Смак Благодаті
Шрифт:
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на начальника й Виконавця віри, що… перетерпів хреста не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (див. Євреям, 11 розділ, 32 – 40 вірші; та 12 розділ, 1 – 2 вірші).
ХРЕЩЕННЯ ДУХОМ
Запитання читача: Як відомо, Іван Предтеча обіцяв, що Ісус хреститиме Духом Святим. Відносно хрещення Духом існують найрізноманітніші
Відповідь: Слово “хрещення” походить від грецького “баптисма”, і означає “занурення”. Таким чином, хрещення Духом Святим – це ніщо інше, як повне занурення в благодать Всесвятого Духа. Однак по своїй суті поняття хрещення Христового є єдиним і нероздільним, як нероздільна й Сама Трійця: хрещення в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. І коли ми говоримо про хрещення Духом, то тут йдеться не про якесь окреме явище, але про домінуюче.
Коли людина іще тільки приходить до віри – знаходиться у першому дні “Шестидневу” створення її духовності, на першому щаблі “драбини в Небо”, – то в духовному робленні її домінує саме прихід до віри, “яка від слухання слова Божого” (див. Римлянам, 10 розділ, 17 вірш), – власне хрещення “в Ім’я Отця”:
“Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”
До речі, Іванове хрещення, як хрещення покаяння, властиво й було хрещенням у віру (точніше, хрещенням відродження правдивої віри, бо Іван хрестив юдеїв – формально народ віри, який до того часу уже майже повністю втратив свою віру підзаконну, ставши, фактично, народом беззаконним, бо ж “й біси вірують, і тремтять”.
До речі, така ж ситуація з абсолютною точністю повторюється і в наші дні! Бо й сьогодні – якщо дивитися на події духовними очима – в релігійному світі відбувається саме Іванове хрещення. І сьогодні з амвонів усіх релігійних деномінацій звучить той самий заклик до покаяння: “Покайтеся, бо наблизилось!..” Повторюю: я мовлю тут не про букву, але про дух Писання).
Наступний етап – хрещення “в Ім’я Сина”:
“І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого…”
На цьому етапі домінує Син – Слово, Яке стає плоттю. Це період втілення, всиновлення, реалізації смирення – віри, яка “від слухання”. Період зростання в надії!
Таємниця, захована від віків і родів, – Христос у нас… Цей період знаменується зростанням у Слові – зростанням у послуху, у смиренні людському до висоти здобуття благодаті смирення Божого. Зростанням до містичного “народження згори” (до отримання благодаті святого смирення Христового – себто “зачатку Духа”). Він вирізняється ділами віри вже не страху ради, але Христа ради.
Це етап духовного зростання “від віри у віру”. Тут віруючий уже не раб, але син! Це стадія активізації в нас віри новозавітної – смиренної, підблагодатної, чинної любов’ю – від різдва її, до вдосконалення, себто до воскресіння; надбання та примноження містичного досвіду єднання з Творцем посередництвом живої молитви серця – смиренної молитви, або ж молитви смирення; відчуття присутності Божества, бачення слави Його – слави, як “Єдинородного від Отця”:
“…А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне ” (Івана, 4 розділ, 14 вірш);
“Сказавши оце, Він дихнув і говорить до них: прийміть Духа Святого…” (Ів. 20.22).
І, нарешті, хрещення “в ім’я Духа”:
“І
Це етап домінанти іншого Утішителя – уже не просто Слова, але Духа Правди. Те, що відчувалося серцем спочатку лише як “зачаток Духа”, та й то більше у вигляді короткочасних осяянь, – зростає до глибини містичного досвіду Божественної реальності. Це період глибокого смирення, збільшення “від слави в славу” – від Воскресіння до Вознесіння, до П’ятидесятниці... Період прийняття Сили, помазання на велике та святе служіння. Період благословенного зростання “від сили в силу”. Це час, коли вірного “супроводжують ознаки такі…” (див. Марка, 16 розділ, 17 вірш); пора набуття в повноті дарів Всесвятого Духа; доба підйому на висоту любові досконалої – висоту містичного Боговідання, на височінь Богоспоглядання. Період одухотворення, освячення. Період обоження... І немає межі цьому вічному “зануренню” в Благодать.
“Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його .
Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього” (Ів. 7.38–39).
Прийняти мирного Духа Христового, і повністю віддатися цьому благословенному “Храмовому потоку” – повністю зануритись, хреститися в ньому: ось воно, хрещення Духом Святим!..
Чи кожен номінально охрещений християнин автоматично піднімається до цієї висоти? Безперечно, ні! Царство Боже зусиллями береться, і таїнство хрещення, будучи найпершим Христовим таїнством, лише відкриває нам шлях спасіння. І хоча в ньому присутня вся повнота Благодаті (нагадаю, що в православ’ї воно доповнюється священнодійством миропомазання, яке й символізує оце “хрещення Духом”), та не кожен може й готовий прийняти її, але “наскільки зможе вмістити”...
Це так, як ніби для хрещення Духом необхідно було б ціле “відро” Благодаті, а серце може вмістити лише “наперсток”... З цього приводу апостол сказав:
“Тож кажу я: поки спадкоємець (християнин – спадкоємець Благодаті, “співспадкоємець Христів”), дитина (поки іще “дитина”: іще харчується лише “чистим словесним молоком”, а не їсть “твердої” духовної їжі, як належить це “мужу досконалому в міру зросту Христової повноти”), – він нічим від раба не різниться (а “раб” – не син, рабу іще належить зрости у вірі до рівня “сина”. Рабська віра – віра підзаконна: здійснюється в покорі, а не в смиренні; чинна страхом, а не любов’ю), хоч він пан над усім (хоча “де юре” все для нього вже готове, тільки зумій прийняти це “де факто”)” (Галатам, 4 розділ, 1 вірш).
Ось і відповідь на поставлене запитання: чи може людина мати зачаток Духа Святого, якщо вона іще повністю не занурена, не “хрещена Духом”? Звичайно! І покаяння, і смирення, і любов, і віра, і саме Слово, від якого віра походить, – все одним Духом звершується.
“Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі.
Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа , і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла” (Рим. 8.22–23).
“І вийшов цей чоловік на схід, а шнур був у його руці, і він відміряв тисячу ліктів, і перепровадив мене водою по кістки.
І відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по коліна; і відміряв ще тисячу, і перепровадив мене водою по стегна.
І відміряв він ще тисячу, і був потік, якого я не міг перейти, бо стала великою та вода, на плавання... ” (Єзекіїля, 47 розділ, 3–5 вірші).
І БУДЕ ОТАРА ОДНА…