Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

На далі князь бажає мати докладні інструкції, як поводиться в сій справі, і він просить господаря детально порозумітися з гетьманом, які його пляни і претензії: якого становища і чести він собі бажає: рівно з якими достойниками Річипосполитої? Цілком природно бажати, щоб гетьман став на рівні з найвищими особами, по тім як він поріднився з господарем і через нього з ріжним вельможним панством, і се конче потрібно знати, коли король доручив господареві посередничати в справах замирення. Особливо з огляду на недалекий сойм, що збереться 24 березня н. ст., на два тижні, і з сойму будуть післані комісари. Князь порадив, щоб королівські комісари зїхалися до Камінця, а козацькі стали в котрімсь городі своєї границі, а господар би приїхав до Хотина, і звідти міг слідити за переговорами, впливати на них і запобігти непорозумінням і новій війні.

З свого боку князь додає ще претензії до Хмельницького,

що він не пускає його жовнірів до Стародубської волости, і в староствах Лоївськім і Любецькім, наданих князеві від короля, всім володіють козаки і не допускають Радивилових урядників до урядування. Він просить написати до гетьмана і попросити його, щоб він не чинив перешкод князеві і ті староства далі щоб були під його владою ²³).

Примітки

¹) Zamysl jest Chmielnickiego absolute et independenter pod zadnym moanarcha panowa'c i wszystke te ziemie in possessione mie'c, ktora sіe poczyna оd Dniestru, a idzie do Dniepru y dalej az do granicy moskowskiej; a iezeliby go Korona scisnela, chce sie uda'c pod protekcye Moskwicina, iako eiusdem religionis, oddawszy mu co swietey pamieci krol imc Wladyslaw do Korony krwawym potem przylaczyl byl, et ultra; ktora udzielnosc ziemi i linia iuz ma bydz, miedzy niemi namowiona. Сю інтересну концепцію єзуїтського дипльомата треба розуміти так: Хмельницький порозумівся з Москвою на тім, що вона за свій протекторат дістане Сіверщину і Смоленщину з деякими сусідними білоруськими землями, а инша козацька територія становитиме окрему державу, під управою Хмельницького.

²) Теки Нарушевича 146 с. 240-2, копія з Несвижського архиву.

³) Лист Кутнарского з 1 листопада в збірці Русєцких ркп. 41 с. 215.

⁴) Ориґінальний польский текст звідомлення Потоцкого поданий тільки в витягу у Ґоліньского с. 604-6, під таким заголовком: Taka iest relatia legationis powroconych od Hmielnickiego рр. poslow Zaczilichowskiego i р. Czernego, ktory byl podstaroscim Bialei Cerkwi. Починається просто приїздом послів до Чигрина, без вступу і закінчення. Повніший текст в німецькім перекладі Theatrum Europaeum c. 230-2. Він починається поясненнєм, що королівський двір тоді, в осени, був заклопотаний вістями про марш козаків і Татар, що стали “над ріками” провокуючи польське війско, і від польського гетьмана прийшло таке писаннє до канцлєра: “П. Зацвіліховский і п. Черний повернулися від Хмельницького здорові і їдуть до й. к. м.; але я не думаю, аби вони так скоро поспіли як пошта, то я хочу в. м. подати що я вирозумів з їx реляції”. Спочатку гетьман тримається оповідання послів, далі додає дещо від себе (про неймовірність козацького походу зимою) і після звістки про Татар на Жовтих Водах видимо переходить до власних міркувань про неминучість війни. Тому я на вістях про Татар уриваю свою цитату і далі повертаю до міркувань Потоцкого. В своїм перекладі притримуюсь польського тексту доповняючи і справляючи його там де для сього дає підстави німецький переклад (сам теж не свобідний від помилок-не кажучи про страшенно перекручені ймення); найбільш значне -що польський текст секретною відомістю Виговського називає вісти про шведське посольство до султана, тимчасом як у німецькім перекладі вони стоять вкінці й належать очевидно самому Потоцкому, а секретним комунікатом Виговського тут виступають секретні поради Лупула переказані Тимошем його батькові. Я в своїм тексті пішов тут за німецьким текстом.

Оповіданнє Твардовского, ніби то богате деталями і ще раз, так само літературно й барвисто перероблене у Костомарова (с. 507-8), при ближчім порівнянню з оповіданнєм Потоцкого не дав нічого конкретного, понад літературні ампліфікації сказаного там. Одно й друге потім зараз переходить до розпоряджень С. Потоцкого, і се показує, що Твардовский йде за реляцією Потоцкого, додаючи дещо від себе.

⁵) Себто першого січня ст.ст., як поясняють козацькі посли.

⁶) В аб. Ґоліньского стрічку обтято при оправі рукописи, зміст доповнює нім. переклад.

⁷) В нін.: Regiersucht, бажаннє влади.

⁸) В нім. се в першій особі: “Але я чимало компаній розміщую на Поліссю і тримаюся зборівської лінії”.

⁹) В нім.: з частиною Запор. війська.

