Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Писар на те казав: “Се ви не для помочи робите, а тільки для одного лакомства; нам присяги не додержуєте, а тільки непевними обіцянками підмінюєте її. Я тобі кажу: ми, військо Запорізьке, як правдиві християне, всякої правди дотримаємо і против Ляхів будемо стояти, а про хана знаємо певно, що коли сам не піде, то пішле на нас Білгородських і Ногайських Татар. Як ми напишемо ханові про Татар, він буде відповідати, що то пішли своєвільники, не з його наказу. Але ми маємо листи, що хан напевно обіцяв Потоцкому і королеві поміч дати, отже буде явна ваша неправда”.
І ще питав писар у посла: По що чауш від султана привіз ханові кафтан і шаблю?- Велів султан ханові іти на війну.-Куди саме: на Ляхів, на Волохів, на Мунтян, чи на нас, козаків, або на Московське царство?-Московське царство
Посол закінчив: “Що ви мені тепер сказали, я перекажу ханові і всій старшині: що напишете-буде в грамоті, а що я чую з уст, то передам докладно”.
Писар сказав: “Будьте з нами в приязни й надалі. Царського посла (затриманого в Криму) відпустіть. Ми що почуємо про лядські замисли, вас повідомимо-коли ви будете з нами в приязни. А тебе з тим відпускаємо, аби ти переказав ханові все що ми говорили. Коли вам наша приязнь навіть і гірка, солодшої від неї ви ніяк це знайдете. А нам не пізніш як за 12 день дайте знати, чи зістаєтеся з нами в приязни 15). Коли до 12 день у нас не буде про се відомости, буде у нас инакша думка. І як останнє слово від гетьмана і війська тобі кажу: від царя ми не відступимо і царських воєвод не видамо, до смерти нашої, ні ми ні діти наші. А по городах веліли ми укріплятись, і все велике військо буде приготовлено” 16).
По сім ніяких розмов з послом більше не було, але виїзд його затримали, аби козаки мали час укріпити городи на татарський прихід. Виговський звернув увагу московського посла, що за його відомостями хан ладить похід в бік Астрахани і Казани, і веде зносини з тамошніми Татарами, і там треба особливої обережності. Козак Дмитро Матвієнко, що прийшов з Запоріг, оповідав, що Ногайські Татари перевозяться “з козацької сторони на кримську”, і їx мурза Серклан, гостивши його у себе, оповідав, що вони мають наказ хана перевізшися на лівий беріг Дніпра йти на Московське царство. Потверджував се й лист кошового отамана Пашка, принесений з Запоріжжя 20 н. с. травня: він доносив, що Ногайські Татари перевезлися нижче Тавани “в двох днищах” і пішли на північний схід, на Молочні води 17).
В останнім рахунку, як ми бачили, ханський посол пропонував козакам лишитися нейтральним супроти кампанії Крима против Москви і стерегти свою землю від Поляків; сим він подавав надію, що хан в крайнім разі вдоволяться і тим і не вимагатиме нічого більше. Козацьке військо нібито рішуче відмовилось від сього устами Виговського. Але чи в дійсности становище гетьмана і його людей було таке рішуче і безоглядне в сій справі, се ще питаннє.
Примітки
1) Іван каже, що Бєґановский приїхав до Царгороду 4 н. с. квітня, Кубаля з недрукованих реляцій його подає день 29 березня.
2) Акты VIII с. 349.
3) Порівняти наведену вище зістку з Азова.
4) Так виходить з инших хронольоґічних дат.
5) Акты VIII с. 380.
6) Жерела XII с. 312, лист з 8 травня, ориґінал кор. архиву.
7) Тамже с. 313.
8) Жерела XII сс. 312-3. Бєґановский в реляції про свою відправу (Ojcz. spom. с. 97), каже, що обвозячи його після авдієнції наоколо цілого міста, везли также “поуз господи послів козацьких, котрі від яду ледво не здихають, від тих гонорів, які нам показано”. Характеристично. Пор. нижче оповідання Грека Юрия.
9) Автентичний текст досі не виданий,
10) Transsylvania І с. 352.
11) Акты X с. 590 і 591.
12) Крим. справи 1653 р. кн. 17 під днем 29 квітня с.с.
