Сестри Річинські. (Книга перша)
Шрифт:
Дома застала Ольга неприємну сцену. В їдальні якась незнайома жінка, стара і, судячи по хустині на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка.
Тітка Клавда заступила двері до зали, де споряджали катафалк. Її поза свідчила, що вона приготувалася до оборони. Незнайома намагалася відтиснути тітку Клавду від дверей, але це їй вдавалося лише на коротку мить, бо тітка знову оволодівала попередньою позицією.
Ользі спало на думку, що жінка, мабуть, несповна розуму. Вона весь час істерично викрикувала:
— Не чіпайте мене! Не чіпайте мене! Пустіть мене до нього! Я при ньому скажу… Кажу вам, пустіть, а то виб'ю вікна й кричатиму на весь голос!
Коли незнайома пригрозила, що виб'є вікна, тітка Клавда відразу принишкла. Проте, не поступаючись, вона запитала голосом, що вже самою своєю інтонацією благав: «Тихше, тихше»:
— Скільки вам винний покійник?
Ольга зрозуміла ситуацію. Міщанка не божевільна. Вона прийшла сюди по свої гроші.
— П'ятсот двадцять три. Це разом з процентами, бо я не збираюся комусь дарувати проценти.
У жінки був довгий гострий ніс і глибоко посаджені злі очі.
«Де міг татко познайомитись з цією вульгарною, невродливою жінкою?»
— Свої гроші ви одержите, — сказала тітка Клавда, поклавши праву руку на груди, як на подушечку. — Я за цей борг відповідаю своїм майном. Лише… перестаньте скандалити! Бога в серці не маєте! Людина лежить у труні, а вона репетує тут, немов з неї шкіру обдирають. А тепер, — вигукнула без всякого переходу тітка, — геть звідси, щоб я вас не бачила тут!
Жінка, що вже трохи було заспокоїлася, знову наїжилась:
— Як то — геть? Ви мене можете винести звідси, але я без грошей не вступлюся, і фертіг! А не дасте по-доброму, то стану у вікні і буду на вулицю кричати.
Тітка Клавда нервово постукує по одвірку:
— Ви чули, що я вам сказала? Гроші поверну вам я! Чого вам ще треба?
— Чого мені треба? Ви, бідненькі, не знаєте, чого мені треба? Моєї кервавиці мені треба! Віддайте мені мої гроші, а обіцянки можете затримати для себе. Були вже такі, що запевняли мене, буцім гроші не пропадуть… І теж гарантували це своїм майном. А що вийшло? Я хочу своїх п'ятсот злотих капіталу і двадцять три злотих проценту, бо проценту я нікому не гадаю дарувати.
— Після похорону дістанете свої гроші. Прийдете до мене, і я вам виплачу все, що вам належить. А тепер ідіть… Ідіть собі з богом.
— А при свідках можете це повторити?
— Можу.
Входить у хату свідок, якийсь бородатий з латками на колінах дід. Тітка Клавда ще раз повторює свою обіцянку.
— А може б, папірця? Може, напишете мені це саме на папері? І підпишетесь?
— Не треба, — каже свідок, — я їх знаю. Коли скажуть слово, то будьте певні…
Жінка з свідком виходять, а тітка просить покликати Катерину.
— Слухай, щоб це мені був перший і останній скандал!
— Дякую тіточці за щирість. Я вже подумала, що мені робити…
«Я вже подумала» — означало: «Я вже послала по Сулімана».
Суліман з'явився негайно. Навіть на виклик Аркадія він не міг би прийти скоріше.
Був невдавано пригнічений смертю Аркадія. Хоч і цим разом, просто за звичкою, пробував посміхатись, проте по скорботному виразу його очей видно було, що смерть Аркадія вразила його глибоко.
— Таке нещастя… ай-ай… таке нещастя! Хто був би сподівався? — такими словами привітав Катерину і при цьому зробив рух, начеб збирався потиснути їй руку. Мав право на цю близькість, бо ж у цьому домі був не тільки маклером, але й другом покійника.
Катерина не простягнула своєї руки. Цим вона дала Суліману відчути, хто він і яка його роль у сім'ї Річинських.
— Суліман, мені треба поговорити з вами серйозно і по секрету.
Катерина відчинила двері до кабінету, пропускаючи Сулімана першим. Цим дешевим прийомом хотіла, здається, замазати свій попередній недипломатичний хід.
Проте Суліман з перебільшеною церемонністю пропустив Катерину вперед. Дав зрозуміти, що відгадав її маневр.
В кабінеті Аркадія не тільки предмети, але й повітря було насичене Аркадієвою присутністю.
«Тим краще, — подумала Катерина, — у присутності татка буде більше рахуватися зі мною».
Суліман і справді поводився так, як би за Катерининою спиною стояв Аркадій. Обминувши крісла біля столу, він вибрав місце біля печі. Крісло було низьке, з вилізлими пружинами, «вовчими ямами», так що Суліман відразу наче провалився у нього, аж колінами діткнувся підборіддя. В такій позі він дивно скидався на горбату людину. Катерина надіялась, що Суліман перший почне розмову. Але він охопив голову і мовчав. Мовчав нарочито. Зло. Катерина не могла довше зволікати. Безліч обов'язків чекало ще сьогодні на неї.
— Суліман, ви знаєте, чого я вас покликала?..
Суліман, за звичкою, відповів запитанням:
— А звідки Суліман має знати, що панна Катруся задумала? Файне питання!
Катерина починає досадливо кусати губи. Тепер маклер буде мстити. Буде прикидатись дурником саме тепер, коли дорога кожна хвилина.
— Суліман, — просить допомогти голос Катерини, — щойно одна татова клієнтка вчинила тут скандал…
— Ну і що?
— Суліман, — голос стає ще покірнішим, — ви ж прекрасно знаєте, що в нас поки що немає готівки. Є тільки акції… а скандал у нашій ситуації… Ви розумієте мене?.. Для мене це однаково, що шнурок на шию. Суліман, я прошу в вас поради — як нам бути?