Історія України-Руси
Шрифт:
„Рада чи збори козаків були 15 червня. Трівали три днї. Були й духовні: п. митрополит Борецький (він запросив мене до свого двору два тижнї пізнїйше) 4), п. Курцевич, вибранний владикою козаками, 300 попів з 50 черцями. Першого дня промовляв п. Борецький, з сильним зворушеннєм, дуже сильно, скаржучи ся на річпосполиту і короля, що їх стару і святу віру гнетуть, нищать, топчуть. Витягнув лист присланий Вильнянами і прочитав; вичитав реєстр, скільки там побито за віру, скільки увязнено, скільки кинено в ями 5). Потім Сагайдачний дістав лист того обманного патріарха; наперед його поцїлував, потім, як прочитано положив собі на голову. Тодї раптом счинив ся крик: присягали всї, що боронитимуть своєї старої віри „аж до горла”.
„Другого дня приведено в середину круга королївського посла. Поставили для нього дві дїжки чи бочки
„Третього дня визначили сотників, полковників, отаманів, осаулів 7), і послів до короля: п. Сагайдачного, п. Курцевича і ще двох. Головна справа посольства — щоб король затвердив на митрополїї й владицтвах посвячених патріархом; инакше будуть брати в неволю шляхту, як їм порадив Борецький. Після того між собою робили вибір, кому дати королївські гроші, і рішили дати тільки тим, що мають добру зброю й були по кілька разів в морських походах на Турків. І так прийшло ся по одному золотому на двох: було вибраних козаків, на конях, з рушницями, сорок тисяч. І нарештї, визначивши міста і волости на кватири, уставивши кари і закони, розійшли ся спокійно, і саме під ніч прийшли до Білоцеркви, зробивши три милї”.
Оповівши далї інцидент, що став ся в Білій Церкві (у одного Жида в коморі знайшли збезчещену ікону, і се дало привід Бородавцї дати козакам право грабити Жидів по всїй Українї — ,,що вони й сповняють вірно”), кс. Оборнїцкий додав ще кілька заміток про настрій між козачиною:
„Треба дуже бояти ся, щоб козаки не вчинили якогось великого повстання і не вийшло хлопської війни. Дуже вони тут розпаношили ся, і все більше зростає їх смілість і своєвільство, коли побачили вони себе в такім числї й силї. Бородавка в своїй промові на тій своїй радї сказав між иньшим: „Перед військом Запорозьким трясеть ся земля польська, турецька і цїлий світ”. Охорони, Боже, тутешнїх католиків, малочисленних і плохих! Нема куди тїкати; всї вас облишили. Міста, волости спустошені козаками. Людей нема; що живо тільки, пішло в козацтво. Сам султан турецький і хан не наробили б більших шкод”.
Се оповіданнє кидає трохи світла на тодїшню ситуацію.
В козацькій справі вийшла якась проволока. Хоч козачина вигребла ся з Запорожа ще під весну, в супроводї королївського дворянина, й зачала мобілїзацію, — ся мобілїзація потім замняла ся. Участь козаків в кампанїї вимагала ще прінціпіального рішення. Чи не було се результатом виливів київських кругів? Можливо, навіть дуже. Але в масї козачина не стояла ще на стільки під їх впливами, щоб взяти на себе їх справу, і київський собор рішив допильнувати справи на радї.
Правительство зрікло ся вже морського походу і думало ужити козачину для діверсії на Татар. Се була справа пильна, бо вже з кінцем квітня рушило ся турецьке військо з Царгороду. Щоб понудити до скоршої мобілїзації, вислано до козаків посла з грошима, з невиплаченою платнею за минувший рік, 20 тис. золотих. На раду, що мала формально рішити сю справу, їде в великім числї духовенство, з владиками, і їх козацькі партизани, з Сагайдачним на чолї — участники київського собору. Їх промовам і впливам удало ся осягти, що козачина взяла церковну справу за свою; поставила першою умовою правительственне затвердженнє відновленої єрархії.
