Сигнали з Всесвіту
Шрифт:
Будемо сподіватись, що несподіваний вибух невидимої досі зірки не завдав шкоди “Променю”. Нетерпляче чекаємо на повідомлення від експедиції. Воно надійде незабаром, бо летить Всесвітом з швидкістю світла…
Кінчився день, такий багатий на події. На столі в доктора Заяца задзвонив відеофон.
— Говорить Хотенков. Не гнівайтесь, що турбую вас так пізно. Чи не могли б ви відвідати мене тут, у Академії?
— Прибути негайно? — здивовано запитує вчений, дивлячись на годинник. Рівно північ.
— Дуже прошу. Питання термінове. Літак Академії чекає вас на аеродромі.
Через
Мабуть, справа дійсно була невідкладна, бо Хотенков без всякого вступу запитав:
— Як далеко ви сягнули своїми дослідами?.. Я чув, що ви знайшли принцип, як руйнувати гравітаційне поле?
— Одверто кажучи, не знаю, — знизав плечима Заяц. — В суботу це мені вдалось на мить зробити, але коли я хотів повторити дослід сьогодні, саме трапився вибух у Африці. Другої половини дня я був такий схвильований, що дослідів не продовжував. Візьмусь за них найближчим часом.
Хотенков мовчав, поки вони піднялись сходами і зайшли до кабінету, а потім сухо сказав:
— Дослід ви повинні повторити завтра, тобто вже сьогодні, вранці. А щодо подій у Африці… то вони повинні тільки підштовхнути вас продовжувати роботу.
Доктор Заяц глянув на академіка здивовано, але нічого не відповів.
— Ви — єдина людина, яка може не допустити того, щоб вибух у Африці відгукнувся аж у Всесвіті.
— Ви говорите це серйозно?
— Цілком. Ніколи я не говорив так серйозно, як зараз. А втім, переконайтесь самі.
Обернувшись до столика біля стіни, Хотенков увімкнув магнітофон. З динаміка почувся стогін і одчайдушні зойки: “Хочу жити!.. Хочу жити!.. Врятуйте мене, я хочу жити!” Знову стогін, знову крики: “Я ніколи не хотів убивати, то тільки Сміт та Морган погрожували всім бомбою… Боже врятуйте мене!.. Все розповім… На “Промені” є ще троє: Грубер, Мак-Гарді та…” — подальші слова зливаються у невиразне бурмотіння.
Хотенков вимкнув апарат.
— Зрозуміли?.. На плівці записано голос пораненого, якого підібрали недалеко від місця вибуху. Разом з іншими кількома безумцями він ховався в скелях Африканського узбережжя. Біс його знає, де ці божевільні взяли атомну бомбу. Вона стала для них фатальною: під час вибуху загинули майже всі. Живим лишився тільки оцей поранений та ті три, які поки що спокійно подорожують на борту “Променя”… Вони називають себе “Братством сильної руки”… — Хотенков зробив паузу. — Звісно, “Промінь” ми попередили одразу ж, але радіограма вже не допоможе. До Проксіми вона дійде, як ви знаєте, тільки за чотири роки, а корабель ось-ось досягне мети, якщо не загинув, звичайно, при вибуху нової зірки… Від результатів вашої праці залежить тепер доля всієї експедиції… Розумієте, чому я вас викликав?
Вчений зосереджено кивнув головою:
— Розумію… Я навіть не уявляв… Зроблю все, що тільки зможу.
Розділ II
КАТАСТРОФА
— Увага, увага! — урочисто проголошує інженер Фратєв, головний спостерігач “Променя”. — Корабель перетнув орбіту планети Октава. Це означає, що ми вступили в сонячну систему Альфа Центавра А!
Ніби чудом, усіх покидає втома багатоденної напруженої праці. Наближення “Променя” до яскраво сяючого двозір’я потребувало все більше і більше складних і точних розрахунків. Ще до прильоту в сонячну систему необхідно було “зважити” й “виміряти” планети, встановити їхню температуру та склад атмосфери. За відносно короткий час учені повинні були розрахувати орбіти всіх восьми
Академіки Навратіл та Чан-су з допомогою радіолокаторів проникали крізь атмосферу планет і вивчали їхні поверхні. Повідомлення Фратєва застало їх саме тоді.
коли вони на екрані астротелевізора уважно розглядали зображення Терції — Третьої, — планети, що, як і всі інші планети незнайомої сонячної системи, дістала свою назву за порядком віддаленості від центрального світила.
— Наша Земля теж третя від Сонця, але з Терцією її не порівняти! — почухав потилицю Чан-су. — Погляньте: море й море… Де-не-де острівець — і знову море. Для рослин і вищих істот тут просто не лишається місця.
— Мене це й не дивує, — сказав тихо Навратіл, не зводячи погляду з зображення планети. — Зірка Центавра А за своєю яскравістю, температурою, масою та розмірами справді дуже схожа на наше Сонце. Але ми не повинні забувати, що Центавр — тризір’я, тоді як Сонце — самотнє. Це означає, що на планети цієї системи впливають ще два світила, розташовані порівняно близько. Можна припускати, що найкращі умови для вищих форм життя могла б мати планета, більш віддалена від Центавра А, — наприклад, Кварта або Квінта.
Академік Чан-су замість відповіді натиснув на одну з кнопок відеофону:
— Товаришу Северсон, прошу, скеруйте імпульси радіолокаторів на планету Кварту.
Навратіл обернувся до вікна. На його обличчя впало сяйво далекого Сонця.
— Гадаю, що навряд чи слід це робити, — сказав він задумливо. — Три найближчих планети особливої надії не подають. То чи не краще просто вирушити до Кварти та оглянути її на власні очі?
— Ви маєте рацію, — погодився Чан-су. — Все одно наближається час, коли треба приземлитись де завгодно. Мо-лодінова вже давно твердить, що слід поповнити запаси ядерного пального, не лишаючи це на останню мить.
— Ну, гаразд. Порадимося з екіпажем. Навратіл схилився над пультом управління і натиснув на кнопку загального виклику. На екрані поступово з’явились обличчя всіх космонавтів.
Пропозицію Навратіла схвалили. Надія Молодінова запропонувала також, щоб один з допоміжних ракетних літаків вилетів дослідити Квінту. Таким чином, одночасно будуть вивчені умови життя і на четвертій, і на п’ятій планетах.
Одразу ж були розподілені завдання: група академіка Навратіла опрацює точний план польоту на Кварту, керування “Променем” візьме на себе Чан-су, наукові дослідження очолить професор Мадараш. Станцію зв’язку на “Промені” обслуговуватиме Мак-Гарді. Лишилось нерозв’язаним питання, хто виконуватиме функції капітана допоміжного ракетного літака “Ластівка”. Бажаючих було багато, але після короткої дискусії очолити експедицію на Квінту доручили Надії Молодіновій.
Нарада скінчилась. Знову заспівали “електронні мозки” хитромудрих обчислювальних апаратів. За три години всі підготовчі роботи було закінчено.
З дюз допоміжного ракетного літака вилетіло червоне полум’я, і “Ластівка”, мов курча від квочки, відділилась від “Променя”. З хвилину вона ще летіла паралельним курсом, потім попрямувала до Квінти. Своєю дорогою до Кварти пішов і “Промінь”.
Хтось неделікатно поторсав Мак-Гарді за плече: