Шхуна «Колумб» (Ил. Є. Семенова)

Трублаїні Микола Петрович

Микола Трублаїні був і прекрасним педагогом. Талант вихователя виявився і в опікуванні дитячими гуртками, й у вихованні власної дитини – доньки Наталки. Вважав, що дитину змалку треба привчати до самостійності, до переборювання труднощів, інакше виросте інфантильною і непристосованою до життя. У 1934 році у Харкові в Палаці піонерів та школярів було організовано «Клуб юних дослідників Арктики», який очолив Микола Трублаїні. Протягом першого півріччя Клуб налічував 300 членів. Микола Петрович підтримував зв'язок з полярниками О. Шмідтом, Е. Кренкелем. І. Папаніним, Є. Федоровим, М. Водоп'яновим, Р. Самойловичем, спілкувався з ними за допомогою радіограм, організовував зустрічі. Діти були розділені на загони за інтересами: географи, геологи, зоологи, зв'язківці, штурмани, льотчики, проводили дослідження з різних галузей, зустрічалися з учасниками експедицій, самі подорожували. Так у 1935 році була здійснена подорож за полярне коло, згодом

відвідали Нову Землю, об'їхали навколо Скандинавського півострова. Згодом було створено «Клуб юних дослідників підводних глибин», вихованці якого після теоретичної підготовки здійснили подорож до Чорного моря у липні 1936 року, спускались під воду в Балаклаві. Ця подорож лягла в основу повісті «Мандрівники», що вийшла друком у 1938 році. Цього ж року журнал «Піонерія» і газета «На зміну» почали друкувати нову пригодницьку повість Трублаїні «Лебединий острів», що вийшла окремою книжкою у 1940 році під назвою «Шхуна "Колумб"».1941 року виходить остання прижиттєва книжка письменника «Життя за Батьківщину». Всього за ці десять років було надруковано більше 30 книжок.

З перших днів Великої Вітчизняної війни М. Трублаїні – військовий кореспондент фронтової газети «Знамя Родины» 18 армії Південного фронту. Він був поранений осколком бомби біля села Козолугівка Токмацького району Запорізької області, помер 5 жовтня 1941 року у санітарному поїзді. Похований біля м. Ровеньки Луганської області.

Ім'ям М. Трублаїні названо українську літературну премію за твори для дітей і юнацтва.

Одним із найкращих його творів для підлітків, овіяних романтикою морських пригод, є повість «Шхуна "Колумб"». Дослідники зазвичай визначають жанр твору як пригодницька повість. Л. Я. Дергаль робить зауваження щодо «оборонної тематики» повісті, оскільки «Вона покликана до життя бажанням письменника застерегти радянських людей, і передусім молодь, од легковір'я, необачності і необережності в діях, підготувати юнь до захисту Вітчизни, до відсічі ворогам». [8] Чорне море, південний вітер, побут риболовецького селища – це тло, на якому розгортаються бурхливі події. Головні герої твору – сімнадцятирічний юнга рибальського судна «Колумб» Марко Завірюха, шістнадцятирічна донька вченого Люда Ананьєва і чотирнадцятирічна сирота Яся Знайда. Головна подія, що стала рушійною силою сюжету, – віднайдення професором Ананьєвим торіаніту в піску Лебединого острова. Ця знахідка відкривала нові можливості для розвитку воєнної справи зокрема, оскільки з'явилася можливість видобувати гелій: «Дешевий гелій дасть змогу забезпечити від пожежі дирижаблі, аеростати, стратостат і посуне вперед будівництво величезних повітряних кораблів». Цьому активно перешкоджають американські вороги в особі шпигуна Анча.

8

Дергалъ Л. Я. Свій обов'язок пам'ятаю; (Особливості композиції повісті М. Трублаїні «Шхуна "Колумб"»)//Укр. мова і література в пік. – 1987. – № 12. – С 66.

Крім опису захоплюючих пригод головних героїв текст містить чимало пізнавального матеріалу – про природу острова й моря, про побут рибалок, про морську справу; фактів і наукових теорій. Це й не дивно, бо письменник до написання тексту підходив відповідально, вивчав техніку мореплавства, плавав на човні, занурювався під воду.

Поставивши твори Трублаїні на одну полицю з творами Гайдара, А. Подолинний відзначає різний підхід письменників до творення характерів: «на відміну від А. Гайдара, який зображує юних переважно в процесі нелегкого, складного становлення, герої Миколи Трублаїні – це, по суті, уже сформована молодь. І хоч у перебігу подій Стьопа Черлак, Марко Завірюха, Люда Ананьєва дорослішають, мужніють, але це зміни не кардинальні. Риси їх характерів набирають лише чіткіших форм, повноти». [9]

9

Подолинний А. M. Капітан дитячої літератури: до 80-річчя від дня народження Миколи Трублаїні. – К., 1987. – С. 33–34.

