Історія України-Руси. Том 3
Шрифт:
14) Слово закінчує Київську лїтопись — Іпат. c. 474-479 і відповідно до поданої в нїм дати розділене між двома роками — 1199 і 1200 (по вересневому числению); супроти тої зручности, з якою звязані частини слова з історичним оповіданнєм (такі вступні слова під 1199 р. і знову під 1200 р.), можна думати, що редактором сеї конечної частини лїтописи був таки автор похвали.
15) Рядки 15, 21 і 22-3 в вид. Нїкольского.
16) Чи се не був Григорий ігумен св. Андрія з 20-х рр. XII в., чоловік дуже впливовий взагалї, а особливо у Мстислава, батька тих князїв, що виступають участниками лїтературної полєміки Клима з Фомою?
17) Не вЂдЂ, откуду
18) „Григорей зналъ алфу, якоже и ты, и виту, подобно и всю 24 словес грамоту, а слышиши ты ю у мене мужи, имже єсмь самовидець, иже можетъ единъ рещи алфу не реку на сто или двЂстЂ или триста или четыреста, а виту також” — ряд. 537-543.
19) Новійше виданнє слова Луки — в Памятниках церк. лит. І, з статейкою; про нього ще у Ґолубінского c. 811.
20) Писання Теодосия видані Макариєм в II т. Учених Зап. II отд., декотрі — в додатках до його Исторіи церкви т. II і в Памятниках церк. лит. І. Про нього й його писання спеціальні розвідки: Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. XXIV. Антоній (Вадковскій) Такъ называемыя Поученія Теодосія Печерскаго къ народу русскому — в Правосл. Собес. 1876 і передр. в книжцї Изъ исторіи христіанской проповЂди, 1892 — против приналежности Теодосию обох поучень до народу. Голубинскій ор. c. І. 1 c. 813 і далї — критика поглядів Вадковского. Петровъ Источники поученія пр. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — Труды кіев. дух. ак. 1887, V (те-ж), його ж Подлинность поученій преп. Теодосія Печ. о питіи и чашахъ тропарныхъ и о казняхъ божіихъ — ИзвЂстія отдЂл. рус. яз. акад. наукъ 1897, III — дуже натягнена оборона. Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и Печерская лЂтопись — ibid. 1897, III — досить поважні доводи против приналежности Теодосию посланий до кн. Ізяслава: Шахматов уважає їх автором Теодосия Грека, — сю гадку ще перед ним висловив Ґолубінский про перше з двох посланий. БЂльченко Поученія бл. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — ЛЂтопись ист.-фил. общ. при Новорос. унив., VIII, 1900 — против арґументів Вадковского. Чаговецъ Преподобный Теодосій печерскій, его жизнь и сочиненія, 1901 (студентська, слабка робота — виключає слова о казнях і чашах); критичний перегляд питань, з поводу сеї книжки — Більченка, під тим же титулом в Х т. ЛЂтописи ист. фил. общ. одеського, 1902.
21) Посланиє Димитрію у Макария в II т. Ист. церкви. Память і похвала — видана вперше 1849 р. в Христіанскім Чтенїї, нові видання Соболєвского в II т. київських Чтеній і в Записках Петерб. Акад. наук по ист.-фил. отд. т. І, з кодексу к. XV в. Соболєвский, видаючи Память, висловив гадку, що в нїй маємо пізнїйший утвір, але сьому противлять ся слова автора: „азъ худый мнихъ Іаковъ, слышавъ оть многыхъ о благовЂрномъ князи Володимери, ...написахъ”.
22) Яков у Похвалї каже, що він написав про Володимира і про синів його Бориса і Глїба: в тім бачать натяк на те осібне сказаниє про Бориса і Глїба.
23) Всї писання Мономаха дотепер маємо тільки в одній копії — в Лаврентиєвім кодексї лїтописи, дуже непоправно писані, під р. 1096. Про його науку: Погодинъ О поученіи Мономаха (ИзвЂстія II отд. академіи, т. Х давня серія) — зі становища історичного. Протопоповъ — Поученіе Володиміра Мономаха, какъ памятникъ религіозно-нравственныхъ возрЂній и жизни на Руси (Ж. М. Н. П. 1874, II) — зі становища лїтературного. Шляковъ О поученіи Владимира Мономаха (Ж. М. Н. П. 1900, V-VII) — цїнна головно аналїзою джерел (робив її вже перед ним також і Протопопов). Ивакинъ Князь Владимиръ Мономахъ и его поученія, ч. І, 1901 — ділєтантська робота, коментар і ріжні замітки до Мономахових писань.
