Сестри Річинські. (Книга перша)

Вильде Ирина

Безбородько догадувався, що Неля при всіх не відштовхне його від себе, але боявся, буквально тремтів з остраху перед гримасою огиди, яку вже раз мав нагоду бачити на її обличчі у подібному випадку на тризні. Проте він просто не міг отямитись від несподіванки, що та чудова квітка сама впала йому на груди, підставляючи уста для братнього поцілунку.

І коли тримав її отак в обіймах, на мить, на блискавичний уламок часу, здавалось йому, що має нарешті те, чого ціле життя прагнув. Це п'янке щастя сповнило його серце такою не знаною

досі благородністю почувань, що він не пізнавав себе самого.

Міг тепер з приємністю романсувати навіть з тіткою Меланією. Пригадав собі ще, як говорила Катерина, що з Нелею від якогось часу щось твориться, — але звідки міг припускати, що та зміна буде така прихильна для нього?

Раптом тітка Меланія надумала щось:

— Ай, чекайте, та я чисто забула! Та я маю ще щось для вас! — і метнулась до кухні, де стала гукати Онуфрія.

За якийсь час на плечах Онуфрій уніс, може, п'ятнадцятилітрову бербеничку липового, як запевняла тітка, меду, бурмочучи п'яно під ніс, що на світі не любить, як роблять з тата вар'ята, бо раз їмосць наказали йому добре заховати мед під сидіння, аби родичі не вгляділи, що вони везуть його на продаж, а тепер знову кажуть йому цей же самий мед таскати аж у солонки. І не мають то порядного чоловіка чорти взяти?

— Онуфрій п'яний, як стодола, і сам не знає, що язиком обертає, — виправдовувала, червоніючи, тітка Меланія себе й Онуфрія посполу.

— Ти, — вже вдруге звернувся до Безбородька підпилий Нестор, показуючи в бік пані Бровко, яка сиділа біля отця пароха, в атласній сукні, струнка й елегантна, — що то за Марія Стюарт?

— То з моєї сторони, — невиразно відповів Безбородько.

Нестор, милуючись панею Бровко, підсвиснув:

— Порода! А бодай тебе, пане добродію, качка копнула! А мені все здавалось, що ти хлопський син!

Після вечері наблизилась Аврельця до Слави. Були однолітки і відчували приязнь одна до одної. Аврельця була розгублена, і видно було, що потребувала виговоритись перед кимсь.

— Мама така розпромінена, ніби той Мажарин уже освідчився мені… а мені… чомусь важко повірити… Маю враження, він говорить зі мною з чемності, а думає про інше… Я йому й не дивуюсь: чому якраз я мала йому подобатись? Тому, що моя мама собі бажає цього? — засміялась сумовито.

Слава взяла кузину тепло під руку:

— З нашими батьками завжди так: раз нас недооцінюють, то знов переоцінюють… Але добре, що ти не закрутила собі голови Севером… хочу сказати — доктором Мажариним.

— Правда? — оживилась Аврельця. — Я теж вважаю, що панночка може полюбити тільки того, хто перший з нею зайнявся… Вважаю, що то великий сором… любити без взаємності…

Мажарин, який виконував роль неофіціального дружки, минаючи їх з підносом напоїв, шепнув Славі на вухо:

— Розхмурся, мишко…

Повела за ним закоханим поглядом, бо на слова не стало вже нагоди. Стрийко Нестор загнав Олену в куток салону і тут наполягав дати дозвіл заграти

танго на фортепіано. Був музикальним, як усі Річинські, і тепер доводив Олені, що різниця між похоронним маршем і танго єдино у побудові музичної фрази. Бідна Олена, мало що розуміючи з його слів, майже з плачем відмовлялась від нього:

— Таж у хаті жалоба, Несторе. Бійся бога!.. Таж тому бідному Аркадієві хоч тільки належиться…

— Власне, пане добродію, власне, з уваги на дорогого покійника треба завести музику… Ми тут, пане добродію, поїдаша і попиваша, а його душечка тільки слинку ковтає… Хай бодай музикою і танцями порадуємо його… А хіба сам Христос не був на весіллі в Кані Галілейській? Не був на пирі у багача? А що сказано у святім євангелії від Матфія V, 12? «Радуйтесь й веселіться, а більше сподобаєтесь йому!» Давай, Гельцю, давай…

Раптом хтось, невідомо хто перший, помітив відсутність молодої пари. Почались розшуки по кімнатах, заклики, одним словом, відразу зчинилась велика метушня. Стрийко Нестор, забувши про музику, загорівся новою ідеєю:

— Скоренько… скоренько… давайте електричний ліхтар. Панство, за мною, але тихенько, без галасу…

Жіноті стало неприємно. Неля, червона від обурення, шепнула Славі:

— Як же ж можна такою безсоромною бути? Фе! Фе! Зникати з ним під час весілля! Могла почекати ще трохи…

— За мною… за мною… — заохочував Нестор, — насамперед підкрадемось до возівні… Там затишно… сінця досить… ох… ох… ото панораму будемо зараз бачити… ох… ох…

Ніхто не хапався йти за Нестором.

Жінки демонстративно повиходили з салону до спочивальні або поховались у кухні, а отець парох, щоб заглушити якось витівки п'яного Нестора, голосно розповідав священикам і докторові Гукові одну пригоду з своїм парафіянином, як той тричі помирав і тричі оживав, а вмер за четвертим разом, сидячи на коні.

За якийсь час повернувся спітнілий, обтиканий стеблами соломи, розчуханий, з павутинням у волоссі Нестор з возівні.

— Нема їх там. Заглядав і до дровітні. Теж нема.

— А де ж вони в такому разі? Де? Гей, а може, на поді, пане добродію? Напевно, на горищі! Тільки як вони могли дістатися на горище, коли двері замкнені на ключ, а ключі в Марині? А може, пане добродію, не в Марині? Може, Катруся вже заздалегідь зладила собі другі ключики? Де ж Мариня? Гей, Мариню! Ма-ри-ню!

Прилетіла Мариня. Ось вона. Наливала у комірчині свіжого борщу, бо хтось казав, що панству вже кислого закортіло.

Нестор притиснув Мариню до стіни:

— Ключ від поду в Марині?

Мариня дивилась на стрийка, розуміла, що він п'яний, лише не знала, чого хоче той п'яний від неї.

— Маю ключі! Або що?

Тоді стрийко ткнув їй великим пальцем у живіт:

— А Мариня, пане добродію, нікого там… не замикала?

Мариня вдарила отця Нестора по пальцях, але й далі не розуміла, чого від неї хочуть. Раптом зареготалась: