Старо-світські батюшки та матушки
Шрифт:
– Просо не вродило, а гречка вдалась добра,– сказав отець Харитін.
– От і добре! Вже «нема мені ні словечка,– нехай буде гречка»,– як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри,– я туди зараз їду,– сказав Млинковський.– А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.
Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.
– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека
Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку в отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.
– На той рік, як не помремо, як дасть бог діждати, налийте слив'янки добреньке барило. Скільки в вас слив в садку! Та які сливи! Яка слив'янка! Тільки, паніматко, не доливайте водою, а чистою горілкою або спиртом. Та не беріть спирту в Іцька, а в Берка: Іцьків спирт тільки гусям пити, а не столоначальникам,– гукнув з воза Млинковський, виїжджаючи з двору на чужих конях. За ним рушив з двору воловий віз, повний мішків.
Дві панни Млинковські вгніздились на ніч на ліжку отця Харитона й вигрівались в перинах трохи не до півдня. Онися Степанівна мусила, зціпивши зуби, спати в пекарні на печі. Панни вважали на себе, як на правдивих столоначальників, і коверзували в чужій господі незгірше свого татуня. Онисія Степанівна задумала не наставляти їм самовара рано й вечір. Панни просто, без церемонії допоминались і трохи не загадували. Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей. Дочки отця Харитона все бавились з гістьми й одбились од роботи. Млинковські поїли трохи не половину курей та качок, сахар і чай вийшов увесь, скільки його було в господі. Онисія Степанівна одвезла в Богуслав на ярмарок трохи не повний віз мішків з борошном, а натомість привезла додому одну голову сахару та один фунт чаю. Голова сахару при великій з'їжі неначе од сонця розставала.
– Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об'їдять,– говорила Онисія Степанівна батюшці.
– Не смію, Онисіє Степанівно: Млинков-ський буде підбивати проти мене протопопа й вчинить мені багато лиха,– говорив отець Харитін.
– Коли ти не смієш, то я сама їх витурлю з хати.
– Турліть, та тільки стережіться, щоб нас не витурлили з парафії,– говорив отець Харитін.
Саме в той час божевільний Прокіп, Бала-бушин наймит, зовсім збожеволів і почав тинятись по селах та все по батюшках. Прийде до одного батюшки, посидить з тиждень, та йде далі, або блукає собі без тями по лісах та по хатах, без шапки, напнувши свиту на голову. Прокіп приблудився в Вільшаницю й прийшов до батюшки; увійшов в пекарню й поліз просто на піч, як у себе вдома.
– А чого це ти, Прокопе, прийшов до нас? – спитала Онисія Степанівна.
– Чув, що в вас здорова піч, та й прийшов,– гукав Прокіп з печі.
– А що ж ти дурно в нас хліб їстимеш, чи що? Оце лишенько! Ще бог приніс одного богуславського столоначальника,– говорила Онисія Степанівна.
– Я дурно хліба ніде не їм; я стану в вас за наймита,– обізвався Прокіп.
«От і добре,– подумала Онися.– Може, одробить мені за мою Марусю».
– Вставай же, та бери ціпа, та йди зароби обід,– сказала Онися.
– Ось нагріюся, то й піду,—сказав Прокіп.
Наймички підняли Прокопа на сміх. Позбігались панни дивитись на божевільного, як на диво. Прокіп нагрівся, взяв з стола шматок хліба й пішов у клуню
Живе Прокіп у отця Харитона тиждень, живе й другий і не одмикує од роботи; часом десь щезне на день, на два, та й знов вертається й лізе просто на піч. Але чим далі, тим чудніший ставав Прокіп. Раз вхопив він косу й пішов косити в городі сухий бур'ян та кропиву. Косе він та косе, аж піт з його ллється. Панни повибігали дивитись на ту чудасію.
– Нащо ти, Прокопе, косиш кропиву? – питали в його панни.
– Ото добрі в вас наймити! Літо минуло, а вони всього сіна й досі не викосили,– гукав Прокіп та махав косою.– Накошу оце сіна,– товар поїсть.
Другий раз Прокіп пішов на ставок, позгонив усі людські гуси й нагнав до батюшки повнісінький двір гусей, залучивши по дорозі з десяток свиней.
– Ото добрі тут наймички! Й досі гусей не позаганяли в хлів,– кричав Прокіп на наймичок.
Саме тоді приїхали до отця Харитона гості, та все панни, почувши, що в отця Харитона гостюють дочки Млинковського. Панни заночували й порозвішували на ніч на кілочках та на цвяхах по стінах білі спідниці та криноліни, що тоді почали входити в моду. З кімнати, де висіли спідниці та криноліни, були зроблені невеличкі дверці в пекарню. Прокіп наглядів ті криноліни, встав уночі, познімав їх з кілочків і вкинув у жлукто, що стояло у дворі під тином. В пекарні на грубі сушилось в ночовках петльоване борошно; Онисія Степанівна думала того дня пекти паляниці для гостей. Прокіп взяв ночовки, висипав у жлукто борошно замість попелу, накидав зверху каміння та давай носити воду відром та лити в жлукто; йому здалось, що він ллє окропи. Одзоливши криноліни, Прокіп увійшов у пекарню й ліг спочивати.
Панни встали вранці й здивувались, що на стінах не було їх кринолінів та спідниць.
– Мамо, чи це ви поздіймали з кілочків наші спідниці,– питала в Онисі Надезя.
– Поздіймав і позолив ваші криноліни дурний Прокіп,– он підіть у двір та загляньте в жлукто,– сказала Онисія Степанівна.
Панни повибігали у двір. З жлукта стриміли дроти кринолінів, як паліччя, а од жлукта до половини двора простяглася біла річка. Панни підняли гвалт і кинулись рятувати свої спідниці та криноліни; поскидали каміння н повитягали їх з жлукта. Криноліни були поламані, погнуті й помазані білою квашею.
– Та це ж він присипав їх зверху борошном,– сказала Онисія Степанівна.– Ой лишечко моє! Чи не висипав він часом петльова-ного борошна з ночов?
Петльованого борошна в ночовках не зосталось і сліду, а порожні ночовки стояли на грубі.
– А бодай тебе золила лиха година та нещаслива! – крикнула Онися, вдарившись об поли руками.– От тобі напекла гостям паляниць. Це не Прокіп, а моє лихо. Мабуть, проклята протопопша сміється з мене та навмисне наслала на мене оцього навісного та божевільного, йди собі додому до своєї про-топопші та позоли її криноліни! Геть з мого двора, щоб і твій дух тут не смердів! – крикнула Онися до Прокопа.