Історія України-Руси. Том 3

Грушевський Михайло Сергійович

В розвою староруської культури сих часів, насамперед треба занотувати дуже сильно зазначений вплив оріентальний. В XI-XIII вв. ми стрічаємо ся уже з сильно модифікованими на українськім ґрунтї мотивами його, і се показує на довгий культурний процес, котрим Русь опанувала мотиви оріентальної культури й штуки та самостійно їх почала розвивати; уже з огляду на се ми мусимо початки сих впливів відсунути значно назад. З кінцем Х в. приходять нові впливи — візантийські, де в чім близько споріднені з оріентальними, бо тодїшня візантийська культура сама була глубоко перейнята оріентальними елєментами, де в чім знов оперті на античній традиції або на основі християнській. Дальший розвій української культури тим способом, силою історичних обставин, зазначав ся в напрямі сполученя впливів оріентальних і візантийських, перетравлення їх та вироблення під сими впливами на своїй національній

основі ориґінальної української культури.

Головним тереном її було тодї Поднїпровє, спеціально Київщина; її культурний розвій і пішов у сїм напрямі, як можемо бачити з памяток XI-XII вв. Західнї впливи сюди сягали слабо: за далеко лежали головні огнища західньої культури та не мала тодї вона так і чим заімпонувати тодїшнїй Руси. Але напади турецьких кочовників від довшого часу підтинали економічний добробут Поднїпровя, й Київщини спеціально, і тим здержували та ослабляли культурний розвій, а татарський погром, задаючи рішучий удар державному житю Поднїпровя, підірвав і тутешнє культурне житє. Відповідно до того з початком XIII в. вага українського культурного житя переходять на захід, на Волинь і в Галичину.

Се мало важне культурне значіннє. Західнї впливи, незначні в Київщинї, тут були все значнїйші, і з перенесеннєм сюди головного українського огнища полїтичного й культурного, вони набирають великої ваги для всеї України. В XIII і першій половинї XIV в. ми бачимо уже сильний розвій їх тут. До двох давнїйших культурних впливів, під котрими розвивала ся українська культура, таким чином приходить третїй. Се заповідаю ще більшу повність і ріжнородність українській культурі в будучности, але з другого боку сей переходовий процес — атрофія поднїпрянських культурних огнищ, перенесеннє їх на захід, перелом в самім змістї української культурної еволюції наслїдком переваги впливів західнїх — все се мусїло задержати, загальмувати розвій культури, вона мусїла „приболїти”, як дерево, від сих усїх перемін.

В XI в., приміром, наша староруська культура стояла, можна сказати, більше меньше на рівні з центральною Европою, особливо в культурі матеріальній, штуцї, в артистичнім промислї. В сфері лїтературної й наукової роботи західно-европейські культурні круги мали улекшену роботу, через прийняту латинську мову маючи безпосереднїй приступ до античної спадщини, так що скільки українські, взагалї східно- й полуднево-словянські землї вигравали тим, що робота їx книжної меньшости була приступна для некнижної більшости, не була від неї відгорожена, — так знову програвали на утрудненім приступі до своїх культурних джерел ¹); але вкінцї і в сїй сфері порівняннє для українсько-руських земель дуже некористно не випадає. В сумі й староруська й центрально-европейська культура в тім часї стояли більше меньш на однаковій стопі учеництва супроти культури антично-християнської й оріентальної. Але по тім переходовім процесї, звернувши ся в XIII-XIV вв. лицем до заходу, наша українська культура стає в ролю ученика західно-европейської. Наслїдком того західно-словянські землї, що перед тим, бодай декотрі (як Польща), стояли в культурнім розвою позаду Руси, стають тепер перед нею — тому що скорше стали учениками Заходу нїж вона ²). Але страчене в часї могло з лихвою бути нагороджене в ріжносторонности українсько-руської культури — коли-б не нові удари.

Ахилєвою пятою староруської культури й культурного житя взагалї було те, що вони опирали ся тільки на верхню меньшість, яка домінувала в суспільности (як то з рештою бувало майже всюди). Суспільно-полїтичний устрій, на котрім опирала свою силу й впливи ся верхня меньшість, а посередно — опирала ся й культура — був широким народнїм масам більше несимпатичний як симпатичний. В тім всїм нїчого дивного, було так майже всюди; але у нас та верхня меньшість, не маючи опори в сих масах, не мала при тім і стільки сьвідомости й активности, зрештою — й сили, аби удержати в своїх руках суспільність, коли захитала ся полїтична будова. В серединї XIII в. упав князївсько-дружинний полїтичний устрій на середнїм Поднїпрові — з ним тратить ґрунт боярство, богате міщанство, духовенство, то значить як раз ті верстви, що ними держав ся культурний розвій, та розбігають ся в значній части куди видно. Тримаєть ся по тім Західня Україна, і служить культурним огнищем іще столїтє, але з упадком державного житя на Поднїпрянщинї вона стоїть одиноко, на власних силах, і коли стала ся нещаслива пригода — урвала ся династия, тутешнї верхнї верстви показали ся безрадними супроти натиску двох сусїднїх держав — Польщі й Литви.

