Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
Шрифт:
— Ні!
— Ні?
Гершко пильніше приглянувся до свого клієнта. Ну, він таки, правда, міг помилитись! З такою курткою, з таким кантом на штанах, з такими чобітками і до ксьондза їхати. Аби такий добрий рік на Гершка!
— Я ще раз моцно перепрошую, — він помацав за шапку, — вельможний пан ще не жонаті?
— Ще ні, Гершку.
— Ов, вельможний пан знають, що я Гершко? Ну, то в чому річ? Я перепрошую, я не шатхін [95] але якби був на місці вельможного пана, то я б оженився з панєнкою від нашого ксьондза. Ша, я нічого не казав!
95
Посередник
— Слухайте, Гершку, скільки ксьондз дає вам за факторне?
— Що дав? Нічого не дав. Він наперед нічого не дає.
«Невже ж, — подумав Бронко, — така гіперпродукція попівен, що ксьондзи не гребують навіть такими сватами, як Гершко?»
Так їхали вони мовчки з півгодини, коли Гершко таки не втерпів і знову запитав:
— А може, пан — доктур?
Бронкові полестило, що Гершко запідозрив у ньому доктура, а разом з тим якось соромно стало за це мізерне самолюбство. Зрештою, Гершко, напевно, й сам не вірив, що везе доктура.
«Якби я був доктором, Гершку, то панна Ольга Річинська давно була б уже докторовою».
Нічого, Бронко Завадка наперекір усім темним силам таки візьме Ольгу в жони і без додатку «д-р».
Еге ж, може сподіватися! Якраз віддадуть йому добровільно Ольгу ті чорні круки! А може, й віддадуть, коли прив'яне, наче оспіла сливка, а ніхто з паничів не полакомиться на панну без приданого.
«Візьму і прив'ялу, — угурно опирається Бронко злій логіці розсудку, — але таки буде моєю!»
Але стривай, з якої рації, чого ради має він віддавати на поталу часові такий скарб, як молодість свого кохання?
«Якраз впору роздуми! Ану, перестав пластинку!» — скомандував Бронко своєму серцю, і воно цим разом послухалося його.
Справді, час був найменше пригожий для ліричних марень. В організації після приїзду Зеленого в Наше завирувала робота. Вийшов у світ перший номер пробоєвої [96] нелегальної газети «Воля» і вже партіями направився відповідними каналами по всій галицькій та волинській землі. Друкувалися резолюції сьомого конгресу Комінтерну з уривками деяких промов. Розпочатий у Центральній Польщі селянський десятиденний страйк пройшов на Покутті вдало, понад усякі сподівання.
96
Бойової.
Мало що не в кожному селі (де більші масштаби, де менші!) селяни відмовлялись платити податки за перший квартал. В багатьох випадках громадою проганяли екзекуторів, не без того, щоб іноді не потурбувати їх. Не виходили на шарварки. Влаштовували домашні арешти війтам, тобто тримали їх під вартою на час страйку. Були випадки організації масової самооборони села проти інтервенції поліції. В кількох селах страйкарі окупували поміщицькі садиби.
Характерним для того часу було те, що уряд вирішив вести комбіновану тактику: в деякі села вислав уланські каральні загони, а в декотрі впливових діячів, здебільшого послів УНДО, яким староста дав доручення опам'ятати підбурене комуністичними вивротовцями, але в основі лояльне до польського уряду русинське населення і за всяку ціну переконати хлопів, що для власного добра вони повинні занехаяти на майбутнє спроби непослуху державі, бо інакше паньство [97] буде змушене (чого
97
Держава (пол.).
У Вишню з цією місією вибрався відомий адвокат на Нашівщині, посол УНДО Володимир Осадчук. Це й була одна з причин, чому Бронко свій приїзд у Вишню запланував саме на ту, а не на іншу неділю. Йшлося про таку благоньку річ, як те, щоб на зборах, які проводитиме посол Осадчук, були прийняті не його резолюції, а ті, що їх заготовить Бронко. З пана меценаса вистачить і того, що він збере народ і виголосить промову до нього.
Дивним збігом обставин нашівському окружкомові стало у пригоді й захворювання Завадки-батька.
З того моменту, коли мнимий агент фірми «Фелікс» натякнув Йосифові Завадці, що його колінам придалася б електрична грілка, старий, слухайте ви мене, відчув, що йому треба лікуватися. До тієї пори вважав свої недомагання хвилевими. І хоч ті хвилини тяглися надто довго і надто часто повторялися, Йосиф не спокушався на ліки. Був переконаний, що вистачить один-два рази взяти їм верх над своїм тілом, і вже людина попаде у залежність від них, якої їй не спекатись до самої смерті.
Коли вже чоловік, який тебе вперше в житті бачить, каже, що тобі придалася б грілка, то, значить, щось пищить у траві, як каже поляк.
Хтось порадив Йосифові прикладати до болючих суглобів гаряче болото з вишнянського прала.
Старий розчулився до сльозини в оці, коли на перший несміливий натяк синок виявив свою готовність систематично доставляти батькові лікувального болота з чудодійного вишнянського прала.
Бронко замовив у бляхаря два допасовані до свого рюкзака бідони і оце вибрався тієї провесняної неділі у Вишню. (Про те, що бідони мали подвійні дна, старий Завадка не мав ніколи дізнатись).
Виміна брудної білизни молодого Загайчика на чисту уповноважнювала Бронка до відвідин у домі старих Загайчиків.
Подумав, що буде непогано, коли й Гершкові стане відомо, що саме привело його у Вишню.
В'їхали в село.
— Притримайте коні, я зійду тут, — сказав Бронко, коли порівнялися з першими вишнянськими хатами.
Гершко заметушився: що значить тут? До центру села буде ще, може, з кілометр, — пощо ж вельможний пан будуть місити болото? А може, пан кремпуються [98] їхати поруч з євреєм, то хай пан пересяде на задню фіру.
— Не говоріть дурниць, Гершку, — прикрикнув на нього Бронко, аби приховати своє співчуття до бідолахи. — Я такий самий вельможний пан, як і ви. Приїхав я у Вишню по вишнянське болото. Кажуть, що ніби помагає на ревматизм, а в мого тата болять коліна…
98
Соромляться, вважають незручним (з пол.).
— Чому не помагає? Як чоловік вірить, то вже й поміч, прошу пана. А ще як люди кажуть, що допомагає, то напевно так…
Не встиг Бронко перейти дороги, коли Гершко знову спинився біля нього:
— Завтра о п'ятій рано я потребую вирушати з села. Якби пан сьогодні ввечері спізнили поцьонг або не мали інших коней… може, від ксьондза, то я готовий. Я зрихтував би гарний зіц.
— Дякую, Гершку. Буду мати на увазі. Бувайте здорові!
— Моє ушанування шановному панові!