Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

“Хмельницький підійме спільно з Татарами зброю против шведського короля, скоро тільки буде наказ короля польського.

“Московську старшину, яку під ту хвилю має, Хмельницький видасть ханові”.

Текст сей без яких небудь обмежень чи застережень прийняв як текст договору Хмельницького з ханом Равіта-Ґавроньский (II. 424).

Доволі близький до сього текст заховався в-сучаснім копіярії Яна Лєщиньского ¹¹) і в Теках Нарушевича, як копія з архива короля Станислава-Августа ¹²),-його прийняв Кубаля з легеньким застереженнєм (“за польськими джерелами умови відновленого союзу були такі”)-

“Аби від того часу Б. Хмельницький, на той час старший війська Запорізького ¹³), нікого иншого не признавав своїм паном, тільки Яна-Казимира,

теперішнього короля польського і його наступників на польськім троні.

“Аби зараз же відступив від московської факції і ліґи і яку має при собі Москву аби видав ханові й. м.

“Аби задоволився давніми звичаями, правами і вільностями, здавна наданими від королів польських.

“Реєстрового війська не має бути більше понад 6 тисяч, і те аби було перемішане ¹⁴) з піхотою польською і угорською.

“З ніякими сторонніми володарями аби не входив в ніякі ліґи і ніяких походів не робив ¹⁵) без дозволу короля й. м. польського і Річипосполитої.

“Аби з військом Запорізьким зараз же пішов при хані й. м. зносити того котрого Поляки вибрали собі на короля”.

Після сказаного вище ясно, що в тих обставинах не могло бути навіть мови про такі драконівські обмеження Козаччини й її гетьмана, та ні король ні хан і не були в тім заінтересовані. Ханові хотілось замиритися з козаками, розвести їх з Москвою, і віддячитись Янові-Казимирові за його золото. Порта бажала замирення Орди з козаками. Ян-Казимир просив привести козацьке військо під його руку і вплинути на нього, щоб воно йому помогло ¹⁶). Хмельницькому було дуже легко надавати в сім напрямі приємних обіцянок, бо він і без того, з мотивів вияснених вище, взяв льояльний тон супроти Яна-Казимира. Сеї льояльности він, розуміється, не мав заміру довести до того, щоб справді воювати за нього з Шведами, і козацький полк післаний з ханом мусів мати докладні інструкції в сій справі,-але лишити козацьке військо в Галичині, хоча б і разом з ханом, се було корисно для козацьких плянів. Розривати з Москвою серйозно старшина не мала так само наміру-але обіцяти не боронити Татарам при нагоді трохи тріпнути воєводів-се справді парламентарі могли до якоїсь міри обіцяти. Про редукцію ж козацького війська, заборону заграничних зносин і т. под.-очевидно й мови не могло бути. Оповіданнє Яскульского найкраще се показує. Та й король пригадуючи в пізнішім посольстві до хана (в квітні 1656) всю зичливість виявлену ханом в сім моменті, також зводить умови хана з гетьманом під Озірною тільки до сих двох пунктів (кондицій): “перша-аби присяг на вірність королеві і Річипосполитій, а друга-аби від Москви відступив, так як сам хан повідомив короля листом ¹⁷).

Але не трудно зрозуміти, як з'явилися такі фантастичні оповідання про обмеження козацького війська. Вісти про прихід хана в поміч Янові-Казимирові з несчиленним татарським військом, про замиренє його з козаками і приведеннє їх до підданства і помочи Яну-Казимиру-сильно збільшили його шанси і були використані його прихильниками, щоб перекинути вагу на його бік.

Рудавский наприклад згадує, що сі чутки дуже сильно вплинули на перехід на бік Яна-Казимира ріжних незадоволених і нерішучих елєментів ¹⁸), а соймова конституція 1659 р. на користь Яскульского навіть так і констатувала, що прихід хана і його Орди (переломив шведську революцію” ¹⁹). Очевидно, в числі инших способів dla pokrzepienia ducha було пущено також і сей фантастичний текст трактатів, котрими хан приводив Козаччину “до давнього стану” перед Хмельниччиною. Дивно тільки, що такий серйозний дослідник як Кубаля дав себе зловити на сю штучку, і навіть пускається в міркування, що пункт про обмеження реєстрового війська мабуть було лишено на рішеннє короля ²⁰).

