Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Але незалежно від сих небезпечних можливостей в будуччині, треба признати, що в данім моменті й обставинах, наказний гетьман сіверський досить талановито, тактично й імпозантно репрезентував Козаччину на північному фронті. Він виробив до себе довірє і поважаннє в московських кругах. За ним признавали заслуги, вважали льояльним і цінним васалєм, з котрим треба рахуватися. Приладившися до московських вимог він не жалував етикетальних фраз, вірнопідданчих компліментів, але вів свою політику доволі твердо, згідно з правилом: fortit r in re, suaviter іn modo. Не спішив використовувати ті московські накази, що йшли в супереч його плянам, і використовував кожду нагоду, щоб проводити й закріпляти свої досягнення. Його наступник Іван Нечай видимо не мав здібностей і такту свого попередника, і зараз же війшов в гострий конфлікт з могилівським воєводою 23).
Примітки
1) Лист Золотаренка до царя с. 529, досить інтересний з літературного погляду, може виріб Филимоновича.
2) Акты XIV с. 637.
3) “Тільки від вашого царського престола бажають вони ласки і слізно прохають прислати тим часом воєводу, щоб не попасти (знову) в неволю (польську), завдяки наступові війська в. цар. вел.”, пише він, доносячи, що згадані “повіти” визволено від литовського війська і наново приведено в підданство цареві.
4) Тамже с. 640: “И мы, в. государь, указали Кричевъ и Критовскій уЂздъ вЂдати тебЂ и послати отъ себя кого пригожъ для вЂдомости и для обереганья”.
5) “B Кричев к сотником и есаулом”-XIV с. 708.
6) XIV с. 680-1.
7) Тамже с. 682.
8) “Ты, гетман его цар. вел.”
9) XIV с. 683-5.
10) Тамже с. 689-690.
11) Тамже с. 693-6; провопис на жаль видимо виправлений видавцем, а тому повикидав взагалі всі ъ.
12) Проханнє до самого Лопухина, очевидно.
13) Тамже с. 695-6.
14) Тамже с. 707-8.
15) Тамже c. 788.
16) Тамже с. 712.
17) XIV с. 705-грамоти з 13(23) червня.
18) Акты Москов. госуд. II. с. 417.
19) Тамже с. 449.
20) С. 41-я модернізував фонетику і морфольоґію сього тексту, і переставив подекуди слова, для лекшого читання.
21) Сю історію розповідає по своєму Єрлич: “Року божого 1656 в Корсуню на Україні велике чудо-диво показалось. Там мешкав і здох (!) полковник назвиском Золотаренко, шваґер Хмельницького. По якімсь часі його ховано, і на похороні був сам Хмель і инших розбійників полковників немало. Але як почали відправляти церемонію і службу божу, тоді піднявсь огонь як стовп з олтаря, обхопив усіх, що були при богослуженню і попалив; згоріло тих розбійників більше 400 в стиску. Церков також згоріла разом з тілом, але Хмельницький бувши господарем в домі небіжчика, свого шваґра, на той час вийшов був з церкви, щоб зробити якісь розпорядження. Дуже тому люде дивувались-а справді так сталось. Як і те також, що грім ударив на гробовець Тимошка, сина Хмельницького, того що оженився був з донькою господаря волоського: ударяв у склепіннє і кости того розбійника розкидав”.
Правдоподібно, ся пригода з Золотаренком послужила вихідним моментом для ріжних таких страшних історій: за пригодою з гробовцем Тимоша пішло оповіданнє про пригоду на похороні старого Хмельницького, розповіджену у Ємйоловского: “Коли ховали його в Суботові, в церкві ним фундованій, з волі божої огонь від свічок, що стояли наколо тіла, раптом обхопив катафалок, на котрім стояла труна з тілом, і спалив не тільки тіло, і деревляну церкву, але й усіх попів і людей немало, які були там: так від сильного вітру
22) Див. вище лист Забіли ст. 1087.
23) В польських справах 1655 р. (№ 7 л. 202) знайшовся цікавий лист Нечая до могилівського воєводи з 15 грудня ст. ст., ще перед призначеннєм його полковником білоруським: він титулує в нім себе “полковником чауським і новобихівським”. Він пише:
“Як скором почувъ о высланом от твоєй честности до Чаусъ воєводЂ, зараз всЂ справы мнЂ злецоные покинувши днем и ночю спЂшылем ся на спотыканье. Бо Чаусы мЂсто моєго полковництва, належало мнЂ, бЂдному старшому такъ знаменитых людей честно стрЂсти и поклонитись; аже-м не моглъ заспЂти, отжаловати не могу.
