Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Похід козаків за Вислу, на Краків гетьман представляв таким чином самостійним ділом козаків-превентивною війною, що мала запобігти наступові Поляків на Україну, і цілком відмовчувався від царських бажань, щоб козацьке військо на імя царя і для нього робило свої здобутки в Польщі.

Перше настільки виразно розминалося з відомостями, які приходили з польської сторони, що невірність гетьманських заяв ставала цілком ясною. Поскільки ж гетьман вів операції в Польщі на власну руку, чому ж він відмовчувався від царського бажання, щоб усе що він там здобуде, було цареве? Се не могло не викликати все більшого роздражнення в Москві, і попихало московський уряд до все ріжчих виступів против гетьмана, до самостійних виступів на Україні, обрахованих на дискредитацію гетьманського правління, і робило неминучим конфлікт і розрив, що старшина хотіла обминути.

Се прослідимо ми далі. Тепер я хотів звернути увагу на ту інтерпретацію польсько-українських відносин, що давалася в сім листі. В московсько-польських зносинах спинюсь на московськім виступі, згаданім в інструкції

Кикинові: цар вислав до Польщі свого післанця, щоб вияснити польському урядові порушеннє виленських постанов допущене в справі вибору царя на королівство польське, і заразом випімнути ті “задори”, що робляться від Поляків на українській границі. Звідомленнє сього посольства, дуже докладне й інтересне, до нас дійшло і було нещодавно видане ²³). В царській грамоті, що повіз сей царський післанець, Климент Ієвлев в перших днях березня н. с., цар вичисляв всі ті польські кривди, що визначав гетьман в листі своїм, післанім з Лопухиним-напади на Калюс і околиці Бару, знищення монастирів, побивання ченців, і т. д. Але коли Ієвлев звернувся з сими закидами до тих діґнітарів, котрих мав нагоду побачити в дорозі-були то маршалок в. кн. Литовського Завіша, гетьман Сапіга, референдарій Бжостовский-ті заявили йому рішучо, що се козацький гетьман видумує умисно, щоб сварити царя з королем. “Хоче бути собі паном”, сприсягся з Ракоцієм і післав йому в поміч козацьке військо. Ієвлев, відповідно до московських інструкцій спочатку пробував се заперечити: “Се не можливо, щоб гетьман мав післати своїх людей Ракоцієві без відомости цар. величества”. Але маршалок на се відповів: “Я се знаю напевно, і тобі кажу: гетьман Хмельницький присяг Ракоцієві угорському і хоче цар. величеству зрадити” ²⁴). Референдарій заявив: “У Вильні у нас був договір з послами цар. вел., щоб військо стримати і ні з котрої сторони не чинити зачіпок і війська не посилати: тепер же нам стало відомо, що гетьман Хмельницький післав своїх людей на польські міста, і вони на ріжних місцях села попалили, шляхту порубали, а тепер ідуть разом на Берестє і на Підляше. Отже ми дуже тому дивуємось, як се воно так чиниться, тим часом як гетьман Хмельницький і все військо його Запорізьке піддані цар. величества”. На се Ієвлев відповів, уже більш ухильчиво: “Мені про се нема у кого довідатись, тільки від вас то чую, а вважаю, що се неможливе, аби гетьман післав своїх людей села палити і шляхту рубати без відома і наказу цар. вел.-великий же государ того йому не позволить. Ви говорите, що гетьман присяг Ракоцієві, а вел. государеві правди (присяги) не додержав, і ти сам говорив, що гетьман Хмельницький хоче напасти на Малу Русь, самі можете міркувати, що на таке не було цар. величества наказу” ²⁵).

