Соляріс. Едем.
Шрифт:
Всі глянули на нього з неабияким подивом; коли він повів далі, подив цей зріс іще більше:
— Ви щойно намагалися змалювати найжахливішї речі, на які тільки здатна ваша фантазія, й створили картину, котру могла б уявити собі дитина. Завод, що виробляє живі істоти, аби потім їх знищувати… Любі мої, дійсність може виявитися набагато гіршою.
— Ну знаєш! — вибухнув Кібернетик.
— Зачекай! Нехай говорить! — утрутився Інженер.
— Чим довше я думаю про все те, що ми пережили в цьому селищі, тим більше переконуюся: ми бачили щось зовсім інше, ніж нам здавалося.
— Кажи ясніше. Що ж там таке, по-твоєму, діялося? —
— Я не знаю, що там діялося, зате я знаю, я певен, що знаю, чого там не діялося.
— Оце так закрутив! Може, ти нарешті облишиш говорити загадками?
— Я хочу сказати тільки ось що: після довгого блукання цим кам’яним лабіринтом нас зненацька оточив натовп який трохи пом’яв нам боки, а потім розсіявся і розбігся Оскільки, під’їжджаючи до селища, ми помітили, як у ньому гаснуть вогні, то, певна річ, подумали, що це пов’язаш з нашим прибуттям, що жителі від нас поховалися — і ще нас оточив натовп тих, хто тікав до сховищ, чи щось подібне. Так ось: у міру можливості я якнайдокладніше відновив у пам’яті всю послідовність подій, усе, що діялося з нами й довкола нас, і скажу вам: це було щось зовсім інше— щось таке, перед чим розум захищається, як перед припущенням про безумство.
— Ти збирався говорити просто, — перебив його Фізик.
— А я й говорю просто. Будь ласка, дається така ситуація: на планету, населену розумними істотами, сідають космічні пришельці. Як, по-вашому, на це реагуватимуть жителі?
Оскільки ніхто нічого не відповів, Лікар провадив далі:
— Якби навіть жителів цієї планети було створено в ретортах чи вони з’явилися б на світ за ще незвичайніших обставин, я бачу тільки три можливих типи поведінки: спроби встановлення контакту з прибульцями, спроби. напасти на них або — паніка. Виявилося, однак, що можливий ще й четвертий тип — цілковита байдужість!
— Ти ж сам казав, що вам трохи ребра не поламали, а тепер називаєш це байдужістю?! — вигукнув Кібернетик.
Очі Хіміка, який уважно слухав Лікаря, раптом спалахнули блиском.
— Якби ти опинився на шляху стада, яке тікає від пожежі, воно могло б повестися з тобою ще гірше, однак це зовсім не означає, що те стадо звернуло на тебе увагу, — відповів Лікар. — Кажу вам — цей натовп, який закрутив нас у своєму вирі, взагалі нас не бачив! Він не цікавився нами! Був охоплений панікою, згоден, але зовсім не через нас. Ми опинилися йому на дорозі абсолютно випадково. Звісна річ, ми з самого початку були певні, що це через нас погасло світло й настав той хаос — усе, що ми там бачили. Але це неправда. Усе було інакше.
— Доведи, — сказав Інженер.
— Спершу я хотів би почути, що скаже мій супутник, — відповів Лікар, дивлячись на Хіміка.
Той сидів у якомусь дивному заціпенінні, беззвучно ворушачи губами, немовби промовляючи щось сам до себе. Від несподіванки Хімік аж здригнувся.
— Так, — мовив він. — Отже, так. Так. Весь час аж до цього моменту мене щось мучило, не давало мені спокою — я відчував, що там виникло якесь зрушення, якесь непорозуміння, чи якби це сказати… що… я немовби читав переплутаний текст і ніяк не міг уловити, де переставлено речень ня. Тепер усе стало для мене на свої місця. Все відбувалося саме так, як розповідає він. Я боюся, що ми цього не доведемо— це неможливо довести. Треба було бути там, у тому натовпі. Вони просто взагалі не бачили нас. За винятком кількох найближчих, певна річ, але саме ті, які мене оточили, не піддалися
— А якщо цей натовп хтось нацькував на вас, якщо він виконував тільки роль нагонича? — припустив Інженер.
Хімік заперечливо похитав головою:
— Там нічого такого не було — ніяких обертових дисків, ніякої озброєної охорони, ніякої організації — був цілковитий хаос, і нічого більше. Так, — додав він, — я справді дивуюся, що тільки тепер зрозумів це! Ті, які бачили мене зблизька, немовби потроху приходили до тями, а як навіжено поводилися всі інші!
— Якщо все було так, як ви кажете, — озвався Координатор, — то це означає досить дивний збіг обставин: чому вогні погасли саме в той момент, коли ми туди приїхали?
— Ага, теорія ймовірності, — усміхнувся Лікар і голосніше додав: — Я не бачу в цьому нічого незвичайного і висловлюю не позбавлене підстав припущення, що такі стани виникають порівняно часто.
— Які стани?
— Всеохоплюючої паніки.
— І що ж її може спричиняти?
— Ну, скажімо, відхилення в процесі розвитку цивілізації планети, — порушив загальне мовчання Кібернетик. — Період регресивного розвитку, скажімо, спрощуючи: цивілізацію роз’їдає щось на зразок… соціального раку…
— Це дуже туманно, — сказав Координатор. — Земля, як ми знаємо, — цілком пересічна планета. На ній були епохи інволюції, цілі цивілізації виникали й занепадали, але, інтегруючи тисячоліття, ми одержуємо картину ускладнення життя і зміцнення засобів його захисту. Ми називаємо це прогресом. Прогрес відбувається на пересічних планетах. Але, згідно із законами великих чисел, існують і статистичні відхилення від пересічного, позитивні і негативні. Не треба вдаватися до гіпотез про тимчасову дегенерацію, про рух назад. Можливо, хвороб, які супроводжували виникнення цивілізації, тут було і є значно більше, ніж десь-інде. Можливо, ми з вами сіли саме на зразок «негативного відхилення…»
— Математичний демонізм, — буркнув Інженер.
— Але той завод таки існує, — зауважив Фізик.
— Той, перший, я згоден; існування другого — гіпотеза, яку не вдасться підперти жодними аргументами.
— Одне слово, потрібна нова експедиція, — сказав Хімік.
— Щодо цього в мене не було аніякісіньких сумнівів.
Інженер роззирнувся довкола. Сонце вже явно схилялося на захід, тіні на піску видовжувалися. Повіяв легкий вітерець.
— Може, сьогодні?.. — запитав він, дивлячись на Координатора.
— Сьогодні треба було б поїхати хіба що по воду, — сказав той і підвівся. — Дискусія пройшла дуже цікаво, — додав він з таким виразом обличчя, немовби думав про щось зовсім інше, підняв свій комбінезон і відразу ж кинув його — комбінезон розпікся на сонці. — Я гадаю, — повів він далі, — що надвечір ми прогуляємося на колесах до струмка. Ми не повинні ухилятися від виконання визначеного плану ні за яких умов, хіба що нам загрожуватиме безпосередня небезпека. — Він повернувся до товаришів, які сиділи на піску. Хвилину пильно дивився на них і нарешті повільно мовив: — Мушу вам сказати, що я трохи… неспокійний.