Чи було се те, чого могли собі бажати київські круги? Не зовсїм. Після того як правительство в сїй справі встигло вже православних так безпардонно вивести в поле: наобіцявши всякого добра патріархови, вчинило такі нагінки на православних, а його самого проголосило шпіоном, ворохобником і т. д., тяжко було покладати ся на добру волю короля. В момент ради, в серединї червня н. ст., вже з повною очевидністю вияснило ся, як незмірно важна для правительства участь козаків у війнї. Хмари турецького війська вже присували ся до Дунаю, а польське військо ледво починало збирати ся, і було його мало, і було воно кепське, лихо споряджене і ще лихше дісціплїноване 8). В сумі козацьке військо, що взяло участь в кампанїї, було так велике як польське і нї трошки не гірше від нього — гірше уоружене, але не гірше дісціплїноване, і далеко лїпше вишколене в війнї з Татарами й Турками, а при тім в порівнянню з польським майже нїчого не коштувало. На козачинї лежала половина справи, і всяка дальша проволока, всяке відтяганнє козачини могло бути пресією на правительство
Чи була се психольоґія підданих, що навіть маючи в своїх руках владущих, так часто не важать ся виступити против них різко, відкрито, безцеремонно? На виступах українських перед тим і потім ми побачимо ту психольоґію, от і зараз ж через кілька тижнїв в Варшаві. Не наприкряти ся занадто, не наставати дуже, щоб не зразити, не виробити злого суду про таку свою настирність.
Чи самі київські круги не мали відваги сказати козачинї відкрито: поставте ся до кінця, „або-або”?
Все ж таки було лекше се порадити, нїж самому так поступати. І може був се брак податности у партиї Бородавки на київські жадання. Козачина Сагайдачного взяла давно церковно-національну справу за свою; вона могла вже перед тим вести серед козачини аґітацію за демонстрацією. Але козацькі головорізи Бородавки може й не брали сеї справи так до сердця, і дзенькіт червінцїв та перспектива великої кампанїї на королївській службі, добичництва і повної свободи та самоволї „на волости” під покривкою тої королївської служби може взяли перевагу над огненними словами митрополита, образами виленських мук і тортур і піетизмом для намов найсвятїйшого отця патріархат? І свою християнську ревність вони за лїпше вважали документувати погромом українських Жидів з приводу того жидївського кощунства (фіктивного правдоподібно) 9), нїж входити в конфлїкт за свою віру з „христианїйшим” королем!.
Не в інтересах козачини було доводити до повного розриву з правительством. Але може сей розлом, ся мала услужність Бородавки й його партизанів заважили потім на його упадку, судї, смерти? Бо церковно-національні інтереси українські в сїм моментї вимагали від козачини служби ревнїйшої, теплїшої, готовійшої...
Се все можливо, хоч тільки буде нашим здогадом.
Примітки
1) Listy ч. 15 (з Кракова, 9/VII н. ст.).
2) Sowita wina — Архивъ с. 497.
3) Знаємо його в витягу, надрукованім Лукашевичом в його книзї Dzieje kosciol'ow wyznania helweckiego w Litwie, I c. 165.
4) Лист писаний 28/VI, з „Фаустинова” (Фастова).
5) Пор. вище с. 457 прим. 2.
6) Замість підвисшення.
7) Centuriones, tribunos, attamanos, assawulos.
8) Читати напр. лист Ходкевича в Жерелах VIII ч. 143, або замітки Любомірского в його дневнику — Pauli c. 68.
9) Ось як оповідає се Оборнїцкий: In domo ditissimi Iudei (в Білій Церкві) et dilecti quondam d. Cracoviensis (Януша Острозького) dicta a Wicko inventa est in cellario imago Salvatoris, affixa lerrae quatuor clavis. Hanc extractam attulerunt cives ad d. hetman d. Borodawka i т. д.
ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 Р.: МОБІЛЇЗАЦІЯ КОЗАЧИНИ, ПОХІД НА МОРЕ І ПАНЇКА В ЦАРГОРОДЇ, ПОСОЛЬСТВО САГАЙДАЧНОГО Й КУРЦЕВИЧА ДО КОРОЛЯ, УХИЛЬЧИВІ ВІДПОВІДИ КОРОЛЯ, СОЙМ 1621 Р.
Козачина почала ладити ся до війни, шарпаючи Жидів та латаючи злиднї козацькі по волостях королївських і панських так сердечно, що ґвалт пішов по панських кругах. „І так аж занадто маю кривд від жовнїрів і всякого иньшого заблудящаго гультяйства, так що вже сливе все в мене попустошене, а коли ще і те немилосерде останнє маю від того своєвільства (козацького) терпіти, то вже сердцю моєму то було б рівне з смертю", писав королеви оден з найбогатших маґнатів України кн. Ю. Збаразький, і жадав суворої кари на Обалковского, за те що дав козакам позволеннє на збираннє запасів. Але не час був на якісь репресії. Король у відповідь признав велике своєвільство козацьке, але згадав тільки, що сам Обалковский вже занїс на них протестацію до київського ґроду. „Справдї, сильний то спосіб на таких чесних людей", поіронїзував на се маґнат, перший сенатор держави, що й сам розумієть ся не надавав би нїякої ваги такій протестації, занесеній на ньго 1).