Історія України-Руси. Том 9. Книга 1

Грушевський Михайло Сергійович

Перед обідом Арсеній викликав до себе підписка, питав, де тепер той, що зветься Шуйским? І той сказав: “Поїхав, не знаю куди; говорив нам, що їде в Волохи — я писав проїзжий лист. А чоловік його до Венгрів: казав (Акундинов), що посилає свого чоловіка до Венгрів задля річей: що мовляв лишив у Венгрів одежу, а сам нібито поїде до Волохів — так нам говорив”.

У вечері писар привіз і віддав листи митрополитові й Арсенієві. і сказав: “Понад то посилає з вами гетьман і все військо повинний поклін й. ц. величеству” (13) 23 Арсеній з митрополитом поїхав на Путивль. Розпитував перед виїздом багатьох про Акундинова, і всі казали, що поїхав на Угорщину ²⁵).

Подробиці виїзду Акундинова

з України не відомі; не знати чи виїхав тоді чи згодом ²⁶). З Семигороду поїхав до Швеції, щоб бути ближче до Пскова, де йшло тоді повстаннє, в дуже гострих формах (літом прийшло до формальної облоги Пскова царськими військами, і замішаннє потім тягло ся весь рік). Був в Ревелі, відти приїхав до Стокгольму, і тут дізналися про нього московські люде, а царське посольство стало добивати ся його видачі. Дістало до рук одначе тільки його товариша Костя Конюховського, і той на муках в Москві розповів одісею Акундинова. Про побут його на Україні він оповів, що Виговський виявив до Акундинова велику приязнь — став його другом і названим братом, і через нього він має велику надію на Українців, — се властиво одиноке, на що він може рахувати. За порозуміннєм з Виговським Акундинов писав до хана, щоб той його прийняв до себе, але хан йому нічого не відповів. Тоді почувши про псковське замішаннє, почав просити гетьмана, щоб він написав про нього до шведської королеви, але гетьман відказав, що у нього нема зносин з шведською королевою, але може написати за нього до Ракоція.

Акундинов тим часом вернувся до Ревеля — щоб бути ближче до Пскова, і його там арестовано, але таки Москві не видано, а випущено, і він виїхав, здається до Прусії, а відти до Голштинії. Тут одначе вислідили його купці з Любека, що сподівалися за се царської ласки; за їх вказівками зараз кинулась туди московська дипльоматія, і тутешній герцог Фрідріх (з ольденбурської династії, з котрої походять данські королі і ріжні ольденбурські принци російського царського дому) показався менше принціпіяльним, ніж козацьке військо. В заміну за неприємні для голштинського уряду документи, що були в руках московського уряду, він згодився видати Акундинова. При кінці 1653 р. його привезено до Москви; він пробував себе позбавити життя, але його пильновано, і до того не допущено. Допитували на муках і потім четвертували ²⁷).

Примітки

¹) Його звідомленнє, разом з листуваннєм, видав С. Белокуров в Христианском Чтении 1883, кн. XI.

²) В московськім приказі Арсеній подав такий небезінтересний рахунок своїх видатків з Яс до московської границі: одного коня купив за 10 з половиною рублів, другого за 12; наняв чоловіка для охорони і за товмача, за 10 р., та коня купив йому за 8 руб., за два сідла 32 алтина, за 2 узди 2 гривни, за 2 повсти 9 алтинів, за воза 2 рублі. В Краснім воза кинув, купив санки за 23 алтина і 2 деньги, за 2 хомути 35 алтинів 2 деньги. В Погребищу кинув сані, купив знову воза за півтора рублі. В Київі кинув воза, знову купив санки за 24 алт. В Басани кинув санки, купив воза за 40 алт. За постояле по стодолах 2 руб. з гривною. Тамже с. 735.

³) Се були очевидно посли від гетьмана з молдавського походу, "з-над Прута” 16 вересня — вище с. 98.