Литовська зверхність бодай не вносила значних перемін в культурне

й національне житє. Польська знищила матеріально й морально ті верхнї верстви, котрими держала ся руська культура, й вони упадають, щоб дати місце шляхтї польській, нїмецькому міщанству. З тим упадком їх культурний розвій Руси був перетятий майже до споду: тільки низом, народнїми масами та низшим духовенством, текла ще, струмком тощим і бідним, староруська культурна традиція, себто ті нуждені останки староруської культури, які встигли перейти в ті низші верстви.

Коли застановляють ся над сим фатальним переломом в житю українсько-руського народу, звичайно порівнюють з принесеною на Русь в XIV в. польсько-нїмецькою цивілїзацією ті бідні останки староруської культури, та говорять про добродїйство, зроблене Руси тою західною цивілїзацією. Але забувають при тім, що тими нужденними останками не можна міряти староруської культури. Забувають і те, що в XIII-XIV вв. та староруська культура сама зближала ся і зближала ся все більше до західньої культури ³), й могла власними силами вибирати з неї все користнїйше, сполучаючи те з переказаними її культурною традицією елєментами оріентальними й візантийськими, та не оплачуючи сих культурних запозичень так як вона заплатила з польською окупацією — повним обрабованнєм і пониженнєм українсько-руського народу, при чім властиво народнї маси із тої нової цивілїзації могли дуже мало скористати з рук її нїби то провідників.

Русь і староруська культура від того фатального перелому не виграла нїчого, а стратили — безконечно. Староруська культурна еволюція, що заповідала в будучности такі інтересні овочі не тільки свому народу, але й загально-людській культурі, була тою катастрофою перервана силоміць, в повнотї своїх сил і надїй, на шкоду не лише свого народу — на шкоду цивілїзації взагалї.

Примітки

¹) Уживаннє латинської мови давало ще й иньшу вигоду західнїм книжникам — се була готова мова, котрої треба було тільки вчити ся, наші ж письменники оперували словянською — котру треба ще було виробляти. При тім се була мова анї вповнї своя, анї вповнї чужа; тому з під латинської мови на заходї, а потім і в західнїй Словянщинї виплинула народня лїтературна мова, а у нас ще довго потім — до Котляревського і по нїм — люде вагали ся між словянщиною й рущиною.

²) Цїкаво одначе, що ще в XIII-XIV в. (кінчаючи часами Ягайло) в Польщі звертали ся до услуг руських будівничих і малярів в будові церков (див. факти у Войцеховского Ko'sci'ol katedralny w Krakowie, 1900, і розвідку Map. Грушевської Причинки до історії руської штуки в давній Польщі, Записки Наук. Тов. ім. Шевч. LI). Виходить, що властиво лише з XV віком Польща бере рішучо гору над Русию в культурнім житю.

³) Див. т. II c. 483-5, т. III c. 429-31.

ПРИМІТКИ

Лїтература: Галицько-волинської держави XIII-XIV в. Польські й иньші західнї звістки про смерть Романа.Кілька ґенеальоґічних питань.Повішеннє Ігоревичів. Спишська умова й коронація Кольомана. Мстиславові походи на Галичину. Звістки угорських грамот про похід кор. Андрія на Волинь і иньші угорські походи на Галичину. Австрийський епізод полїтики Данила. Традиція про останнї лїта житя Льва і дата його смерти. Записка про смерть Юрия Львовича в історії Длуґоша. Грамоти Андрія, Льва і Юрия-Болєслава. Лїтература останнїх десятолїть Галицько-волинської держави. Війна галицько-волинських князїв з Литвою й утрата Берестейсько-дорогичинської землї. Лист Локєтка про останнїх Романовичів. Оповіданнє Івана Вінтертурського. Юрий-Болєслав. Шлюб Любарта. Польсько-угорський союз. Оповіданнє про конфлїкт Юрия-Болєслава з Угорщиною. Звістки про смерть Юрия-Болєслава. Лїтература Болоховцїв і противкнязївського руху. Полїтичний устрій давньої Руси. Лїтература церковного устрою в давній Руси. Галицька і литовська митрополїя. Лїтература суспільного устрою давньої Руси. Ізгої, сябри і закупи. Економічні відносини. Гроші. Лїтература староруського права й його джерел. Питаннє про рецепцію в староруськім праві. Лїтература родинного права. Лїтература староруської штуки. Питаннє про осьвіту в давнїй Руси. Джерела відомостей в ріжних галузях знання. Лїтература перекладеного письменства в старій Руси. Лїтература староруського письменства. Писання Кирила Турівського. Памятники староруської аґіоґрафії. Лїтописи (лїтература їх). Лїтература Слова о полку Ігоревім і Молениє Данила.