше родить. Орисині бджоли підвищили його урожай.
Або такий приклад. Роками цвіла на приходстві за стайнею бузина, і ніхто не звертав на неї уваги. А цієї весни Орися наказала обірвати з неї цвіт, просушити в холодку і теж отримала в аптечному складі кілька сотиків за цей непотріб.
Навесні вперше в історії господарювання Ілаковичів Орися посіяла цикорій для власного вжитку. І що ви скажете? Орися вміла так приготувати його, що цикорій нічим не уступає фабричному. Відколи Орися в родині, то навіть шипшина на межах не пропадає. Орися робить з неї не тільки вино, але й повидло, таке, що пальці оближеш. З господарського боку гріх би мав той, хто хотів би що-небудь закинути Орисі.
Все було б гаразд, тітка Наталя пробачила б невістці навіть те, що поводиться по-чоловічому нескромно, якби у Славків була дитина. Недаром кажуть у народі, що який початок, такий і кінець, а початок був щонайменше не такий, як у людей.
Вже згодом, по шлюбі, як Славко з Орисею складали візити родичам, завжди хтось поза їх спинами настирливо допитував: як це, власне, між цими двома дійшло до одруження? Ні, справді, з чого це, власне, почалося, ніхто не скаже.
Ніхто не міг сказати що-небудь певне. Нестор сміявся: мовляв, історія почалася з того, що Орися жіночого, а Славко чоловічого роду. Ну так, але справа в тому, що він був ксьондзів панич з незакінченою юридичною освітою, змужичений інтелігент, з манерами економа, якому батько купив на селі п'ятнадцять гектарів землі з тих міркувань, що земля ніколи не зрадить. Вона ж — панна, яка, не без задніх думок, річ ясна, вчилася музики у Львові і всім тутешнім кавалерам, як то кажуть, ледве ноги добачала, так гордовито поводилася. Вінчалися вони перед різдвом, а на початку літа приїхала Орися зі Львова така переіначена, така перефасонена, що спочатку навіть добре знайомі не впізнавали її. Що її дуже відмінювало — це зачіска. Її товсті коси не теліпалися більше на плечах. Вона закручувала їх тепер у грецький кок на потилиці, по-модному закладаючи по одному овальному локончикові на скронях, і чи не одна з перших у містечку наважилась прийти навіть у церкву в сукенці без рукавів.
Отець парох, вважаючи за неслушне безпосередньо зауважити родині всіма шанованого пана Лісного, розвів котроїсь неділі довгу, переконливу проповідь про масонів і бісівську моду.
Ні, це просто не вкладалось в голові: Орися Лісна і Славко Ілакович. Кум і коровай — що? Тут було так, що не тільки він був їй не до пари, але й вона, львів'янка, з голими литками і руками, не підходила йому, хліборобові. Вони, здається, до свого одруження не зустрічались навіть, як то між молодими людьми буває, і теж, очевидно, з таких же міркувань: вона нехтувала такими, як він, а він невисоко цінив таких, як вона.