Марко – типовий позитивний герой, приклад для наслідування, хоча й дещо ідеалізований. Молодий хлопець працює на шхуні юнгою, виконує найрізноманітніші обов'язки, вчить азбуку Морзе й добре знає морську справу. Незважаючи на молодість, Марко має тверді переконання, міцну волю і витримку, логічно мислить, швидко реагує в критичній ситуації. Подеколи легковірний, але не через розумову обмеженість, а через те, що сам звик говорити правду й діяти відповідно. Ця якість яскраво продемонстрована у сцені на підводному човні, коли хлопець повірив матросу-провокатору. Письменник використовує різноманітні

методи характеристики героя, але переважно це – дія, нерідко напружена, небезпечна. Наприклад, в епізоді врятування шхуни й людей на борту від бомби або миттєва реакція на стрибок ворога у воду разом з важливими документами.

Незламним патріотом зображує автор юнака під час полону на підводному човні. Хлопець не боїться смерті, плутає ворогів своїми свідченнями, розмірковує про те, як і мертвим прислужитися своїм товаришам.

Образ Марка доповнений двома дівочими образами – Ясі Знайди, дивакуватої, замкнутої дівчини, яка через брак знань довіряє своїм інстинктам, і Люди Ананьєвої, професорової доньки, освіченої і шляхетної. Автор не зображує в тексті тендерного розмежування, бо це не було притаманне радянській літературі: Марко на рівних змагається з дівчатами в плаванні, заздріть більшій освіченості й знанням Люди, порівнює їх зі своїми вміннями та знаннями. Лише ледве вловимий натяк на те, що в принципі між дорослими вже юнаком і дівчиною можуть бути не лише дружні стосунки.

У повісті зображено й галерею колоритних образів дорослих людей, серед яких – професор Ананьєв, командир есмінця Трофімов, дід Марка Міхтей, наглядач маяка Дмитро Завірюха, льотчик Петро Бариль, Стах Очерет, Левко, інспектор Ковальчук. Професор Ананьєв – людина працелюбна, освічена і шляхетна, одержима наукою, інтереси державні ставить вище особистих, що справляє безумовний позитивний вплив на оточуючу його молодь. В образі Трофімова відчувається великий морській досвід, офіцерська школа, любов до професії. Йому довіряє команда, його накази чіткі й лаконічні, він швидко й адекватно реагує у складних ситуаціях.

Яскравою є й постать шпигуна Анча та командира підводного човна. Письменник не зобразив ворогів як людей слабких і обмежених, вони гідні супротивники, але врешті зазнають поразки.

А. Подолинний відзначає: «У повісті «Шхуна "Колумб"» виразно відбита одна з провідних ознак радянської пригодницької літератури: увага до людини, реалістичне змалювання героя, якого пригоди не заступають». [10]

Повість М. Трублаїні «Шхуна "Колумб"» не втрачає популярності вже понад сімдесят років. З впевненістю стверджуємо – інтерес до неї не вщухатиме, адже романтика пригод, екскурси в минуле, розповідь про пошуки і відкриття, морські й степові пейзажі – понад часом.

10

Подолинний A M Капітан дитячої літератури: до 80-річчя від дня народження Миколи Трублаїні. – К., 1987. – С 39–40.

Олена Даниліна

Частина перша

І. Незнайомка з зонтиком

Марко затримався на маяку і тепер шкодував. Якби він вийшов хвилин на п'ятнадцять раніш, дощ не догнав би його. Юнак поспішав, як тільки міг. Чорні хмари облягали небо; великі прибійні хвилі з ритмічним шумом котилися на берег; в повітрі панував той особливий спокій, який настає завжди за кілька хвилин перед бурею. Ось-ось цей спокій порушать рвучкі пориви вітру, і на землю впадуть важкі краплини, передвісники літньої зливи.

До Соколиного лишалося кілометра півтора. Ледве помітна в травах стежка починалась од моря і вела навпростець до рибальського висілка. Хлопець вийшов на стежку і побіг. Далеко попереду маячіла чиясь постать.

Марко, юнга з шхуни «Колумб», ходив сьогодні додому, на маяк, де його батько працював наглядачем. Вранці шхуна прийшла в бухту Лебединого острова по рибу, яку вона приставляла в недалекий порт, на консервний завод. Виявилось, що рибалки Соколиного висілка напередодні взяли дуже малий улов. Шкіпер вирішив затриматися в бухті на добу, перечистити мотор, а потім забрати улов за два дні й вирушити в порт. Юнга відпросився в шкіпера на кілька годин додому, на маяк. Та гостював він недовго, бо помітив, що хмариться на дощ та бурю, і почав спішити на судно. Проте дома його затримали: спеціально ж для нього приготували смачний обід та пиріжки з м'ясом. Він і тепер ніс з собою важкенький кошик пиріжків, що їх мати передала команді «Колумба».

Біжучи, юнга поглядав на постать попереду, вгадуючи, хто б то міг бути. Сімнадцять років він прожив на цьому маленькому острові, знав усіх нечисленних його жителів і міг назвати кожного з них за кілометр. А тепер от наздогнав людину, якої ніяк не міг пізнати. «То, здається, дівчина або жінка», – догадувався він по одежі. Вона чомусь часто зупинялась і нахилялась: мабуть, зривала квіти. В руці тримала палицю.

Нарешті порив вітру хвилею побіг по траві, по зеленій стіні очерету над невеличкою трясовиною, підняв угору якусь суху бадилинку – починалась буря. Море зразу ж вкрилося білими баранцями спінених хвиль.