Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння
Шрифт:
Фрідріх кивнув:
— Так, пані.
Він подумав, що ще може навчитися називати Річардом лорда Рала, але навряд чи зуміє називати цю жінку інакше, ніж Мати-сповідниця. Просте ім'я — Келен — здавалося йому привілеєм, якого він недостойний.
Лорд Рал представив і третього незнайомця:
— А це наш друг Кара. Не дозволяй їй лякати себе, а то вона розсердиться. Вона — не тільки наш друг, але й прекрасний захисник, який перш за все дбає про нашу безпеку. — Річард дивився кудись крізь неї. — Хоча деколи від неї буває більше проблем, ніж допомоги.
— Лорд Рал, — сказала
— Але саме ти доторкнулася.
— Так… Але звідки ж мені було знати?
— Я попереджав, однак тобі знадобилося помацати.
— А як я могла залишити це? Як?
Фрідріх не зрозумів жодного слова з цієї перепалки. Але навіть в майже повній темряві він побачив, як Матір-сповідниця посміхається і поплескує Кару по плечу.
— Все добре, Кара, — втішаюче шепотіла вона.
— Ми що-небудь придумаємо, Кара, — додав лорд Рал. — У нас ще є час.
Несподівано він став серйозним. Хід його думок був настільки ж швидкий, як і удари меча в бою. Він помахав книгою:
— Собаки прийшли за нею.
Фрідріх здивовано звів брови:
— Справді?
— Так. Але і ти міг не закінчити хорошу справу.
— Звідки ви знаєте?
— Гончі серця не нападають на книги. Вони повинні вирвати твоє серце. З іншою метою їх не посилають.
— Так ось чому їх називають гончі серця…
— Але це тільки одна версія. Відповідно до іншої, вони шукають свою жертву по звуку серця, що б'ється, ти тільки поглянь на ці великі круглі вуха. Коротше, я ніколи не чув, щоб собаки полювали за книгою, коли поруч б'ється серце.
Фрідріх кивнув на книгу:
— Лорд… вибачте, Річард… Натан відправив мене сюди з цією книгою. Він надає їй величезного значення. Гадаю, він правий.
Лорд Рал відвернувся від собачих трупів, розкиданих по землі. В голосі його зазвучала прихована злість.
— Натан занадто багатьом речам надає величезного значення. А особливо — пророцтвам.
— Але тут Натан був упевнений…
— Він завжди впевнений. Раніше він мені допомагав, я не заперечую. — Лорд Рал труснув головою. — Але з самого початку від пророцтв було більше шкоди, ніж користі. Не хочу про це й думати. Поява гончих серця означає, що ми раптово піддалися смертельній небезпеці. Мені не хочеться до своїх проблем приєднувати ще пророцтва Натана. Багато хто вважає пророцтво даром, але я дотримуюся думки, що від них краще триматися подалі.
— Розумію, — сказав Фрідріх, сумно посміхаючись. — Моя дружина була чаклунка. У неї був дар пророцтва. Іноді вона називала його своїм прокляттям. — Усмішка повільно зійшла з його обличчя. — Іноді мені доводилося підтримувати її: бувало, вона плакала, побачивши пророкування, яке не могла змінити.
Настала незручна тиша. Лорд Рал дивився в обличчя позолотника:
— А потім вона померла?
Фрідріх тільки стиснувся від болю, яку заподіюють іноді спогади.
— Прийми мої співчуття, Фрідріх, — тихо сказав лорд Рал.
— І мої, — гірко прошепотіла Мати-сповідниця. Вона повернулася до чоловіка, стискаючи його руку. — Річард, я знаю, що немає часу на пророцтва Натана, але навряд чи нам вдасться не звертати увагу на
Погляд лорда Рала був наповнений стражданням.
— Я знаю.
— І що ти збираєшся робити?
У слабкому світлі зірок Фрідріх бачив, як той хитає головою.
— Будемо сподіватися, що до теперішнього часу це змогли затримати. Нам потрібно якомога швидше розшукати Ніккі. Будемо сподіватися, у неї є ідеї.
Мати-сповідники погодилася, що його слова розсудливі. Навіть Кара згідно кивнула.
— Ось що я скажу вам, Фрідріх, — почала Мати-сповідниця. В її спокійному голосі відчувався сильний характер. — Ми якраз збиралися розбити табір. Після зустрічі з гончими вам краще декілька днів провести з нами. Хоча б до тих пір, поки ми не зустрінемося з друзями. Так і ви будете в більшій безпеці. У таборі докладно розповісте нам, що все це значить.
— Я прислухаюся до того, що потрібно Натану, але не більше, — промовив лорд Рал. — Натан — чарівник. Він вирішує власні проблеми. А у нас достатньо своїх. Спочатку давайте розіб'ємо табір де-небудь в безпечному місці. По крайній мірі, я перегляну цю книгу: вона більш-менш в хорошому стані. Ти поясниш мені, Фрідріх, чому Натан надає всьому цьому такого великого значення. Але позбав мене задоволення вислуховувати пророцтва.
— А пророцтва якраз немає, лорд Рал. І ось цей недолік — відсутність пророцтва — і є справжня проблема для Натана.
Лорд Рал показав на трупи:
— Ось проблема, яка потребує негайного вирішення. Нам краще знайти місце в болоті, оточене водою, якщо хочемо побачити світанок. Там, звідки вони прийшли, знайдеться ще багато таких.
Фрідріх, нервуючи, подивився в темряву:
— А звідки вони прийшли?
— З пекла, — відповів лорд Рал.
Фрідріх розкрив рот від подиву:
— З пекла? Ви думаєте, це можливо?
— Пояснення тільки одне, — тихо промовив лорд Рал, але голос його був страшний від жахливого знання. — Гончі серця — це стражники пекла, собаки Володаря. Тут вони тільки тому, що в завісі між життям і смертю зроблений пролом.
55
Четверо подорожніх йшли вниз по стежці, що вела в темряву ростучого в низині лісу.
Крокуючи за Матір'ю-сповідницею, Фрідріх вдався до роздумів про нестійкість завіси між світами життя і смерті. Існування завіси не викликало у нього сумнівів. Останню частину життя Алтея була нерозривно пов'язана з Благодаттю, яку використовувала для пророкувань, і часто розповідала чоловікові про це. І відкрила йому достатньо, щоб він повірив у взаємодію світів.
— Лорд Рал, думаю, ваші слова про появу пролому в завісі, що розділяє світ мертвих і світ живих, можна пов'язати з причиною, яка змусила Натана відправити мене з цією книгою до вас. Він зовсім не хотів, щоб ви допомогли йому — інакше б він не послав мене з книгою, — він хотів допомогти вам.
Лорд Рал пирхнув зі сміху:
— Правильно, саме так він все і пояснить. Що він усього лише хотів допомогти нам.
— Однак я думаю, що те, що відбувається, має відношення до вашої сестри.