⁴) Тамже додаток XII, дата 29 вересня с. с.

⁵) Христ. Чт. с. 683.

⁶) Коли се ориґінальний вираз Виговського, то значило б, що гетьман поїхав “за своїми справами”; коли Арсеній вжив його “від себе” — то гетьман поїхав “забавитись”.

⁷) естьли бы короля

взяли.

⁸) взыщетъ Богъ на государЂ.

⁹) Йоасаф, що згинув потім під Берестечком.

¹⁰) Се інтересно! Мабуть в тім розумінню, що під владою гетьмана, була київська митрополія — що в грецькій традиції була “Великою Росією”, хоч супроти московської митрополії в Москві її вважали “Малою Росією”.

¹¹) Никто мне так не досаден, что царь московской.

¹²) “Разве неволя нас совокупит якоже и Волох”. Розуміти мабуть треба так, що аж як гетьман погромить Москву з Татарами, тоді цар поневолі стане його союзником; як се було з Василем Молдавським.

¹³) В значінню: нехай не примушує нас піддаватися бісурменам, відмовляючи своєї помочи.

¹⁴) В звідомленню Арсенія заховалось богато ориґінальних виразів, але чи копіїст, чи видавець поробив у них богато помилок, так напр. “през” передано через “пред”, і т. д. Взагалі його діяльоґи дуже кольоритні.

¹⁵) Як собі дати раду з московським військом.

¹⁶) Далі Арсеній додає мабуть до сеї ж розмови. “Гетьман говорив, зчаста обертаючись і дивлячись на Арсенія, щоб йому було чути його слова: “Говорив кримський цар: доки ти живий, доти й я, а як тебе не буде, не буде й мене. Отже доки я живий, Татари на Москву не підуть: я не піду й вони без мене не підуть. Давніш цар турецький, на проханнє польського короля післав був до хана, щоб він не помагав козакам: але хан відмовив нечемно, з погрозами, і цар турецький замовчав, бачучи, що й так йому не добре: стільки літ воює з Венетами, а якби кримський цар з козаками пішов (на нього), то ще гірше б було” (с. 692).

¹⁷) “человЂкъ духовной особы”.

¹⁸) Се мотив, як бачимо, псіхольогічно дуже близький Хмельницькому, та й Козаччині взагалі!

¹⁹) “Государеву землю попленим, что ему, государю, будет”. Не зовсім ясний вираз.

²⁰) Цікава і характеристична для тодішньої морали, викривленої всякими церковними прикладами, ся суперечка, де кожда сторона пропонувала другій кривоприсягу і церковне розгрішеннє (гетьман цареві — в відносинах до Польщі, цар гетьманові — в справі Акундинова), але сама не хотіла брати гріха на душу і рискнути з церковним розгрішеннєм!

²¹) Тут в друкованім ряд очевидних помилок: и малое то дело что и выдетъ, только от воска принисловъ.

²²) прислалъ истинну безповоротно.

²³) что ныне намъ учинит государь - през вас.

²⁴) Додаток 13, дата: з Чигрина ноября 11, титул: гетьман войска Запорожского .

²⁵) Христ. Чт. ст.692.

²⁶) Весною 1651 р. греки бачили його в якімсь “руськім монастир" (акты ЮЗР. III. 449), може в тім-же Скиті Маневськім.

²⁷) Про се у Соловьева Х с. 1648-9, і новіше у Форстена, Сношенія Швеціи и Россіи во второй пол. XVII в., Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, II с. 224 дд.

ВІСТИ УНКОВСКОГО І СУХАНОВА, ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ ПРИ КІНЦІ 1650 Р., ПОСОЛЬСТВО РАКОЦІЯ, ПОЛІТИКА ЛУПУЛА.

Посольське звідомленнє Унковского з жовтня 1650 р. і вісти Арсенія з листопаду містять іще деякі інтересні відомости з сучасного українського життя, які треба тут згадати, в звязку з иншими звістками.