Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

¹⁰) Сей пункт виложений досить неясно в московськім звідомленні,-я стараюсь зрозуміти його можливо докладно.

¹¹) В московськім перекладі все вийшло многословно і невиразно: мова йшла очевидно про те, що Зборівський трактат з формального боку був “деклярацією ласки” короля до Хмельницького і Запорізького війська.

¹²) “А ц. де в-ва с стороны учинена явная причина к нарушенью вЂчного докончанья: через ц. в-ва землю мимо Брянскъ неприятелей нашихъ измЂнников Запорожских казаков многих людеї перепустили к. в-ва в сторону; и тЂ казаки многое разоренье починили, города поимали и людей многих побили. А в вЂчномъ докончанье написано: хто которому государю учинился недругом, и другому государю того недруга ни людьми на казною не сподабливать и через свои государства не перепускать. І то де с стороны вел. государя вашего

е. ц. в-ва к вел. государю вашему къ е. к. в-ву. какая правда-явное то вЂчному докончанью нарушенье? И к. де в-во к вел. государю вашему е. ц. в-ву посылал для иных дЂл и для того дЂла посланников своих. И которые-де Брянчаня дворяня Василей Иванов сынъ Босого с товарищи и з стрельцами и иных чинов со многими людьми тЂх наших измЂнниковъ козаков через ц. в-ва землю пропускали и провожали. И посланники-де будучи у ц. в-ва з бояры и з шумными людми, в отвЂте о томъ дЂле говорили, и про дворян, хто имяны тЂх козаков пропускал, и провожал,-объявляли; и тЂ-де люди при посланниках не ставлены и не допрашиваны; и посланникомъ к. в-ва на то дЂло отвЂту пристойного не дано, и на тЂх винных людей справедливости никакие не учинено. А по вЂчному докончанью тЂх людей за такое великое дЂло надобно казнить смертью, потому что то дЂло-учинено вЂчному докончанью большое нарушенье”.

“И послы говорили: какъ у вел. государя вашего у е. ц. в-ва к. в-ва посланники будучи в отвЂте з бояры и з думными людьми о Брянскомъ дЂле говорили, а ц. в-ва бояромъ и думнымъ людямъ, хто казаковъ через Брянской уЂздъ пропускали и провожали-на писмЂ не дали, и хто имяны-того не сказали. А вел. государь нашъ е. ц. в-во по писму к. в-ва посылал про то дЂло сыскивасвего ц. в-ва окольничего князя Ивана Ивановича Ромодановского да дька Дмитрея Жеребилова. И по указу вел. государя нашего е. ц. в-ва окольничей князь Иван Ивановичь и дьякъ Дмитрей про тот черкаской ход сыскивали всякими сыски накрепко. И в сыску Брянченя и Почепцы и Рословцы и иных городовъ дворяне и дети боярские и стрельцы и пушкари и затинщики и посацкие люди и пашенные крестьяне многие люди казали: в прошломъ-де въ 159-м году в июне месяце шли из-за литовского рубежа Брянскимъ уЂздом литовские люди от города ото Брянска 40 верстъ. И какъ приезжали уЂздные люди в города в осаду, и брянской стольникъ и воевода князь Данило Степановичь Великого-Гагин посылал к тЂм литовскимъ людемъ говорить дворян Михайла Семичова с товарыщи 4 человекъ,-для чего они ц. в-ва землею Брянскимъ уЂздом идут насильством, мимо вЂчного докончанья? И тЂ-де дворяне сьЂхали их к рословскому рубежу и имъ говорили, чтоб они ц. в-ва землею не ходили и воротились. И они де их не послушали и ц. в-ва многих людей грабили, а провожатых де и никаких ц. в-ва людей и Татар стольникъ в воевода Данило Степановичь Гагин с ними не посылывал, и посылать было нЂкого,-ратных людей во Брянску в то время с нимъ никого не было. А Татар во Брянску и в Брянскомъ уЂзде нЂт на одново чоловЂка и николи не бывало. Такъ ж и ц. в-ва люди к тЂмъ, литовскимъ людем нихто не приставали и за рубеж с ними не ходили”-л. 285-7 і 264 (перемішані картки).

¹³) л. 263-296 і 436-445.

ПОСОЛЬСТВО РЕПНИНА: 5 КОНФЕРЕНЦІЯ, 15 СЕРПНЯ, ПРОЩАЛЬНА АВДІЄНЦІЯ, “ОДВІТНЕ ПИСЬМО”.

На сім наступив антракт: кілька день пройшло без “одвітів”. Московські посли домагались, щоб їх відправили, коли нема охоти для їх посередництва,-але польська сторона не рішалась розривати переговори. Король очевидно радився над пропозицією посольства, і нарешті рішив відступити від попереднього негативного становища і прийняти московську пропозицію. На пятій конференції, визначеній на день 15 н. с. серпня, комісари заявили, що на попередніх “одвітах” в справі посилки до Хмельницького вони говорили від себе тільки, а тепер мають автентичну відповідь короля. Коли посли хочуть післати свого гінця до Хмельницького, король не має нічого против; але король, очевидно, свого гінця до нього не пошле (се промовчується), а пішле в тім часі свого гінця до царя-і щоб з тим королівським гінцем посли післали свого гінця.

