Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Гудкайнд Террі

Горбиста місцевість була досить зручною для подорожі, за винятком тих ділянок, де стежка спускалася в низину. Там вона перетворювалася на важкопрохідне болото. Фрідріху зовсім не подобалися болота: при їх вигляді на нього хвилею накочувалися важкі спогади.

Він відмахнувся від хмари мошкари, що вилася навколо лиця, відтягнув лямки заплічного мішка, роздумуючи, як вчинити: чи поставити табір, або рушити далі. Незважаючи на те, що цей день не приніс йому нічого, крім утоми і прикрощів, довга дорога зробила його сильнішим, і тепер він з більшою легкістю, ніж спочатку, переносив труднощі свого нового життя.

В дорозі

Фрідріх часто подумки розмовляв з Алтеєю. Він описував їй всі пейзажі, які йому траплялися на шляху: рельєф місцевості, рослинність, небо — в надії, що в потойбічному світі вона чує його і посміхається своєю золотою посмішкою.

Коли день добігав кінця, йому треба було вирішувати, що робити далі. Зараз з настанням темряви продовжувати шлях було небезпечно. Новий місяць був вузенький, і Фрідріх знав, що незабаром після вечірньої зорі настане практично повна темрява. Більше всього на світі він ненавидів повний морок, хоч око виколи, — це було найгірше. У такі години він почував себе жахливо самотнім.

Втім, на небі було ні хмаринки, так що принаймні хоч зірки будуть освітлювати землю. Але навіть коли світять зірки, по незнайомій місцевості важко подорожувати. В темряві можна запросто зійти зі стежки чи просто заблукати. А значить, вранці доведеться повертатися в пошуках стежки, і, врешті-решт, він даремно втратить час.

Спокійніше розбити табір. Вечір видався теплий, і можна буде не розводити багаття. Звичайно, його дуже хочеться розвести. Але вогонь може притягнути чужу увагу. Фрідріх толком не знав, хто може виявитися поблизу, а багаття в нічному лісі видно далеко. Так що краще його не розводити, незважаючи на той затишок, що воно створює. Так безпечніше. Вистачить і зірок над головою.

Однак, з іншого боку, якщо продовжити шлях, то, можливо, стежка скоро виведе його з багнистих низин і приведе на місце, більш підходяще для табору. Яке, по крайній мірі, не кишить зміями. Змії в пошуках тепла обов'язково підповзуть до сплячої на землі людини. Фрідріх абсолютно не збирався вранці виявити у себе під ковдрою згорнуту калачиком змію. Він поправив заплічний мішок. Поки світло, треба пройти ще трохи.

Не встиг він зробити й кроку, як почувся тихий звук. Він був ледве чутний, але в ньому було присутнє щось незрозуміле, і подорожній повернувся на північ, туди, звідки доносився звук.

Фрідріх ніяк не міг уявити, хто міг його видати: білка, жаба, пташка… Однак скільки він не прислухався, навколо знову стояла тиша. А потім звук повторився.

— Мабуть, я стаю старим для такого роду пригод, — пробурмотів Фрідріх.

Була й інша причина, що змушувала його рухатися вперед. Вона була набагато важливіша першої і полягала в тому, що він терпіти не міг зупинятися, опинившись так близько від мети. Звичайно, шлях попереду ще довгий — можливо, кілька днів: важко було сказати з більшою точністю, — однак могло виявитися, що мета подорожі набагато ближче. І в цьому випадку було б нерозумно зупинятися на ніч. Тепер час ставав визначальним фактором.

Тим не менш, на нічліг таки доведеться зупинитися. Але можна ще трохи пройтися. У нього достатньо часу до настання повної темряви, щоб розбити табір. Фрідріх вирішив, що буде йти вперед до тих пір, поки зможе чітко бачити стежку, а потім переночує на траві недалеко від озера. Звичайно, не велике задоволення — спати на відкритому місці, не знаючи точно, чи

далеко він забрався в глиб Старого світу і чи не ходять по стежках нічні патрулі…

Він уникав заходити в міста, але намагався якомога точніше дотримуватися обраного маршруту. Правда, двічі маршрут довелося поміняти, оскільки мета його подорожі переміщалася. А кілька разів йому довелося докласти чималих зусиль, щоб уникнути зустрічей з військами. Опинившись перед солдатами Імперського Ордену, можна з легкістю стати мішенню для небажаних питань. Втім, незважаючи на те, що він викликав тут більше підозр, аніж коли прикидався фермером на батьківщині, Фрідріх знав, що його нинішній вигляд — літньої самотньої людини, мандрівника, — не викликав великих підозр у м'язистих молодих солдатів.

Однак з уривків розмов під час рідкісних відвідувань міст йому було добре відомо, що в Імперському Ордені катують людей, коли заманеться. Тортури відмінно допомагають, якщо потрібно точно дізнатися, до якої віри належить людина і чи винна вона. По-перше, людина підтверджує мудрі і справедливі підозри тих, хто катує. А по-друге, дає можливість дізнатися імена співучасників, чиї голови забиті «неправильними думками». Для жорстокого ката робота не закінчується ніколи…

Уже знайомий звук знову змусив Фрідріха обернутися і застигнути, прислухаючись і придивляючись. Небо, як і озеро, було бузкового кольору. Над стежкою висіли три величезних гілки, тихо і безмовно, ніби чекали моменту, коли стане досить темно і можна буде схопити мандрівника.

Зазвичай, ліси і справді повні різних тварюк, що ховаються вдень і виходять на полювання по ночах. Сови, миші, опосуми, єноти з настанням темряви починають активну діяльність. Подорожній зачекав, чи не повториться звук, але ніщо не порушувало тиші сутінків.

Фрідріх повернувся і прискорив крок. Можливо, якась тварина в пошуках корму рилась в лісовому килимі з гілок і листя. Подорожній додав крок, його подих почастішав. Він облизував пересохлі губи, але легше від цього не ставало. Тим не менш, незважаючи на спрагу, подорожній не збирався зупинятися, щоб попити води.

Він подумав, що вигадав казна-що. Просто шлях лежав по незвичайній країні, через дивний ліс. І до того ж починало сутеніти. Раніше він не був настільки вразливим і не шарахався від дивних шерехів в лісі, яких так боїться більшість людей. Довгий час вони з Алтеєю жили на болоті, і йому були добре відомі як по-справжньому небезпечні тварюки, так і досить безневинні створіння, зайняті виключно власним життям. Швидше за все тварина, що видає цей звук, належала до останніх…

Однак він знову зупинився і глянув через плече. Його не полишало моторошне почуття, що слідом хтось іде. І волосся на його потилиці стало дибки.

Подорожній пильно вдивився в напівтемряву, але знову нічого не побачив. Тут було два пояснення: або щось за його спиною веде себе дуже тихо, або у Фрідріха занадто багата уява.

Як би там не було, серце часто стукало в грудях. Він додав кроку. А раптом, якщо піти швидше, прямо сьогодні і доберешся до мети своєї подорожі! Добре б! Тоді не треба буде ночувати одному в цьому лісі…

Він знову глянув через плече.

З темряви на нього дивилися очі.

Це настільки налякало Фрідріха, що він рвонувся вперед. І тут же розтягнувся на землі. Поповз, намагаючись повернутися обличчям до стежки, став на карачки…