Се говорилося в квітні, в Москві ж дня 3 квітня н. ст. польський післанець Бонковский подав до польського приказу таку записку: “Одержавши нового листа від й. кор. вел., котрим мені дає дорученнє до й. цар. в-ва, бю чолом, щоб мене прийнято й вислухано, щоб договориться в такій справі: Дає знати й. кор. в., що він 9 лютого з Ґданська вийшов не давши себе ніякими теплими словами намовити до яких небудь договорів з Шведами,-покладаючися на замиреннє, відложене з комісії до найближчого сойму. Дає знати також, що Ракоцій уже війшов до панства й. кор. вел., взявши присягу від Хмельницького і козаків, і йде щоб з ними сполучитись. А мати неприятелем ²⁶) обіцяли вони не тільки короля, але й царя, і Хмельницький так писав козакам: “Коли Ляхи миряться з Москвою, мушу я шукати собі иншого пана, і воювати як одного так і другого” ²⁷). Безсумнівно в тім же союзі- се напевно запевняє й. кор. вел.-також і оба господарі, волоський і молдавський, й їх війська з Ракоцієм. Тому й. кор. вел. лишивши військо против Шведів, пішов против Ракоція. Належить се тепер сусідській і братській приязни й. цар. велич. до корол. величества: своїм військом відірвати Хмельницького, так щоб він не міг сполучитися з Ракоцієм; а як тільки полагодиться справа з сими людьми, тоді знову обернути все військо против Шведа, і він за божою поміччю не переможе!”) ²⁸).

Перейдемо до инших дипльоматичних кроків українського уряду. До посольства Капусти до Царгороду маємо листа таки самого гетьмана, писаного в березні, але без дня (в копії, що заховалася в шведськім державнім архиві):

“Вже давніше постановили ми післати нашого посла до Отоманської Порти, щоб засвідчити нашу стару приязнь до неї, щиру вірність і службу. Але в сих сторонах мали ми багато неприятелів, треба було з ними воювати і не могли ми післати свого чоловіка. Тому я хотів би, щоб був єси певний нашої вірности і постійности супроти найяснішого пана, як досі так і надалі. Також зайшло, що ми зложили новий союз і постійну приязнь з найясн. ханом кримським, в котрій згідно з сим договором постійно будемо пробувати. Через те виправили ми нашого посла отамана ²⁹) Лаврина Капусту до Отоманської Порти, до непобідимого царя турецького, нашого найвищого пана, щоб засвідчити йому нашу покору, підданство і вірність”. Далі прохання подбати, щоб посла відправили назад не затримуючи і т. д. ³⁰).

Конкретніше могло бути в листі до візира, найбільш реальне доручено виложити устно.

Посольство приїхало до Царгороду 29 квітня, 3 травня мало авдієнцію у візира і по всяких свідченнях вірности і підданства подало йому до відома,

що козаки й князь семигородський змушені були виступити против Польщі, очевидно змушені до того неможливою поведінкою польського уряду і маґнатів: козаки пішли в поміч Ракоцієві в числі 40 тисяч ³¹).

На спілку з семигородським і шведським послом, що прибули скоро потім, і з аґентами обох господарів Капуста з товаришами мали завданнє паралізувати обвинувачення на Ракоція за непослух і самовільство. Їх піднесено з боку Польщі, Австрії, а головно хана, котрого підтримували також приграничні баші, тим часом як посол французький і англійський тримали сторону шведського короля. В якім напрямі вели оборону свого виступу против Польщі наші союзники, довідуємося дещо з реляцій австрійського аґента. Я вище говорив уже про се: проти польсько-австрійських інсинуацій, що козаки злигавшися з Москвою готують православну революцію на Балканах, гетьманський уряд висунув против Польщі й Австрії обвинувачення в орґанізації противтурецької ліґи і підбиванню козаків до морських походів на Турецькі землі ³²).

В середині травня Капуста захворів, і замісць нього на авдієнції у султана був оден з його товаришів. Як доносив Реніґер на підставі зібраних відомостей,-він говорив на тій авдієнції султанові й иншим, “з намови семигородського князя й инших”, що від цісаря і польського короля прийшли до гетьмана Хмельницького два посли, щоб намовити козаків до ліґи і війни против Отом. Порти. Але (козаки) їх не послухали, а зараз всадили до арешту, і коли султан звелить, то гетьман скаже їм відрубати голови і прислати до Царгороду”.

