Історія України-Руси
Шрифт:
Такі сї оповідання про козацьке житє кінця XVI і перших десятилїть XVII в. З уст чужих і навіть ворожих одною спільною нотою, як ми бачили, проходить здивованнє і поважаннє до воєнних лицарських прикмет сього воєнного українства.
Перейнятий високим поважаннєм до воєнних чеснот козаків, Старовольський саме імя їх толкує (не поясняючи близше сеї етимольоґії) як „людей, що легковажать собі все, й саму смерть”. Иньші письменники також не знаходять звичайно відповідних похвал для їх відваги й витрівалости. Папроцкий в уста Зборовского вкладає такі слова, коли козаки хотїли тїкати, несподївано наскочивши на турецьку ґалєру „не годиться того чинити вам, людям, про яких всї народи знають, що в мужности вам на цїлім світї нема рівних”. Лясота, поясняючи, чому він за всяку цїну хотїв прийти до порозуміння з козаками, толкує се тим, що вважав для цїсаря дуже важною поміч „таких смілих і відважних людей, від молодости призвичаєних до війни і особливо вправних в війнї з Турками й Татарами, з якими мають дїло сливе що дня” 38).
Разом з сим високе поважаннє і здивованнє будив сей строгий стиль козацького життя, спартанська простота в житю і відносинах старшини й рядовиків, брак всякого зверхнього блеску, блїхтру — особливо по контрасту з незмірно охочим до всякої пишности й театральности військом польським, що ще Батория здивували своїм маскарадним виглядом. У козаків власне певним „шіком” вважало ся сполученнє високих внутрішнїх прикмет вояка, вождя з більш нїж з скромним зверхнїм виглядом 42). Козацька дума про козака Голоту з особливим замилуваннєм описує убогий вигляд сього степового лицаря, що „не боїться нї огня нї меча нї третього болота”:
На козакови шати дорогиї —
три семирязі лихиї:
одна недобра, друга негожа,
а третя й на хлїв незгожа;
а ще, правда, на козакови
постоли вязові,
а унучі китайчані —
щирі жіноцькі ряднані,
волоки шовкові —
у двоє жіноцькі щирі валові;
правда, на козакови шапка бирка —
зверху дирка,
травою пошита,
вітром підбита,
куди віє, туди й провіває,
козака молодого прохоложає 43)...
Сї прикмети по контрасту імпонували шляхетській суспільности і ми бачили вже слова Папроцкого, з часів кампанії 1596 р., про те як до козаків удаються молоді шляхтичі, особливо з небогатих домів, „тому що між ними добре можна привчити ся порядку і рицарськости” 44). Шляхетська суспільність одначе не годна була присвоїти собі сї прикмети житя, вироблені в суворій школї пограничного житя українським демосом, — не тільки що запорозького духу, і такі запорозькі вихованцї зоставали ся чужими йому й часто потім в польсько-козацьких війнах на козацькій шкурі здавали екзамен з науки, даної їм на Запорожу.
Примітки
1) С. 210; в лапках (кавичках) даю оріґинальні вирази Лясоти.
2) die bevehlshaber.
3) Czerna.
4) Звичай топлення провинників чи противників згадується в історії Зборовского: oni go za tym wskazaniem kara'c chcieli podlug zwyczaju swego: opasawszy mocno piasku za nadre nasypa'c a w wode wrzyci'c c. 281. Так вбили козаки Глємбоцкого, а пізнїйше Грековича.
5) Се виразний вплив польських практик найму козаків і взагалї всякого війську найменьш на оден квартал (три місяцї).
6) Себто плати.
7) Cum solenni acclamatione.
8) Властиво такими, що мали лїпший прожиток — denjenigen so alda ihre guete Nahrung haben.
9) Die Wildtsch"utzen und die so ihre aigne schiffe oder czolne haben.
10) Die Gesellschatt.
11) Що викликав се цїсарське посольство, зявившись перед цїсарем в ролї козацького посла — див. вище с. 197-8.
12) Потім Лясота від себе виясняє читачеви фальшивість звісток, поданих Хлопіцким на цїсарськім дворі.
13) Kepenikh.
14) С. 222.
15) Chudych pacholkow posciwych.
16) Ogrod krolewski w kt'orem o poczatku cesarzow... krolow polskich, kiazat slaskich, ruskich, litewskich, pruskich, л. 56. Огляд подїй тут кінчить ся p. 1597. Про козачину Попроцкий пише на підставі оповідань, очевидно.
17) Звісне поки що тільки з витягу зробленого Боратиньским (Kozacy i Watykan, c. 23, ориґ. в Ватикан. арх., Borgh. I, 204-7, f. 229-232).
18) Pleno comitatis sermone — автор, як бачимо, сильно підчеркує те поважаннє, з яким гетьман звертаєть ся
19) Commentariorum Chotinensis belli 1. III, 1646, с. 113-5. Росийський переклад в Мемуарах багато пропускає (II с. 91). Оповіданнє Собєского про козаків писане без сумніву до кампанїї 1625 р.
