Смак Благодаті
Шрифт:
“Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, Говорить Господь” (див. Захарії, 4 розділ, 6 вірш).
Треба розуміти, що на певному етапі розвитку суспільства силові структури – армія, поліція, служба безпеки тощо – є об’єктивно необхідними атрибутами держави головно з причин зовнішніх та внутрішніх небезпек її соціальному спокою. Однак у кожного свої задачі. Задача Церкви – це духовне просвічення суспільства, бути “школою смиренномудрості і джерелом благодаті”. Заповідь же “Не вбивай” у любому випадку залишається – “Не вбивай”, і нічого тут не можна ні віднімати, ані додавати!
Тому-то Іван Хреститель і не
“Питали ж його й вояки й говорили: «А що нам робити?» І він їм відповів: «Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю...»” (Луки, 3 розділ, 14 вірш).
Спастись може кожний, незалежно від своєї професії, аби виконував він заповіді Божі. І діяти повинен кожен у міру того, скільки може вмістити. Тож віддайте кесарю кесареве, а Богові – Боже.
А служити в армії, чи не служити, брати при цьому до рук зброю, чи не брати, стріляти з неї, чи не стріляти, і якщо стріляти, то куди – це є право вибору кожного. Ми створені Богом за образом Його, себто вільними, а тому й вільні самі обирати свій шлях. Тож вдосконалюймося духовно! А відтак і діймо: всяк згідно з рівнем своєї досконалості, максимально наближуючись до вищої її планки – Христа, – завжди пам’ятаючи, що “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”, та “Бог приведе кожну справу на суд” (Римлянам, 14 розділ, 12 вірш, також Екклезіаста, 12 розділ, 14 вірш).
“НЕ ВБИВАЙ!” – говорить Господь...
СТРАХ
Запитання: Що криється за словом “страх”?
Відповідь: Страх!.. Він знайомий кожній людині, кожному із нас. Як часто ми, опинившись у тій чи іншій загрозливій ситуації, відчуваємо оте неприємне “смоктання під ложечкою”, слабкість, а інколи навіть і нудоту. Холодний піт, тремтіння кінцівок... Що це? Що відбувається у той момент, коли нами оволодіває цей тваринний інстинкт? І невже пояснення криється лише у банальному інстинкті самозбереження? А якщо навіть і так, то чи не використовує його хтось у своїх власних, корисливих цілях? Кому це може бути вигідно?
Для того, аби дати відповідь на це запитання, необхідно зрозуміти, що єдиним творцем енергій (творцем “вселенської енергії любові” – за висловом архієпископа Луки, в миру професора, доктора медицини Войно-Ясенецького) є Господь Бог. Саме тому Він і називається “Творець”. Сатана ж – вселенський дух злоби – не продукує енергії, бо й сам є лише творінням. Але погляньмо, яку велику силу він має! Настільки велику, що Святе Письмо називає його “князем світу” та “богом віку цього”... Де ж бере він силу цю? Звідки у нього стільки енергії? Він краде її у нас з вами! Це ми, навіть і не усвідомлюючи того, годуємо, живимо ворога роду людського! Тому-то у Біблії сатана відомий також і як злодій та ошуканець, який “грішить від початку” (1 Івана, 3 розділ, 8 вірш).
Диявол не може уловлювати так би мовити “високочастотної”, “гарячої” енергії Божої безпосередньо, – вона попросту пече, знищує його як муху окріп, спалює усе нечисте подібно “вогню поїдаючому”. Він може сприйняти лише “низькочастотну”, “холодну”, трансформовану уже енергію. А ми з вами – і є насправді отими “трансформаторами”!
Згадаймо. Нас викликають
Існує шість основних випадків, коли сатана забирає у нас силу. Запам’ятаймо їх, і смиренням, стриманістю та молитвою спротивмося дияволу, то й утече він від нас (Якова, 4 розділ, 7 вірш):
Страх, тривога.
Гнів, роздратування.
Гордощі та образа (як зворотна сторона тієї-таки гордості).
Суєта, поспішність, розсіяність та марнослів’я.
Усяка нестриманість “язика, серця та черева”.
Перевтома.
ЧОМУ ЛЮДИНА ХВОРІЄ?
Запитання: Чому людина хворіє?
Відповідь: Чому людина хворіє? Чому Господь допускає нам це випробування? Навіщо творіння Боже страждає, “зітхає й мучиться аж досі” (див. Римлянам, 8 розділ, 22 вірш)?
Сьогодні широко відомою є оця сентенція: “Краса врятує світ”. Мені ж більш імпонує інша: “Страждання урятують світ”. Так, саме страждання! Чому? Тому що скорботи ведуть нас, самолюбних та неслухняних, до смирення, а смирення – то єдиний шлях спасіння: Бог бо противиться гордим, смиренним же дає благодать (див. Якова, 4 розділ, 6 вірш; 1 Петра, 5 розділ, 5 вірш)...
Смирення – єдиний правдивий шлях спасіння: шлях очищення, вдосконалення, одухотворення тварі. Та чи смиренні ми насправді у нашому житті? Чи не як тривога, то до Бога? На жаль, саме так у більшості випадків і є. На жаль, лише тоді, коли ми страждаємо, здебільшого ми й стаємося уже тихими, незлими та сумирними. Як кольнуло десь усередині – то одразу: “Ой, Боже!” Ось, уже й за Бога згадали... Іще раз кольнуло, уже сильніше – і “Господи, за що?!” Чудове запитання, початок мудрості – страх Господній... У лікарні, як відомо, крутих норовом немає – м’якшають твердосерді (одначе знову-таки в залежності від серйозності хвороби). Усі тихенько, смиренно вишикуються біля ординаторської зі своїми шприцами й ампулами у руках, а чи мовчки прямують на процедури... З’являється час і на роздуми про сенс життя, і на молитву. Та й думки про смерть повертають усе з голови на ноги, допомагають вірно визначити життєві пріоритети. Так “зупиняємося на шляхах своїх”. Так робимося смиренними...
Сказане вище висвітлює лише один аспект, одну з причин наших страждань. Насправді ж їх є багато, і пам’ятаймо, що не Господь є прямим причинцем їх. Він, як сказано, “жне там, де не сіяв, і збирає там, де не розкидав”. Сіє й розкидає страждання “князь світу цього” й “бог віку цього” – сатана: вселенський дух злоби піднебесної сфери, плотський наш розум. Він живе, діє в нас, цей геній гордості, лінивства та лукавства нашого. Це він сьогодні править бал в серцях мешканців землі, і від нього в дійсності усі неправди й проблеми, біди та спокуси світу. Ліки ж від них є одні – благодать Божа, що подається нам по вірі нашій смиренній. І перший крок до неї – щире покаяння.