Старо-світські батюшки та матушки

Нечуй-Левицький Іван Семенович

Зала була порожня, неначе пустка. З другої кімнати вийшов сторож, якийсь дід, нечупарний, ще й видроокий.

– Що це за диво? – крикнула Настя й по-чутила, що її серце затріпалось в грудях, неначе з переляку.

– Де ділись Шмідти? – спитала Балабушиха в сторожа.

– Вчора виїхали чи за гряницю, чи в Варшаву; бог його знає

куди. Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварготіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились. А другого дня директор знявся з місця та й виїхав похапцем з сім'єю десь далеко за гряницю, чи що,– сказав сторож.

Настя, як стояла, так і впала додолу, зомлівши. Балабушиха, сидячи на низькому одвіркові на вікні, схилила голову до стіни.

– Води! Принеси, діду, мерщій води! – крикнула вона з вікна. Дід почимчикував і приніс кухоль води. Балабушиха напилась, потім приснула з рота водою в лице Насті. Настя розплющила очі. Балабушиха вивела її попід руки й посадила на повозку. Вони вернулись, прямуючи «з-за гряниці» в Богуслав, вбиті горем.

– Поїхали й навіть з нами не попрощались,– заговорила Балабушиха вже аж під лісом.

Настя й слова не сказала, тільки плакала.

А бувший на балу в Балабушихи семінарист, сердитий на заграничний Балабушин бал, поїхав до Києва й в класі з кафедри оповістив усім товаришам за той бал і за те, як Настя й її мати нехтували семінаристами й гуляли з фабрицькими паничами та з столярами-нім-цями. Од того часу до Балабухи в хату не заглянув ні один семінарист.

Настя довго після того ждала женихів. Ще вісім років Балабушиха варила з Настею варення, вишивала усякі квітки та читала «Собрание иностранных романов». З горя та з великої нудьги за милим Густавом Настя вивчилась курить, а сусіди тихесенько говорили, що вона потаємці навіть пила з мамою пунші з ромом, тільки легесенькі. В довгі зимні вечори Настя вигравала на фортеп'яні усякі фантазії, а мати ходила по залі, слухала музику

й передумувала все своє життя, свої радощі й свої пригоди. Через вісім років в Богуслів приїхав немолодий становий, удівець, та ще й з трьома дітьми. Настя йому сподобалась, і становий заслав до неї старостів. Балабушиха, придержуючись вищого тону, не звеліла справляти сільського бучного весілля з музиками й танцями. Молоді прийшли од вінчання, випили шампанського, повечеряли в маленькій компанії рідні, й пішла Настя на готову сім'ю вже літнього пристаркуватого удівця. Виряджаючи з дому Настю, Балабушиха гірко плакала.

– Прощай, моя дорога доню, моя приятелько! Теперечки я зостанусь сама в хаті, як билина в полі. Я з твоєю молодістю неначе вдруге пережила й перебула свою молодість,– говорила Балабушиха, виряджаючи Настю.

Балабуха не спромігся дати за Настю приданого ні мідного шага й тільки надарив своїм благословенням на дорогу.

Балабуха посивів і став аж білий. Балабушиха помарніла й зсохлась, як опеньок, але й в старості зосталась проворною та говорючою. На сьомому десяткові вона почувала, що її сили слабішають, фантазія згасає і замирає, сон тікає од неї. Вона прокидалась вночі, в четвертій, навіть в третій годині, а щоб підсилити свої нерви й прогнати нудьгу, чотири рази на день пила чай. Наймичка часом ставляла для неї самовар в глупу північ. Здається, Олеся тільки й жила чаєм та тютюном. Папіроси вона курила сливе цілий день. І тепер вона любить веселу молоду компанію, цілі вечори дивиться, як танцюють та бавляться молоді паничі та панни, слухає музику та все читає романи. Неважка наука, безробітне життя на довгий час зберегли її сили. Балабуха вже оглух, але ще й досі добре бачить. В Балабушихи навіть цілі усі зуби. Вона дуже не любить ні говорити, ні навіть слухати за смерть.

1881 року