20) Гетьмана С. зве generalis, полковників chiliarchi, сотників centuriones, отаманів decuriones. Порядок виборів і потверджень не мав, певно, в дїйсности такого докладного степеновання — С. далї сам дає понятє, що й загал козацький брав участь в виборах старшини.
21) Tyrones.
22) Мова про морські походи особливо другого і третього десятилїтя XVII в.
23) В Хотинську війну.
24) Іділя не конче згідна з фактами.
25) Переконаннє шляхетських кругів, присвоєне Бопляном.
26) Plica polonica — колтун.
27) Виданнє 1861 с. 19-22.
28) grand g'en'eral, a атаман — просто g'en'eral.
29) sczabeniska woyskowa.
30) voissaux
31) Lieue, французька миля трохи більше 4 кільом.
32) В дїйсности тому, що з ґалєрою не мали б де подіти ся потім.
33) Так Боплян зве Азовське море.
34) У Бопляна: Tacza Woda.
35) С. 104-115
36) Тут Боплян оповідає якусь байку, з наслуху; правдоподібно, привід йому дав звичай вибраного відмовляти ся від уряду і приймати тільки, як начинають силувати, лаяти і грозити.
37) С. 103-5.
38) С. 219.
39) Матеріали до історії козацьких рухів ч. 13, Жерела VIII ч. 64.
40) Collectanea І с. 181
41) Hist. Russiae monimenta I с. 430.
42) Деякі анальоґії козацького, спеціально сїчового побуту і устрою не раз давали привід прирівнювати його до західнїх рицарських монаших брацтв: такі гадки стріваємо і в українських кругах першої пол. XIX в. (див. напр. Гоголя Взглядъ на составленіе Малоросіи), а новійше польський письменник Маріан Дубєцький в своїх статях (особливо Zawiazki dziej'ow Siczy Zaporozkiej, 1887) попробував положити во главу угла історії Запорожа теорію його залежности від лринціпів західнїх рицарських брацтв, мовляв положених в основу запорозького брацтва його польськими орґанїзаторами. Робить се на підставі дуже простого і для всякого польського письменника самозрозумілого розумовання: Lud rusi'nski, kt'ory, pomimo wszelkiej mozno'sci rozwoju, nie wytworzyl nigdy w ciagu wiek'ow wlasnej inteligencyi, nie zdobyl sie na wlasna kulture, nie m'ogl by'c zalozycielem bractwa siczowego; najbardziej nawet stronni, najniepry jazniesi majestatowi prawdy dziejowej historycy, nie zdolali sie zdoby'c na odwage, by owym siermieznym tlumom przypisa'c inicyatywe organizacyi bractwa siczowego... My'sl tworcza, wzniosla, szlachetna, my'sl ciaglej, bojowej gotowo'sci wobec nieprzyjaciela, mysl wytworzenia czego's w rodzaju zakonu rycerskiego, nie mogla przyjs'c i nie nadeszla skad inad, jak tуlkо z Polski. Zbiegajace na Niz postacie takie, jak wspomniany Samuel Korecki, Dymitr Wi'sniowiecki, a przed nimi Eustachy Daszkiewiczi Przeclaw z Brezia Lanckoro'nski... i inni liczni wsp'olcze'sni tym wymienionym, tudziez p'ozniejsi polscy rycerze, niesli z soba mysl rzeczonej instytucyi (c. 84). Та не кажучи вже, що з вичислених тут імен (їх автор і потім називає як тих polskich rycerzy, що вилинули на орґанїзацію сїчового брацтва) Дашкович і Вишневецький нїяк не можуть уйти за репрезентантів „польської мисли”, чи польської культури, а Лянцкоронський нїчого не мав до низової козачини, так само як і Самійло Корецький, — трудно було польським рицарям дати Українї те, чого не мали. Принціп й прикмети монашо-рицарського життя в Польщі не були розвинені зовсїм. Факти наведені Дубєцьким нїби на доказ популярности — як пляни переселення на Днїпро німецького пруського рицарського брацтва, як пляни засновання якогось брацтва на українськім пограничу, з яких зовсїм нїчого не виходило — найлїпше показують, що в польській суспільности не було ґрунту для них. Польські „рицарські” круги могли прищепити козацтву й Запорожу тільки те, що мали: анархізм, неповажаннє закону й правительства, брак дисціплїни нешанованнє суспільности, чужого добра й працї — й справдї прищіпляли. Запорозька ж сувора простота, карність, неохота до сибаритизму, й неповздержности могла виробити ся тільки незалежно від польських впливів. І при слабім росповсюдненню західнїх монашо-рицарських практик в Польщі, трудно думати про впливи їх на Запорожу. Зрештою дещо з тих анальоґій — як закраска релїґійна, культ Покрови і т и. треба вважати мабуть явищами пізнїйшими, як признає й сам Дубєцкий. Отже цїла теорія збудована на ледї. Се не перешкодило одначе п. Дубєцкому знайти прихильників своїх поглядів, як от у авторі новійшої історії козачини Стороженка (С. Баторій с. 26)