Але тепер уже посли не прийняли сеї пропозиції і відріклись від свого наміру.- Чи то наслідком тих прикростей, що їм наговорили Поляки попереднього засідання (вони могли здаватись їм уже достатним приводом для розриву дипльоматичних відносин, і всі дальші чемности могли їм уявлятись зайвими). Чи тому, що відносини між Хмельницьким і королем могли їм здаватись занадто обгостреними, так що їx спроба посередництва з усякою ймовірністю була б безуспішною, і впавши б на рахунок Хмельницького, дала б привід королеві піднести претенсії до царя за змарновану кампанію і т. д.

“Посли, почувши, що Хмельницький

іде з військом і великою кримською силою на короля війною, говорили панам-раді: “Пани-рада говорили їм, що Хмельницький почав війну не для віри, а для своєї користи, не хотячи бути в підданстві у короля: і на посилку до нього не згодились-що не годиться їм від боку королівського посилати до королівського зрадника. А ще говорили, клянучись, що Хмельницький відступив від християнської віри, а прийняв бісурменську й хоче бути в підданстві у султана, і тепер держить у себе його чауша, і листа їм дали про те, що не тільки він сам, але й посли його “бісурменились” у Турків.-Тому посли відступили від посилки з огляду що Хмельницький прислав до царя бити чолом неправдою, ніби то війську Запоріжському діяться неволя і гоненіє, а сам від віри відступив і побісурменився. А по друге-що він іде на короля, покликавши спільного християнського неприятеля, коли йому того чинити не годилось, поки царські посли не перекажуть його прохання королеві, і його самого не оповістять. Він повинен був чекати про те відомости, а не дочекавшись її і зібравши військо та покликавши до себе Кримців, він не тільки перед королем, але й перед царем став зрадником. Тому послам більше про нього говорити не годиться” (449-452).

Ся заява видимо збентежила Поляків. Вони поспішили заявити, що король зовсім не заінтересований посилкою до Хмельницького. Він дав згоду тільки з огляду на бажаннє послів, аби вони через свого післанця могли переконатися на місці в справедливости всього того, що говорили про Хмельницького комісари: про його відступництво, неправду і злі діла, і щоб Хмельницький більше до царя не звертався і не казав, що згода не дійшла через короля. Коли ж посли більше сею справою не інтересуються, нема чого їх довше затримувати: за два-три дні король їх відпустить, щоб не гаючись іти на хана і на свого зрадника (452-5).

Посли повторяли свою не-заінтересованість і небажаннє більше говорити на сю тему. Але тут Поляки затрівожилися-як же буде з московськими претензіями за прописки, що їх цар хотів дарувати на випадок замирення з Хмельницьким? Не правда ж, посли переконалися, бувши у Львові, що православній вірі не діється ніякої неволі, і побажання в сім напрямі сповняються, і на посилку до Хмельницького король дав згоду,-так що обіцяна царська “поступка” може бути сповнена, і вини за прописки будуть даровані?

Тут прийшла черга послів потішитися з своїх противників. Вони з ледяним спокоєм нагадали їм, що цар обіцяв дарувати вини за прописки в тім разі, коли король замириться з Хмельницьким на Зборівськім трактаті, прийме його назад в підданство на всіх умовах сього договору, скасує унію і заспокоїть грецьку віру. Коли ж у тім відмовлено, то з якої річи цареві дарувати лихі діла против його чести? Нехай комісари перекажуть королеві, щоб він поступив з ними відповідно домаганням Пушкиних-велів скарати на смерть без милосердя всіх винних, згідно з конституцією 1637 р. А що до посилки до Хмельницького, то з чим же й посилати до нього, коли пани-рада відмовилися від Зборівського трактату і від скасування унії? (455-461).

Комісари почали повторяти свою стару арґументацію, чому король не може відновити Зборівського трактату і скасувати унію. Посилались, в додатку до попереднього, на волю папи-що він може за скасованнє унії відлучити від церкви. А скінчили необережним запитаннєм, чи цар послухав би, якби хто небудь став від нього домагатись, щоб він скасував грецьку віру? Посли дуже обурились на саму можливість такого припущення. “Таких річей не то що говорити, але й подумати страшно, і такими своїми словами пани-рада сварять царя з королем і порушують згоду”. Адже вони, посли, пропонували скасувати не папежську віру, в котрій пробуває сам король, але ту, що тільки чинить сварки і соблазнь між вірою грецькою. Уніяти від благочестивої віри відстали, а до римської віри не пристали, і від них королівській державі тільки чиниться смута, усобиця і державі спустошеннє. І посли не говорили в тім нічого нового: в Зборівськім трактаті се було виразно написано, і вони говорили тільки про його виконаннє (461-6).

Коли комісари повторили, що се справа неможлива, і діло віри взагалі “земському никакому дЂлу не подлежит”,-посли зажадали авдієнції у короля, щоб перед ним безпосереднє заявити царську пропозицію. Але комісари рішучо того відмовили-що посли минаючи сенаторів не можуть ніяких переговорів вести безпосереднє з королем, і запропонували говорити в инших справах. З московської сторони справа прописок-з польської сторони вони поставили справу перепущення через царські землі під Рославль “зрадників Запорізьких козаків”, ставлення попів московським патріярхом до королівських земель, і-прописки в листах пограничних московських воєвод. Король пропонує облишити обосторонні претенсії і більше не споминати, а підтримувати з обох сторін братську приязнь і любов.