Шукачі скарбів
Шрифт:
— Нормально. Тоді поїдеш із нами, — розпорядився Докучаєв. — Тепер так: мені не цікаво, як ви знайдете потрібну вам тачку на трасі. Щойно бачите її — дзвінок мені на трубку. Марка, колір, номери. Тримайтеся на відстані, намагайтеся не виявити себе. Хоча траса й бандюги нібито нас із вами не чекають, але всяке може бути. Можеш їхати не на своїй машині?
— Легко, — кивнув Шульга. Він і без порад ефесбешника збирався залишити свій транспорт у гаражі, його «Фольксваген-гольф» бандити могли справді знати.
— Словом, буде
— Хоча без постріляти не вигорить, — закінчив фразу Нікодімов. — На цьому давайте розходитися, бо ще треба дещо підготувати.
— Ага, є в нас один варіант на подібні випадки. Простенький, тому ефективний. Навіть я сказав би — безвідмовний, — Докучаєв ляснув Бурта по плечу. — Гайда, Славік, усе пояснимо по дорозі.
Той підморгнув Шульзі, так само ляснув долонею ефесбешника й діловито вмостився на переднє сидіння в БМВ. Нікодімов сів за кермо, Докучаєв заліз назад. Коли машина від’їхала, Ігоря охопила раптова туга: попри всю шалапутність та неконтрольованість Бурта, з ним він почував себе більш захищеним, аніж у спайці з директором ресторану і торгівцем комп’ютерами.
На поясі озвався телефон. Повідомлення від «служби спостереження», як Шульга з друзями вже встиг охрестити американців.
Машина, на яку вони полювали, оминула Житомир об’їзною і тепер вирулює на пряму трасу до Києва.
7
Рухалися під супровід «Шансона».
Зазвичай Моруга, коли вони їхали кудись машиною Шульги, просив вимкнути не лише приблатнений ресторанний музон, а й узагалі радіо. Його чомусь дратувала музика в салоні не лише авто, а й маршруток, а також у вагонах поїздів. За його словами, слід цінувати таку музику, яку в будь-який момент можна скрутити і зробити тихіше. Та цього разу він, здавалося, зовсім не звертав увагу на Катю Огоньок, Міхаїла Шуфутинського, Сергія Трофіма, Олександра Новікова та Михайла Круга, що по черзі співали на хвилі «дорослого радіо» в цю годину.
Натомість Шульзі музика в салоні, байдуже яка, чомусь завжди допомагала зібратись і зосередитися. У даному випадку — на дорозі. Його «Шкода» легко йшла трасою зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, руки ніби прикипіли до керма, сам Ігор дивився просто перед собою й не був схильний починати жодних розмов.
Коли вони виїхали за Київ, Кошовий ззаду спробував пожартувати:
— Ми тут наче в задачці. Січете, мужики?
Шульга пропустив зауваження повз вуха, і Михайло змушений був повторити його ще двічі, поки Антон спереду не відреагував:
— В якій ще, бляха, задачці?
— Шкільній. З підручника, забув хіба? З пункту А в пункт Б назустріч один одному рухаються два автомобілі. Перетнутися вони повинні в
— У мене з математики завжди була «трійка», — перервав його Моруга.
— Отак? Дивись, а як же ти тоді рестораном завідуєш? Як гроші рахуєш?
— Бухгалтер для того є. В неї золота медаль і червоний диплом. Узагалі, гроші навіть двієчники рахують. Тому помовч, Мишку, зі своєю математикою. Бо не знаю, як автомобілі, а ти в пункті Бе раніше опинишся.
— Ти до чого це?
— Ні до чого! Можеш сидіти мовчки?
— Слова не скажи, — пирхнув Кошовий, але замовк. Їхня дрібна суперечка пролітала повз вуха Шульги, він лишень ледь стримувався, аби не притопити педаль газу.
Ожила трубка мобільника. Ігор зняв її з пояса, притулив до вуха, ліва рука далі впевнено стискала «бублика», швидкості водій не скинув.
— Ви зараз проминули Ка-пі-та-нівка? — почулося в слухавці.
— Капітанівка, — вони саме лишили за собою табличку з назвою населеного пункту. — Ви й таке знаєте?
— Не треба дивуватись американським можливостям, партнере, — голос Джейсона Борна чувся досить чітко, ніби він сидів поруч із ними у машині. — Вони йдуть майже з такою самою швидкістю. Я можу навіть приблизно вирахувати, через скільки та де ви можете роз’їхатися.
— Не треба. Краще дасте знати, коли саме це станеться.
— О’кей, партнере. Поки що все нормально, до зв’язку.
Американець вимкнувся. Шульга, не повертаючи голови, простягнув трубку Морузі, а передавши, знову стиснув кермо обома руками. З боку виглядало, ніби він готується злетіти, тільки не знає, коли скінчиться рульожка й надійде команда відриватися від землі.
Протягом наступної години американець подзвонив іще раз. Аби не відволікати водія, з ним говорив Антон. Нічого особливого не сталося, Борн просто знову попередив — відстань між ними та невідомою машиною впевнено скорочується. Моруга коротко подякував, повторив почуте Шульзі, той кивнув. Антон відзначив — Ігореві бракує розважливості, але тут-таки зловив себе на думці, що всі вони тепер в однаковому становищі. Жоден із трійці не знає, як слід себе поводити і, головне, як тримати себе в найближчий час.
…Ані водій, ані пасажири не зафіксували, де саме вони проїжджали в той момент, коли мобільник в Антоновій руці знову подав сигнал, і в трубці Антон почув тепер уже не такий награно безпристрасний голос Борна:
— Увага! Всім увага! Вони просто перед вами, кілометрів десять — п’ятнадцять! Перед ними немає машин, жодних машин! Ви легко їх побачите, дуже легко! Увага! Увага, чорт забирай!
— Без тебе знаю! — вигукнув Моруга, і тут усі троє побачили далеко перед собою обриси авта, яке рухалося по зустрічній. Кошовий подався вперед, навалився на спинку переднього сидіння.