Не можна згодитись і на його-з таким темпераментом написану характеристику нефортунного становища Бутурлина. “Боярин був напів-мертвий від самої гадки-як то він стане перед царським лицем. Він що в Переяславі приборкав пиху Хмельницького і привів Україну до присяги-великий чоловік, намісник, висланий з 40-тисячною армією, щоб іменем царя керувати цілою кампанією і тримати в руках зухвалих буйних козаків, від початку до кінця кампанії стояв як мотика

при плоті на услугах Хмельницькому. Той проклятий хлоп, наймит (?), смердячий гнойковець (!), не боячися ні бога ні царя випровадив його під Львів, не позволив здобувати міста, на очах його вів переговори з царськими ворогами, за його плечима трактував з львівськими міщанами, приймав і відправляв послів польського і шведського короля ²¹) і хана татарського без його відому і дозволу, а про нього, царського намісника казав, що він “цікавий та босий”. Москалів називав грубим народом, і нарешті віддав його в руки Татарам. Через нього він стратив здобич, славу, будучність і власний добуток. І ще того злодія і зрадника цар буде хвалити, що він вирятував військо з неволі... Голову тратив. Був переконаний в зраді Хмельницького, але доказів не мав. В пізніших докорах ані сліду, аби він знав, який договір зложив Хмельницький з Татарами”.

Скільки тут невірного, видко з вищесказаного. І на перевірку може вийти, що таки Бутурлин мав вірніше поняття про договір Хмельницького з ханом, ніж шановний історик.

Примітки

¹) iudex castrorum.

²) Архив III. VI с. 97-8. Остання фраза неясна, я переклав її буквально.

³) Білгород. ст. 382 л. 323-7.

⁴) То uczynimy izesmy gotowi

⁵) Ріжниця на оден день против відомостей з української сторони.

⁶) ркп. Краків. Акад. 367 с. 78, дата 29 листопада з Большівця (під Галичем), себто ще в контакті з ханською кватирою. Лист кінчиться проханнєм про бенефіцію за службу.

⁷) Monumenta Hungariae hist. XXIII ч. 157.

⁸) Transsylvania І с. 527. До сього в листі додані инші відомости: того самого дня, що сього Стефанового посла (27 листопада), відправив гетьман і посла Яна-Казимира, з такою відповіддю, що нехай лише приїде-все буде готове. Згаданий приятель-товмач оповідав, що в розмові Сефер-казі й Виговського була мова про Ракоція, Стефана і Лупула, і Виговський загалом прихильно відзивався і про Ракоція і про Стефана. Подробиць товмач не переказав, лише натякнув, що Стефанові краще було б післати свого чоловіка до Семигороду: туди лекше було б переслати відомости.

⁹) Transsylvania І с. 536.

¹⁰) У Кубалі помилково вийшло з того 12 днів-“трактати з ханом трівали 12 днів” (с. 324) і мабуть у звязку з тим з'явилася і фальшива дата договору: 28 листопада. Тим часом в дневнику з українського табору і в обох реляціях Бутурлина днем замирення показано 22 листопада; можна вагатися між 22 і 23, показаним у Яскульского, але 28 листопада хан уже був за Дніпром, а гетьман мабуть десь на Гончарисі.

¹¹) ркп. 385 л. 124, заголовок: Punkta miedzy Machmet Giereiem chanem krymskim a miedzy B. Chmielnickim starszym wojska Zaporowskiego anno 1655.

¹²) Тека 148 с. 847.

¹³) Се характеристично, що разом з поворотом до 6-тисячного реєстру і титул гетьмана Хмельницькому в сім “документі” відібрано!

¹⁴) przeplatane, Кубаля (с. 324) перекладає: zlaczonych. Тут може бути мова або про те щоб військо козацьке не ходило в походи само, а тільки з польською піхотою, аби не мало своєї території, замкненої для леж польського війська.

¹⁵) zadnego wojska nie czynil, Кубаля перекладає: ani woyska przyczynial.

¹⁶) Крім самого Яна-Казимира робив у сім напрямі заходи також і його вірний прихильник, властиво єдиний фактичний представник його влади у сім краю, ґенерал Ґродзіцкий. В цитованім уже листі Ґродзіцкого до короля 18 листопада читаємо: “Писав сьогодні до п. Яскульского, аби намовляв хана, щоб він по змозі замирився з Хмельницьким, (перехиливши його) на сторону в. кор. мил. Бо він (Хм.) сам говорить, що я тої Москви не хочу, і між ними сильна незгода, як я то сам бачив” (gdyz on sam powiada, ze ia tey Moskwy nie chce i iest sroga niezgoda miedzy niemi, czego ia sam napatrzyl) Наруш.148 с. 757-8.