¹⁰) Нім.: nebenst seinem Geschmeiss.

¹¹) Пол.: Podlasiem, нім. Bollusche.

¹²) Ґол.: haec die.

¹³)

В поль. тільки Жовті Води, в нім.: Gelle Wasser, Saka, Hamey und Kibolnik.

¹⁴) Нунцій Торрес виїхав до Риму 22 вересня, реляції його наступника Петра Відоні, біскупа Льоді, починаються з 21 вересня.

¹⁵) Жерела XVI с. 161-2.

¹⁶) Збірка Русєцких ркп. 41 с. 216.

¹⁷) Theatrum Eur. наводячи цього листа Потоцкого на иншім місці (с. 230, І) записує, що “королівські комісари” зложили з Хмельницьким перемирє на шість місяців, і за сей час спішно вербувалися вояки до спустошеного пошістю війська. “Комісарами” мабуть тут названі тіж Зацвіліховский і Черний. Се “шестимісячне перемирє” вийшло мабуть з того що термін комісії визначено на початок квітня, як довідуємося з листу Хмельницького до царя і слів його послів (див. нижче) і в тім саме часі стався наступ польського війська на козацьку територію.

¹⁸) В наведенім нижче листі.

¹⁹) Акты Ю.З.Р. III с. 484.

²⁰) Тут мова очевидно про середню й дрібну шляхту: Радивил очевидно мовчки приймає козацькі арґументи против шкідливої ролі маґнатів на Україні.

²¹) Очевидно-з першими достойниками Річипосполитої.

²²) Щось пропущене, і зміст можна вгадати тільки приблизно, що партія замирення з козаками викликає невдоволеннє серед польського панства.

²³) Ся інструкція надрукована в Актах Ю.З.Р. III с. 490-3 і VIII с. 364-6, але московські ориґінали її майже не ріжняться між собою: переклад той сам, місцями дуже мало зрозумілий.

СИТУАЦІЯ і НАСТРОЇ ОСЕНИ 1652 р., ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ, КОЗАЦЬКА ДИПЛЬОМАТІЯ, ВІДНОСИНИ ДО КРИМУ і ПОРТИ, ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ БОГДАНОВИЧА і ТОВ., ПОШІСТЬ, САМОПОЧУТТЄ ВІЙСЬКА.

Я навів тут, кажу, сю відповідь, тому що вона кидає ретроспективне світло на раніші переговори на сю тему і помагає нам зрозуміти ситуацію осени 1652 р., що нас тут займає. З одної сторони руба стало питаннє: білоцерківські пакти чи зборівські? Польська сторона ніяк не хотіла вертатися до зборівських; українська сторона-переживши стадію пренебезпечного розруху на тлі білоцерківського договору, боялась приймати його вдруге. З одного і з другого боку прихильники рішучого розрахунку, користаючи з сього розходження, трубили в воєнну сурму і відкидаючи всякі компроміси накликали до воєнної розправи, зараз і безпроволочно. Але після того як Орда так невірно повела себе в останній кампанії, українська сторона могла пускатися на нову війну з Польщею тільки забезпечивши собі нового союзника. Турція, Семигород-се були не активні союзники, як виявилось. Швеція-про неї все частіш говорилось, нею все більш інтересувались, але вона ще стояла на далекім пляні. Лишалась Москва-котра все ще трималася осторонь. Треба було пробувати з нею, перше ніж іти на повний розрив з Польщею.

З другої сторони прихильники компромісу старалися використати новий момент- шлюб гетьманича з господарівною: новий династичний звязок козацького гетьмана з аристократією Польщі-Литви, і можливости нових політичних комбінацій-як поява Хмельниченка на котрім небудь з васальних князівств Отоманської Порти. Як ми бачили, Радивил, приймаючи все діяльнішу участь в сих відносинах, висуває, чи властиво поновляє концепцію так би сказати-нобілітації козацької України введення гетьманської родини між маґнатерію Польщі-Литви, а козацької старшини- між шляхту. Замісць розриву України з Польщею перенести розрив на український ґрунт: відірвати козацьку верхівку від мас, притягнувши її до правлящої польської верстви. Гетьман, видима річ, серйозно задумувався над сими проєктами.

Пошість лила воду на млин сих поміркованців. Смерть і без того буяла по Польщі й Вкраїні, аби ще збільшати її жертви війною. З другої сторони, гетьман і його однодумці старанно підчеркували реліґійний мотив боротьби з польським клєрикальним маґнатством. Інтереси козацької верстви маскувались інтересами всіх православних верств України і Білоруси, Московщини і Балканських країв.

На превеликий жаль, не можу нічого сказати про посольство “митрополита Гавриїла”, що в жовтні т. р. за поміччю гетьмана приїхав до Москви “в справах господаря волоського”. Своє посольство до Москви, з рішучим запитаннєм як поставилась би Москва до нової війни України з Польщею, гетьман ладив на листопад, після наради з старшиною. Ось що писав він в сих справах путивльському воєводі: