Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
На широке розповсюдненнє на Руси конкубінату з рабинями їх „господ” — про що дуже драстично оповідає в Х в. ібн-Фадлан, вказує Руська Правда XII в. своєю постановою, що по смерти господина його раба-підложниця і дїти її від нього мають бути пущені на свободу 42). Цїкаво, що Ярославова устава, дуже багато даючи місця всяким протившлюбним переступам, анї згадує про такий конкубінат як провину: очевидно, не було що й думати потягати людей до відвічальности за таке звичайне явище.
Супроти широкого розповсюднення конкубінату навіть старання духовенства потягнути ріжницю між шлюбною жінкою — „водимою” і нешлюбними- „меншцями”, не удавали
Зрештою тому що в середнїх і низших верствах суспільности християнський шлюб взагалї розповсюднював ся тільки поволї, і „прості люде”, як казав Яков Чорноризець, довго уважали церковний шлюб річию бояр і князїв тільки, а ще й м. Максим (1283-1305) мусїв своїм вірним пригадувати, аби вінчали ся з своїми жінками 43), то навіть потягнути ріжницю між шлюбною й нешлюбною жінкою не завсїди було можна, і приходило ся, як робить Ярославова устава, виходити з права першинства 44).
Многоженство також трапляло ся, хоч може й не часто, але, очевидно, й не зовсїм рідко — про нього говорить і Правило м. Іоана: „иже бес студа и бес срама 2 женЂ имЂють” 45) і фундаційна грамота смоленської катедри (ожъ водить кто д†женЂ) і т. зв. Ярославова устава.
Що до жінок, то з їх сторони порушеннє супружої вірности мабуть трапляло ся рідше: зіставляючи на боцї традиційну славу вірности словянських жінок 46), суджу з того, що наші історичні й лїтературні памятки не згадують таких фактів; тому думаю, що вони бували досить рідко; що таки бували, вказують ріжні казуси, які наводять між епископськими справами устава Володимирова й Ярославова.
У звязку з істнованнєм неунормованних сексуальних відносин стояло, очевидно, досить широке уживаннє „срамословія”: уже Повість ставить в вину Заднїпрянцям, що вони не повздержували свого срамословія навіть перед батьками й жінками 47): само по собі срамословіє, очевидно, не дивувало автора. В науках моралїстів ми потім нераз стрічаємо ся із сею вадою 48). Безперечно, що се-ж срамословіє в піснях, обрядах і просто розмовах було одною з головних причин, чому сї моралїсти тяжко нападали на народнї ігрища, забави й взагалї на „глумлениє” (розривки, забави). Слово о митарствах нападає на „буєсловіє и срамословіє и безстудная словеса, и плясаніє єже въ пиру и на свадьбахъ и въ навечерницахъ и на игрищахъ”; правило м. Іоана, повздержуючи духовних від участи в пирах, робить се з причини „хуленія, нечистословія і блудного глумленія 49).
Примітки
1) Лїтература в прим. 30.
2) Див. т. І c. 300 й далї.
3) Инакше толкує Серґєєвіч, бачучи й тут вплив візантийського права (Лекціи c. 546).
4) Кар. 103-104, пор. 107.
5) Кар. 101; дуже важний варіант — „виновать” читаєть ся в більшости кодексів, „виновата” в 7 кодексах — ґрупи Карамзинського і подібних. Очевидно, треба прийняти сей останнїй варіант, бо инакше перша половина параґрафа
6) Кар. 5. Нпр. так що жінка й дїти уважали ся тут участниками злочину, або що се було наслїдком „нерозлучности родинних звязків”.
7) Див. вище, гл.III.
8) По виданню Ґолубінского §§36-7, 33-4, 27 і 46, 41 і 44 (пор. варіант у Макарія II c. 379). Пор. відповіди Нїфонта (Рус. Ист. Биб. VI c. 48): „Оже ли велми зло будеть, яко не мочи мужю дьржати жены или женЂ мужа, или долгъ многь у мужа застанеть, а порты єя грабити начнеть или пропиваєть или ино зло — да 3 лЂта (епітимії)”.
9) Іже третію жену понялъ и благословилъ ієрей вЂдая і не вЂдая, да извержется — Правило м. Іоана § 17. Другий шлюб забороняєть ся по розводї в правилї м. Георгія (§ 45 вид. Ґолубінского). Про неприхильне становище церкви не тільки супроти третього, а й другого шлюбу див. нпр. Суворова II c. 278-9.
10) § 15 і 21.
11) Ярославова устава § 54-9 в вид. Ґолубінского. Основою її постанов служить Прохірон цїсаря Василя Македонянина — гл. XI o, тому між причинами не знаходимо нпр. божевіля, признаного за причину ціс. Львом Мудрим — див. Суворова II §170.
12) Для староруської практики інтересні 92 і 93 відповіди Нїфонта. Він признає, очевидно, тільки дві законні причини для розводу: а) зрада жінки увільняє чоловіка від шлюбу; б) чоловік, не користаючи з своїх супружих прав без згоди жінки, дає її право покинути його.
13) Новий перегляд питання у Дебольского ор. c. c. 15 і далї.
14) Кар. 106.
15) § 25, 30.
16) § 57 і 58 вид. Ґолубінского; ся постанова оперта на Прохіронї, але очевидно була приладжена до руських відносин.
17) Так у Слові зветь ся чоловік, в иньших памятках чоловік і жінка — ладо і лада, назва дуже характеристична, вказуючи на відносини любови як основу супружества.
18) Житиє Теодосія л. 8.
19) Лавр. 237-8.
20) Іпат. c. 144, 146, 197. Подібну фіґуру маємо в полоцькій династії в св. Евфрозинї, доньцї кн. Сьвятослава Всеславича: вона засновала оден монастир жіночий, а коло нього мужеський; перед смертию їздила в Царгород і Єрусалим, але тільки з особисто-побожних, не з яких небудь ширших мотивів.
21) Патерик c. 89.
22) Іпат. с. 416.
23) Іпат. c. 598 (там і другий такий випадок)
24) Іпат. c. 357.
25) Хотяща бо княжити сама — Іпат. с. 487.
26) Іпат. c. 38, 443, 595.
27) Іпат. c. 510, пор. про сей епізод вище с. 49-50.
28) Кар. 110-1.
29) Кар. 113. Сї постанови мають близькі подібности з постановами Екльоґи (див. паралєлї у Сергєєвіча Лекціи c. 503), а кардинально ріжнять ся від римського права. Супроти характера права Екльоґи (див. сказане мною в прим. 29) велике питаннє, чи маємо в Р. Правдї запозиченнє в Екльоґи, чи тільки подібність. Серґєєвіч, що виводить запозиченнє з самої сеї подібности, поступає скороспішно.