Сивий Капітан
Шрифт:
Це був невисокий, міцно збудований чоловік з червоним обличчям п’яниці. Саме цей надзвичайно тупий, без натяку на іскорку думки вираз обличчя, який ховав під собою неабияку кмітливість, дуже цінив у своєму помічникові Мігель Хуанес. О, він добре знав цю незаміниму людину.
Трудно було б знайти двох більш протилежних зовні людей, ніж старший інспектор управління розшуку та його довірений помічник. Стрункий, завжди підтягнутий і елегантний Мігель Хуанес виглядав справжнім аристократом поруч з неохайним, зарослим рудуватою щетиною, куцим Хосе Френко з його завжди
Цього разу Френко зустрів Мігеля Хуанеса радісним вигуком і сяючим від задоволення обличчям.
— Знайшов! Знайшов-таки, пане Хуанес!
— Кого знайшли, Френко? — холодно і навіть велично запитав Хуанес, сідаючи за стіл.
— Того зухвалого комуніста, що вдарив вас учора на Авеню-дель-Прадо.
— Навіть комуніста?
— Так, пане Хуанес; після вчорашнього випадку у цьому не може бути сумнівів.
— Хто ж він такий?
— Робітник Педро Дорілья. Двічі був арештований за підозрою в участі в підпільних комуністичних організаціях.
— І обидва рази звільнений? — недовірливо примружив очі Мігель Хуанес.
— Так… — запнувся Хосе Френко. — У жандармерії кажуть, що не було точних доказів…
— Як завжди, жандармерія плете дурниці, — презирливо зауважив Хуанес. — Досі не розуміє, що другий арешт за підозрою — це вже справжній доказ. Передайте туди, що ми вимагаємо негайно його арештувати. Я вимагаю!
— Але жандармерія може і не…
— Робіть, як я кажу, Френко.
— Єсть!
— Можливо, він знає щось про того Сивого Капітана, — продовжував задумливо Хуанес. — Адже він так нахабно тримався там, на параді…
Детектив замислився. Френко терпеливо чекав, не зводячи погляду з його обличчя.
— Гм… можливо, це допомогло б мені!.. Ага, ви ще не знаєте, Френко. Я призначений особливо уповноваженим у справі Сивого Капітана. Особливо уповноваженим, розумієте? Мені доручено будь-що спіймати цього злочинця.
— О!.. — Хосе Френко відкрив рот і застиг так з виразом захопленого здивування.
— Закрийте рот, Френко. Ви надто звикли до машкари дурня.
— Єсть!
— Так, доручено спіймати, — продовжував Мігель Хуанес. — Але як це зробити, ось у чому питання, Френко. Ми ж нічого не знаємо про цього Сивого Капітана…
— То треба взнати, пане Хуанес.
— Але як? — зітхнув особливо уповноважений. — Ось, маєте, я взяв рапорти агентів про місця, де помічено його машину. Думаєте, це допомагає? Ні! Вона з’являється то там, то тут, подивіться самі.
Мігель Хуанес перекладав рапорти один за одним, незадоволено пихкаючи люлькою. Хосе Френко уважно стежив з-за його плеча.
— Бачите, скільки пунктів, Френко? В деяких машина Сивого Капітана протягом доби побувала й двічі. Що ж це нам дає? Нічого. Які висновки можна зробити? Ніяких. Враження таке, ніби Сивий Капітан їздить там, де йому заманеться. А хіба я можу перекрити всі ці шляхи і всюди поставити жандармів?.. Та ще й
Хосе Френко навшпиньках одійшов від стола. Він узяв з настінної шафи карту, повернувся з нею і розклав на столі.
— А це навіщо? — насупився Мігель Хуанес. — Хіба ми й без вашої карти не знаємо, де розташовані всі ці пункти?
Його помічник значуще хмикнув:
— Знаємо, пане Хуанес, але краще все ж таки відзначити. Може, щось і з’ясується. Зробіть таку ласку, пане Хуанес, переказуйте мені пункти з рапортів, а я їх тут позначатиму…
Мігель Хуанес знизав плечима: завжди цей Френко щось вигадує. Проте він не став заперечувати. Знов перекладаючи рапорти агентів, особливо уповноважений перелічував один за одним пункти, де з’являлася машина Сивого Капітана, а його помічник ставив на карті акуратні хрестики червоним олівцем. Раптом Хуанес зауважив:
— Слухайте, Френко, що я помітив! Адже це дані не за одну добу, а за кілька. Значить, агенти помічали машину і раніше, тільки не звертали на неї уваги. А тепер, діставши розпорядження, згадали. Ось чому одні й ті самі пункти іноді згадуються двічі. Як вам це подобається?
— Тим краще, пане Хуанес, тим краще, — буркнув Хосе Френко, продовжуючи вимальовувати хрестики.
Нарешті роботу було закінчено. Френко задоволено випростався
— Ну, і що? — підвів на нього очі Мігель Хуанес
— Подивіться самі на це півколо. Начебто десь усередині й є лігво нашого звіра, пане Хуанес, — вкрадливо відповів Френко — Ви ж хотіли довідатися, де його шукати, і тому перечитували рапорти перелічували пункти. Я одразу зрозумів вашу думку, тому й хрестики ставив… Дуже дотепна думка, насмілюся сказати дуже!
Хуанес недовірливо глянув на Френко про яку дотепну думку той говорить? Товстий, немов обрубаний палець його помічника вказував на якесь місце карти:
— Адже ви саме це мали на увазі, пане Хуанес? Цей ліс?
Детектив ще деякий час мовчки дивився на карту. Кілька десятків маленьких червоних хрестиків… Вони й справді утворювали грубе півколо… Хуанес знов поглянув на Френко. Той все так само поштиво дивився на нього, і сліду розумної думки не можна було помітити на його тупому червоному обличчі.
Так, хрестики створюють півколо… і всередині його… Раптом Хуанес стукнув кулаком по карті:
— Звичайно, Френко, це так! Вихідна точка для дій є! Ось вона. Слухайте мене, Френко, уважно. І мовчіть, не перебивайте.
— Єсть, пане Хуанес! — Нижня щелепа Френко відвисла ще більше.
— І закрийте рот. Це мене дратує, Френко. Так. Ми з вами звернули увагу на те, що всі ці пункти розташовані наче півколом.
— Цілком правильно, пане Хуанес.
— Кожне півколо мусить мати центр. Ви можете його вказати на карті?
Хосе Френко слухняно схилився над картою. І відповів:
— Єсть, пане Хуанес. Геометричним центром цього півкола буде великий ліс Фонтіверос між Кастеляною і Тортозою… десь біля Вінароса…