Семигородський посол поясняв диванові, що Ракоцій підняв війну проти Польщі саме для того, аби на спілку з шведським королем, добрим приятелем Порти, не дати московському цареві заволодіти Польщею. Як би не його похід, московський цар уже б був досі заволодів усею Польщею й почав війну з Портою. Всі чотири православні патріярхи, а особливо антіохійський (що саме сидів тоді в Валахії, вертаючися з Москви до дому), благають царя, щоб він змилувався над християнами Порти і поміг їм відновити грецьку імперію, і якби тільки він з'явився, зараз би піднялася Молдава, Валахія, Албанія, Тракія і Македонія разом з Греками ³³).

Козаки таким чином опинилися в подвійнім оскарженню-з боку своїх приятелів і своїх союзників, як православні підданці чи союзники московського царя; але се їм пошкодило менше ніж царгородському патріярхові, що наслідком сих балачок був повішений серед міста на страх православним підданим Порти. Хмельницькому за відомостями Реніґера відписали, що по скільки він зістається в приязни з ханом, Порта буде його мати в своїй опіці і напише ханові, щоб він з Хмельницьким порозумівся,- тільки аби козаки не пускали чайок на Чорне Море ³⁴).

Про свою приязнь з ханом Хмельницький, як ми бачили, заявив у своїх листах, і се потвердив також і хан через свого аґу, що приїхав до Царгороду, в тім часі, коло 10 червня ³⁵). Обидві сторони дійсно робили все можливе, щоб обминути оружний конфлікт, в високій мірі не бажаний і одній і другій стороні, але політична ситуація непереможно пхала до нього.

На жаль, наші відомости про кримсько-українські відносини в сих місцях дуже бідні, і се шкода, тому що вони мали в розвою подій велике значіннє. В осени хан з гетьманом обмінялись етикетальними, доволі холодними посольствами; кримський гонець, повернувши від гетьмана в середині жовтня, оповідав, що Хмельницький зістається з ханом у приязни, але честь йому, гонцеві, була невелика, московських же послів, що під той час приїхали до гетьмана, приймав він з великою честю, “з ними пив і їв”, а ханському гонпеві і бачити його не довелось ³⁶). Потім прийшла відомість, що Запорозці відогнали Ногайцям коней, штук з 500; калґа-султан посилав за тими Запорозцями погоню, і погоня привела 4 козаків: з них калґа прислав двох ханові, а двох післав до гетьмана з своїм післанцем-довідатися, чи то сталося з волі гетьмана, чи козаки зробили то “собою воровски” ³⁷). Згодом сталась справа ще серйозніша, коли козаки підстерігли Татар, як вони вертали з шведської кампанії: чимало побили під Галичом і на инших місцях, відібрали здобич і полон-так писав зі Львова 9 листопада якийсь кармеліт ³⁸). Приязні відносини між обома дворами-чигринським і бахчисарайським від того не потерпіли,-але довіря в щирість сеї приязни не було ні з одної ні з другої сторони.

Черговим завданнєм козацької дипльоматії, і козацької стратеґії заразом, було тепер-не допустити хана до оружної підтримки Польщі против Ракоція і козацького корпуса Ждановича. Як Польща заходилася всіми способами підняти хана, щоб він звязав козаків і що найменше-зробив їх нейтральними в кампанії з Ракоцієм, так Козаччині треба було за всяку ціну затримати Крим і Порту в нейтральній позиції і не дати їм вдарити в тил сеї нової дніпровсько-дунайської ліґи: Козакам, Волохам, Семигородцям. Посольство вислане до хана в березні, приблизно одночасно з посольством Капусти до Царгороду, мало очевидно дорученнє розвинути mахіmum зусиль в сім напрямі. А далі післано сильну козацьку залогу на Дніпрові перевози, щоб загородити дорогу Татарам на Правобічну Україну, на Дунайські й Семигородські землі, в тил Ракоцієві й Ждановичу. Як побачимо далі, зусилля сі тільки припізнили виступ Орди, а не стримали її. Тим не менше сі заходи для відвернення ханської інтервенції дуже інтересні і характеристичні для ситуації і для політичної техніки українського уряду.