24) Шляков прилучає Мономахову молитву до Науки як її кінець і навіть знаходить в нїй „правильність і зручність композиції” (!)
25) Слово о князях видав в кількох верзіях Лопарьов в ХСVIII кн. Памятників др. письменности. Проф. Голубовский
26) Див. вище c. 471.
27) Посланиє Георгия видав Срезневский СвЂдЂнія VII і знову Владіміров у Чтеніях київських IV с. 140.
28) В перше проповіди Серапіона (чотири) видрукував в Прибавл. къ твор. отц. 1843 арх. Філарет; до них додав пяте Шевирьов в книзї ПоЂздка въ Кирилло-бЂлозер. монастырь, II. Нове виданнє, разом з розвідкою дав проф. Пєтухов під титулом: Серапіонъ владимірскій, русскій проповЂдникъ XIII в., Спб., 1888. Окрім тих пяти певних проповідей були проби признати ще иньші творами Серапіона, але без міцної підстави, Окрім розвідки Пєтухова є ще про Серапіона замітка Арістова в Трудах III арх.з'їзда.
29) Анонїмну похвалу Теодосию видав арх. Леонид в московських Чтеніях 1890, II, п. т. Два памятника древнерусской кіевской письменности: він уважає її автором Серапіона, добачуючи ті ж прикмети що і в мовах Серапіона. Минї, противно, здаєть ся, що банальна многословність сеї похвали, без всякої моральної науки, дуже сильно відріжняє її від звістних нам дотепер слів Серапіона.
30) Перегляд (досить поверховий) анонїмної учительної лїтератури, які він зачисляє до ориґінальних староруських творів XI-XIII в., дав Владіміров ор. c. 167 і далї.
31) Див. про них: Горскій О древнихъ словахъ на св. Четыредесятницу — Прибавленіе къ твор. св. отц. 1858, Макарій в Исторії церкви III с. 211-5, Голубинскій op. c. І l 824, ПЂтуховъ Поученія на св. Четыредисятницу — в III т. Памятників церковно-учит. лит.
32) Лїтературу див. в прим. 34.
33) Текст у Павлова Крит. опыты.
34) У Макарія в т. II.
35) Див. у Павлова с. 235 і далї, і його ж розвідку: Сочиненія приписываемыя русскому митрополиту Георгію — Правосл. СобесЂдникь 1881, II.
36) Посланиє в грецькім текстї й перекладє в І т. Учених Записок II отд. академіи і у Павлова. Про особу автора новійша розвідка Пападімітріу в ЛЂтописи одеськ. іст. філ. тов. т. X.
37) Посланиє Никифора до Мономаха — в Памятниках россійской словесности XII в. Калайдовича, до Ярослава — у Макарія т. II. Що посланиє Никифора було адресоване до Ярослава волинського (в иньших кодексах — до Ярослава муромського, або без означення імени адресата) — у Попова c. 109, що цитує свій кодекс з такою адресою.
38) Посланиє Теодосия у Макарія II і з кількох иньших кодексів ще в II т. Учених Записок II отд. академіи. Що автором був не Теодосий печерський, як думали давнїйші дослїдники, а Теодосий Грек, здогадував ся уже Голубінский І. 1 c. 859, а дальше арґументовав сей погляд Шахматов в розвідцї Кіевопечерскій патерикъ и Печерская лЂтопись (ИзвЂстія академіи 1897, III), доводячи, що й друге посланиє з іменем Теодосия — про сьвяткованнє недїлї — належить Теодосию Греку. Я піднесу ще оден арґумент против приналежности полємічного послания Теодосию печерському: се його подібности до Никифорового послания до Ярослава; їх треба мабуть толкувати запозиченнєм, але Грек-митрололит Никифор певно б не користав з свого попередника Теодосия печерського! Але єсть і трудність, котру я піднїс у своїй рецензії статї Шахматова (Записки XXV, Бібл. c. 11): се те, що Теодосий Грек в перекладї своїм послания Льва В. (се одинока певна його праця), зробленім для кн. Сьвятоші Давидовича, лише дуже лихою рущиною (див. Чтенія московські 1848, VII), противно сї послання до Ізяслава писані рущиною зовсїм доброю. Хиба встиг лїпше підучитись?