Спляча красуня
Шрифт:
Щоб допомогти Прекрасній Феї вийти з незручного становища, я визволився з її обіймів і, не промовивши й слова, кулею вилетів з комірчини. І одразу ж наштовхнувся на щось рухоме і величезне, яке ту ж мить страхітливо заревіло.
То був колишній кок. Чи то від захвату, що знайшов мене, чи то з переляку, він заревів, мов поранений бик.
Але зненацька чиясь рука затулила йому рота, і я почув, як справжній Авакум сказав йому з досить грізними нотками в голосі:
— Перестань вити, дурню, бо заткну тобі пельку кухонним віником, чуєш?
Ось як закінчилася ця сцена.
Гра тривала ще трохи, але я вже брав у ній участь без особливої охоти
4
27 листопада — запам'ятайте дату! — саме того вечора, коли ми грали у піжмурки з Прекрасною Феєю, на південному кордоні в секторі L — 2 було оголошена тривогу.
Дні стояли негодяні: безперервно мрячив дощ, нависле над гірськими хребтами похмуре небо опускалось чимраз нижче, аж поки торкнулось крон височенних сосон. А з мокрих ущелин заструменів густий білястий туман, поповз хвилями по схилах і, приборканий, застиг в улоговинах, лісах та ярах. Стало так темно, аж годі було відрізнити величезну сосну від ліщини, кручу — від щербатої скелі.
У цьому місиві з дощу й туману навіть людина з чудовим зором була безпорадною. Око проникало крізь морок щонайбільше на два кроки, а промінь електричного ліхтарика перетворювався на тьмяне сяйво, що освітлювало відстань не більше як на один метр. Прикордонні дозорці відшукували дорогу за стрілкою компаса, їм допомагали непомильний нюх собак-шукачів, навики, інстинкт людей, що живуть серед природи.
Прикордонники розуміли землю. Всяке розповідала вона їм. Одне — коли їхні ноги ступали по прогнилому листю, інше — коли вони йшли по глиці або по мокрій трапі. Вона попереджувала їх, якщо стежка в'юнилась угору або спускалась униз чи раптово обривалась перед якимось урвищем. Прикордонники розуміли і мову тиші. Вона була неоднакова взимку і влітку, в улоговині просто неба і в глухому сонному лісі, в туманну і в ясну погоду, опівночі ї на світанку, в буковому гаю і в соснині. Тиша теж промовляла цілком певною і зрозумілою мовою.
Дні й ночі йшов дощ, світ здавався дном якогось безмежного моря туману, що з давніх-давен спустився в ці дикі місця. Недосвідчена людина може подумати, що в таку негоду легко перейти кордон: у густому липкому тумані не помітять слона, не те що людини! Треба тільки ступати обережніш, якщо взуття туристичне, а також не зчиняти шуму, не кашляти, не курити і не потрапити до рук прикордонника.
Але досвідчені люди знають, що перейти кордон надзвичайно важко. Прикордонна охорона має свої пости, дозори і таємні застави, собак-шукачів, телефони та сигнали, а найголовніше — досвід, уміння бачити в тумані і розуміти мову сторожкої тиші.
І все ж туманні дні та ночі, які передують першому снігу, бувають найтривожніші, бо дощ змиває сліди, знищує запахи, а туман допомагає порушникам підходити до прикордонної смуги і вистежувати дозор, який обходить свою дільницю.
Двадцять сьомого листопада близько шостої години вечора в третьому районі прикордонного сектора L — Z було оголошено тривогу.
Сектор L — Z утворював дугу, вигнуту на південний схід, а третій прикордонний район займав найопуклішу її частину. На обох його флангах розмістилися 178-ма і 179-та застави, а в середині хорди — оборонна споруда «Момчил-2».
Місцевість, яку займав район, лісиста, поорана глибокими, зарослими чагарником ярами; два з них на ділянці 178-ї застави перетинали
Тривогу було дано саме тут. На дні східного яру, заповненого туманом і темного, мов ніч, прикордонники вчули незвичайний, підозрілий шурхіт. Кілька разів хруснули зламані гілки, шелеснули віти ліщини. .Ведмеді о цій порі року вже не блукають по лісі, та й ступають вони легенько, наче їхні лапи взуті в оксамитові черевички, й ніколи не ламають сухолісу. Для вовків ще зарано, але якби вони й з'явилися, то рухалися б за звичкою так тихо, аж вовкодав і той би їх не почув. Сарни інстинктивно уникають ярів та закритих місць. А коли тихо, коли зовсім безвітряно і все притиснуте густим туманом, віти самі, звичайно, не можуть шуміти.
Стало цілком ясно, що в яр з півдня, з того боку кордону, пробираються люди, причім зовсім недосвідчені, бо ламають ногами хмиз і зачіпають плечима голі віти дерев. Досвідчені порушники повзуть навіть у темну ніч, навіть тоді, коли густий і непроглядний листопадовий туман оповиває землю.
А може, то просто легковажні сміливці, які надто вірили в себе і в свою щасливу зірку. В усякому разі, вони силоміць вдиралися в чужий дім.
Два прикордонники з 178-ї застави залягли за кілька кроків від смуги. Послали зв'язкового на секретний пост. Звідти телефонували черговому про становище. Потім постовий і зв'язковий також залягли недалеко від своїх товаришів. Отак четверо прикордонників утворили заслону в формі підкови, чекаючи непроханих гостей.
Усе це — з моменту, коли було почуто шум, і до утворення замкнутої лави — забрало не більше як десять хвилин.
Сіяв дрібний холодний дощ. Видно було препогано — прикордонники орієнтувались наосліп, по пам'яті. Вони знали ці місця, як свої п'ять пальців, і могли швидко і непохибно вести німу розмову з землею.
Начальник 178-ї застави негайно підняв на ноги всіх бійців, повідомив по телефону начальника 179-ї застави і, пояснивши кількома словами становище, попросив прикрити його фланг з південного заходу. Наказавши телефоністові подзвонити у штаб прикордонного загону, він кинувся до виходу. Та в цей час подзвонили з секретного поста в другому яру: там невідомі особи намагались перейти кордон. Начальник наказав зайняти вигідну позицію в найвужчій частині яру і не відкривати вогонь, аж поки ворог не ввійде в тіснину. Потім він поділив своїх бійців на три групи. Першій і другій групі звелів зайняти висоти, що оточували обидва яри з південного сходу і південного заходу, а третю, в якої було два ручних кулемети, повів сам до устя ярів. Таким чином прикордонники мали охопити порушників з трьох боків, наче підковою.
Коли групи вирушили, в ярах уже лунала часта рушнична стрілянина.
Начальник сектора L — Z привів у бойову готовність увесь сектор, а в найнебезпечніші місця послав на підмогу загони. А коли хвилин через двадцять йому доповіли, що ворог обстрілює наші частини з автоматів і важких кулеметів, він оголосив бойову тривогу і в прикордонному резерві, а також установив радіозв'язок з центральним пунктом прикордонної охорони.
Незабаром після того, як в устях ярів зчинилася стрілянина, над районом оборонної споруди «Момчил-2» пролетів літак. Він викинув дві освітлювальні ракети, зробив різкий поворот і раптом зник за прикордонною смугою. Начальник оборонної споруди наказав охороні зайняти дугасту позицію на випадок, якщо з'являться непрохані гості.