Шукачі скарбів
Шрифт:
— Спокійно. Міжнаціональні проблеми потім будете вирішувати, — перервав суперечку Борн. — Не хочу тут вдаватися в деталі, але на машині нашого нового партнера ми завбачливо поставили маячок та «жучок». Тому не тільки могли без проблем вирахувати її, а й слухати розмови не лише пасажирів у салоні. Мікрофон дає можливість чути, про що ви говорите в радіусі ста метрів довкола автомобіля. Отже, ми зрозуміли — партнер спробував обдурити когось із нас. Пропоную опустити зброю. Стріляючи один в одного, ми не вирішимо всіх проблем.
— А нема чого вирішувати! —
— Розумію, ми зараз пожинаємо плоди непорядності наших українських партнерів. Хоча я б віддав належне їхній винахідливості. Але в результаті вони зіштовхнули нас лобами, і третя світова війна нікому тут не потрібна.
— Ви думаєте, до цього дійде?
— Якщо ми це допустимо.
— Послухайте тепер мене, — Докучаєв повільно опустив озброєну руку. Дивлячись на нього, те ж саме зробив Нікодімов, за ними й Борн із Хаммером. — За великим рахунком і ви, і ми діємо тут незаконно. Ось у чому їхня перевага, — він кивнув на Шульгу. — Та вони, я певен, не почнуть кричати про те, що сталося сьогодні, на кожному кроці. Отже, все залишиться між нами. Але зошит ніхто ділити не збирається. Чи готові ми так само тихо, без провокування міжнародного скандалу, домовитися між собою? Без ненадійних, як ви кажете, партнерів?
— Не знаю, про що ми можемо домовлятися. Ми пішли на значні витрати, аби отримати його, і навряд чи…
— Ми так само затратили певні ресурси! — виступив наперед Нікодімов. — Тому давайте швидше думати, хто тут зайвий, бо я…
Чотири руки піднялися синхронно. Чотири стволи знову хижо витріщилися на кожного з чотирьох чоловіків.
— Господи, та будьте ви розумні! — закричала Галина і, вирвавши свою правицю з руки Шульги, вискочила на лінію вогню. Тепер два пістолетних і два револьверних дула дивилися просто на неї. Шульга зробив крок уперед, та жінка зупинила його окриком: — Не підходь! Стій, де стоїш! Я сама, стій!
Шульга несподівано для себе послухав дружину, зупинився.
— Ви подуріли? Постріляєте один одного, і за що? За каракулі мого діда? Забирайте — і дайте нам спокій! Я скажу, де воно лежить, вам це Ігор обіцяв? Скажу, а ви далі вирішуйте вже між собою, хто їх забере! У багажнику, в нашому багажнику я все заховала! Он там! — вказівний палець націлився на «Шкоду». — В правому кутку, під гумовим килимком! Конверт скотчем до дна приклеєний! Беріть, кому треба!
Американці та росіяни так само синхронно опустили зброю.
— Ви не знали, партнере? — Борн подивився на Шульгу.
— Ні, — прозвучало це щиро і чесно. — Подумати навіть не міг.
— Покінчимо з цим тепер. Відчиніть нам багажник.
Шульга рушив до своєї машини. За ним невеличким гуртом посунули Нікодімов із Докучаєвим та Борн із Хаммером. Галя залишилася стояти на місці, до неї підійшли Кошовий із Моругою, а Бурт поквапився за всіма іншими.
Відчинений багажник нагадував бездонну пащу хижої тварюки. Шульга ступив убік, жестом показуючи всім бажаючим — нутрощі багажника до їхніх послуг. Докучаєв нахилився до нього першим, та Хаммер раптом відштовхнув його. Нікодімов негайно наставив на американця зброю.
І тут втрутився Славко Бурт.
Користаючись із того, що на нього ніхто не звертає уваги, він спритно вдарив ефесбешника по руці, а коли револьвер випав із правиці на землю, міліцейським прийомом завернув йому руку за спину. Всі почули, як хруснув суглоб.
Шульга не чекав від себе подібного вчинку — щойно Борн лапнув свого пістолета, як він налетів на американця, штовхнув, притис до боку «Шкоди», навалився всім тілом. Випручатися від нього тренованому Борнові було завиграшки, але зупинив його близький до розпачу крик Бурта:
— Люди ви чи ні, туди вашу маму! Правда — наче подуріли всі разом! Не треба нам цей дурний зошит, але трупів ваших так само не треба! Все?
— Пус-сти-и, — хрипів Нікодімов. — Пус-с-сти-и-и…
— Досить, — Докучаєв миролюбно поклав руку на Славкове плече. — Пускай його. Ми справді не так себе поводимо, показилися.
Звільнений із лещат Буртового захвату Нікодімов, кривлячись від болю, нахилився за револьвером. Та Докучаєв сам відкинув зброю носаком під машину. Тим часом Джейсон Борн, якого відпустив Шульга, приводив до ладу свій костюм. Хаммер мовчки заховав плаский пістолет ззаду за пасок штанів.
— Досить, — повторив Докучаєв. — Нехай той, хто ховав, дістане те, що заховав, і покаже нам. Тримаючи в своїх руках. А ми всі спокійно будемо дивитися. Згода?
Заперечень не було, і Галина, покопирсавшись у надрах багажника, переможно продемонструвала всім присутнім прямокутний конверт із цупкого жовтого паперу. Чоловіки завмерли, ніби очікуючи, що жінка зараз жестом фокусника вийме звідти або великого кролика, або маленького слоника.
Галина зачинила багажник, розірвала конверт, узяла його за краї й витрусила звичайнісінький старий не надто грубий зошит у клейончастій палітурці. Жінка розгорнула першу сторінку і зробила крок назад.
Першої миті нічого не відбулося.
Але за кілька секунд спочатку верхня, а за нею — решта сторінок почали повільно скручуватися трубочкою, темнішати, потім з’явився тоненький димок, і не встигли глядачі отямитися, як зошит охопив вогонь.
— Отак, — спокійно промовила Галя, не чекаючи, поки її запитають, як це сталося. — В мене приятелька працює в одному дослідницькому інституті, щось там із хімією пов’язано. Вона обробила аркуші на моє прохання в темній кімнаті спеціальною речовиною. Назви я так само не скажу, бо далека від хімії. Мені головне — ефект: на прямому сонячному світлі папір починає горіти. Бачите, не обдурила подруга. Реакція відбулася. І проблема вирішена. Для всіх. Хіба не так?