“Прето прошу чест. твоей: чесо ради пріезджал твой наместникъ до мене? Альбо мЂста заЂзджать? РазумЂйте, мЂста не попущу, ажъ вЂдомость одержу от єго мил. п. гетмана. Єсть у грамотЂ у мене от єго цар. вел., же я полковникъ чаусный
“Єстьли указъ от єго цар. вел., абы нас козаковъ не было ту треба-же по мЂстах, мЂстечках, селах, деревнях козаковъ оборочаєш в подданые,-я не токмо с Чаусъ, але и з Нового Быхова с козаками и с пушками, з гарматою уступлю. А иначей хочъ чест. твоя сто тысяч войска на мене приведи, не вступлю до смерти. Я по указу старшыхъ дЂлаю-бо и тепер много маю грамот от єго мил. п. гетмана наказного войска єго цар. вел. Запор., вЂрного слуги и зычливого подданого єго цар. вел., абым якъ напрудше козаковъ зо всЂхъ тутейшыхъ городовъ збирал противно ворогомъ и недругомъ єго цар. вел. Прето я по указу єго козаковъ збираю, и мЂст не попущу-бо козакъ без мЂста не жієт. Килька тысячъ в Новом Быхо†с тутейшыхъ городовъ хлЂбъ мают, которіи на услузЂ єго цар. вел. по осударском указЂ моєго милостивого зостают. Єсли прето мЂста заезджаєте, то и нас козаковъ не треба. Лучше бы нам по працах дома зоставать. Але на указ єго цар. вел. не токмо служить вЂрне, але и умерти готови зостаєм.
“Що бачному розсудкови чест. твоєй подавши и себе зычливого слугу чест. своєй якъ напильнЂ, преподаю. С Чаусъ. 15 декабря 1655. Честности твоей моєго милостивого пана и добродЂя нанизшый слуга Іван Нечай, полковник войска єго цар. вел. Запорозкого чаускый и новобыховский”. (Ориґінал, на двох піваркушах, на обороті адреса).
День смерти Івана Золотаренка незвісний. Чи називає ще його тут Нечай як живого, чи се згадка про небіжчика або мова про котрогось з його наступників-не ясно.
ПО ЛЬВІВСЬКІМ ПОХОДІ-ПОСОЛЬСТВО ПОЛОВЦЯ, ВИГОВСЬКИЙ У БУТУРЛИНА В БІЛІЙ ЦЕРКВІ, ВІСТИ З ГРУДНЯ, СЕУНЧ БАТУРЛИНА, ОПОВІДАННЄ ПАВЛА АЛЄПСЬКОГО, ОПАЛА І СМЕРТЬ БУТУРЛИНА.
Вернуся на хвилю до подій на головнім фронті.
Повертаючи чи повернувши з походу гетьман вислав до царя посольство з відомостями і трофеями. На жаль, досі його акти не викриті; дещо довідуємося з актів посольства Лариона Лопухина, що було відгомоном вістей привезених від гетьмана. Висилаючи Лопухина цар доручає йому порушити деякі справи, переказані “сього року” через білоцерківського полковника Семена Половця 1): що воєвода Тишкевич присяг цареві на вірність, що міщанам львівськім і камінецьким посилалися листи, намовляючи їх не піддаватися нікому крім царя; що гетьман прохав заборонити Донським козакам, щоб не нападали на Крим, поскільки хан житиме в згоді з Запорозьким військом. Все се виразно вказує, що Половця посилано зараз же по поході, і те що післано білоцерківського полковника може натякати, що посилалося посольство з Білої Церкви, зараз у повороті. Але поза згаданим в посольстві Лопухина я під сю хвилю на жаль, нічого більше про це сказати не можу. Крім уже наведеного в посольстві Лопухина згадується ще, що гетьман просив у царя московського війська на весну, коли б звідки небудь неприятелі почали наступати на Україну. Зрештою побачимо те все далі в звідомленню Лопухина.
Можливо, що се було тоді ж, як посилалося до царя Половця з товаришами, в середніх днях грудня н. с.,-Бутурлин з своїм штабом був уже в Білій Церкві і займався виготовленнєм реляцій цареві, що мали відвезти “сеунчі” від всіх трьох армій, разом з трофеями, бранцями і всіми иншими доказами вірної і успішної служби. Серед сих занять застав його Іван Виговський присланий від гетьмана довідатися, чи нема царських директив Запорозькому війську. Бутурлин в своїй реляції описує так свою розмову (я передаю мову Виговського в першій особі):