13) Памятники III с. 199 дд.
14) Так повинно бути, в ориг.: “боязнь себЂ учинили нами”.
15) Се інтересна технічна вказівка, що для скорої дороги з Чигрина до Криму вважалося досить 5 день (12 день туди й назад, з деяким часом на нараду й розпорядження).
16) Акты Ю. З. Р. Х с. 593-7; я очищаю по можности сі діяльоґи, як їх переказує дяк Порфирьев, від додатків московського стилю, від непотрібної многословности, котру мабуть теж завдячуємо московським писарям; дещо зістається під сумнівом,-але тільки стилістичним.
17) Акты Х с. 591, 599.
ПЕРСПЕКТИВИ ПОХОДУ НА МОСКВУ, НЕБЕЗПЕЧНІ ДЛЯ КОЗАЧЧИНИ НАСЛІДКИ ЇЇ СОЮЗУ З МОСКВОЮ. МОСКОВСЬКІ ПЛЯНИ НА РУМУНСЬКІ ВОЄВОДСТВА, ПОСОЛЬСТВО САМАРИНА, ДВОЛИЧНА ПОЛІТИКА ВОЄВОДИ СТЕФАНА, ПОСИЛКА В СІЙ СПРАВІ ДЯКА ПЕРФИРЬЕВА ДО ГЕТЬМАНА. ПОЛІТИКА МУНТЯНСЬКОГО ВОЄВОДИ. ВІДНОВЛЕННЄ ЗНОСИН УКРАЇНИ З РАКОЦІЄМ, ПОЛІТИКА РАКОЦІЯ-ЙОГО ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ Й ПЕРЕГОВОРИ З РАДИВИЛОМ В КВІТНІ.
Козаки мусіли в великій мірі відчувати се, що підчеркував татарський посол-що вони значно утруднили своє міжнароднє становище, “богато земель розгнівали” своїм переходом під московську протекцію. Москва ще більше обгострила се, виявивши бажаннє притягнути під свій протекторат також і Румунські воєводства. На сім ґрунті завязались безпосередні зносини між царем і молдавським господарем Стефаном, що показав тут себе великим хитруном і інтриґаном. Побоюючися, що Лупул з Хмельницьким при першій можливости відновлять знову свої пляни на Молдавське і Мунтянське воєводство 1) і постараються позискати для сих плянів хана і царгородський диван, він всякими способами старався розсварити їx з Козаччиною, і для сього між иншим використовував погрозу московської експансії між православними підданими Отоманської Порти. З намірами явно провокаційними він вів в сім напрямі зносини з Хмельницьким і царем, викликав їx на посольства і листування, і потім одержані листи, записи розмов тащо пересилав до хана і султана, також до польського короля, Ракоція, мунтянського господаря-підбиваючи всіх против Хмельницького і Лупула, як небезпечних ворохобників 2). Нема потреби нам тут входити в усі дрібні періпетії сеї інтриґи, коротко спинюся тільки на головніших епізодах-почавши від московського посольства, висланого до Стефана в місяці лютім.
Їздив Гаврило Самарин, з царським листом до воєводи Стефана (певно і до мунтянського воєводи мав також листа, бо з Молдавії мав і да нього приїхати, а можливо що й до Ракоція мав таку місію) 3). Цар у сім листі повідомляв воєводу Стефана, що сього року в інтересах православної віри гетьман Хмельницький і військо Запорозьке піддали під його руку всю Малу Русь. Висловив певне здивованнє (як свого часу Бутурлин митрополитові!), що Стефан, будучи одновірцем, не зробив того ж. Тепер рекомендував йому користати з присутности в Київі московських воєводів і з ними в усім зноситися, королеві польському більше не помагати і про замисли його повідомляти царя через тих київських воєводів 4). Не знати, чи приклав до сеї місії свої руки в якій небудь мірі і наш гетьман-наприклад щоб вплинути тим робом на воєводу, аби відстав від Поляків і тримався з козаками. Стефан каже, що мав лист і від Хмельницького також, з закликом до солідарного поступовання, в звязку з переходом козацького війська під царський протекторат 5). Але в кожнім разі ефект сього відклику до реліґійної спільности православних підданців Порти був для його політичних відносин більш шкідливий, ніж користний.