Сонячний вітер
Шрифт:
Лікарі — так Сезар визначив функції людей, котрі його захопили, — не дослухалися Ленгстонової балаканини. Побачивши, що їхній підопічний заспокоївся, м’яко тримали його за лікті, підсадили в авієтку, і молодший, з пласким лобом у вугластих залисинах, звівши на переніссі тонкі й густі чорні брови, спитав:
— Тут перевіримо, шефе?
А другий — високий, ставний, з густою шевелюрою і сумними, ніби вкритими пеленою туману, очима, неквапом стенув плечима: можна тут, можна й дома. Потім зиркнув на лисого і пожартував:
— Спитаємо
— Якщо ви хочете перевірити мою індивідуальну картку, — сказав Сезар, — то я, чесно кажучи, не знаю, що ви маєте на увазі. Я показував уже свою іменну пластинку, але вона того чоловіка не задовольнила.
Лікарі перезирнулися.
— Дозвольте й най глянути, — не простягаючи руки, мовив лисий.
— Це універсальний документ, — для чогось повідомив Сезар.
— Тим краще, — кивнув старший і взяв пластинку.
Дивився недовго й не став приховувати здивування.
Вони вже летіли, злегка погойдуючись, невисоко, добре було видно в ілюмінатор густу й високу траву, рудувато-зелену, не один рік некошену.
— Там і фото, і печатки, — сказав Сезар, відриваючи погляд від землі, — все як належить.
Старший гмикнув і простягнув пластинку лисому.
— Дев’яносто п’ятий рік? — тут же спитав той.
— Авжеж, — кивнув Сезар.
— Скільки ж вам років? — подався до нього лисий.
— Сорок сім.
— Вибачте, я хотів би точніше поставити питання: коли ви народилися?
— Гадаю, що тисяча дев’ятсот сорок восьмого. Там стоїть.
— Так-так, відмічено. Мабуть, перевіримо тут, га, шефе? — мружився лисий.
— Поспішаєте упевнитись?
— Ні, шефе, краще розвіювати сумніви, коли вони народжуються, — реготнув лисий. — Принаймні це не б’є по голові або, як казали наші предки, — він глянув на Сезара, — по кишені.
— Наше діло маленьке: перевірити, чи в цього чоловіка все нормально з головою. А там хай розбираються, кому належить. За те нам балів не нарахують. Спробуйте знайти дані про нього, — і старший повернувся до Сезара: — Як ви себе почуваєте?
Сезар ще не зрозумів, про що йдеться. Слідкував, як лисий, поглядаючи на пластинку, швидко, мов піаніст, натискує якісь клавіші, а на маленькому екранчику біжать зелені літери і цифри, — мимоволі слідкував за тим екранчиком і відповів механічно:
— Добре. Не маю жодних сумнівів щодо апаратури — вона вчасно зробить що треба. Реальність сприймаю за сон і знаю, що це сон…
— Це ваша концепція світу? — насмішкувато перепитав лисий. Він уже отримав результат і чекав.
— Я знаю, що все це мені сниться. — Сезар сказав, що й повинен був сказати, аби там, на базі, потім не подумали, ніби він щось приховує.
— Ви не спите, — насторожено попередив шеф.
— Звичайно, ні, — усміхнувся Сезар, іронічно всміхнувся.
— А який зараз рік? — не терпілось лисому.
— Це не наша справа, — сказав шеф. — Що там у вас?
— Адам Сезар не значиться в системі. Немає такого чоловіка в країні. Навіть на Землі. І в запасниках
— Ну, запасникам вік од роду…
— Ви справді гадаєте, що…
— Це не наша справа…
— Ота черепаха, звичайно, навіває…
— Хай собі. Давайте перевіримо його тут. — Старший повернувся до Сезара. — Даруйте, що довелося вас пеленати, — кивнув на зв’язані руки, відстебнув застібку, і гумовий широкий ремінь, зашелестівши, розпрямився і впав на підлогу. — Так ліпше. Зараз ми до вас підключимо прилади. Це недовго й нічого страшного.
— Будь ласка, шановні. — Сезар широко розвів звільненими руками.
Його швидко і вправно обліпили датчиками, одягли на голову щось на зразок корони з безліччю трубочок і тонких дротів.
— Не тисне? — спитав старший.
— Я звик, — милостиво усміхнувся Сезар.
— Що ж, тоді вмикайте, Картоне, — розпорядився шеф, і лисий поспішно клацнув тумблером.
Хвилю панувала мовчанка, тільки ледь чутно працювали двигуни авіетки. Сезар бачив, що лисий буквально прикипів до екрана — іншого, ніж спершу, — але що там діялось, не видно було, та, очевидно, щось неочікуване, бо брови лисого зійшлися в одну лінію і губи міцно стиснулися. Сеанс явно закінчився, та лисий для певності повторив його в інших режимах й аж тоді неохоче, навіть якось боязко вимкнув прилад.
— Ви чимось здивовані, Картоне?
— Та ні, шефе, я вже розучився дивуватись.
— Не вірите показникам?
— Що ви, шефе. — Лисий вимушено усміхнувся.
— Як здоров’я пацієнта?
— Цілком здоровий: і фізично, й розумово, й розумово…
— Симуляція?
— Виключено.
— Вживання препаратів?
— Виключено.
— Коефіцієнт?
— Слабенький, тобто середній. Сімсот дев’яносто шість. До кращої половини людства належить.
— Потенційні можливості?
— П’ять і шість десятих процента. Можна жити безбідно. А картки немає.
— Це не наша справа. Ми своє зробили. В клініці немає чого робити Адамові Сезару.
— Тоді — курс на найближче відділення координації суспільної рівноваги?
— Ім’я?
— Там написано.
— Ви повинні точно і коротко відповісти на питання. Бажано без емоній, пояснень, розмірковувань. Точно на поставлене питання. Це не моя примха. Так вимагає систематика. Не захаращуються вузли машинної пам’яті зайвою інформацією. Ім’я?
— Адам Сезар.
— Рік народження?
— Тисяча дев’ятсот сорок восьмий.
— Місце народження?
— N, округ Шауберг, околиця номер тринадцять, ферма Колхауз. Але там було чотири ферми…
— Ясно. Де й коли вчилися?
— Грамон. Шістдесят шостий рік. Школа космічного пілотування. Три роки. Потім там же у вищій школі астронавтики.
— Місце роботи?
— База “Грамон”.
— Спеціальність?
— Астронавт першого класу.
— Посада?
— Командир корабля “Глорія”.
— З якого року літаєте?