Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Приходить з преславнои Греція пастырь от престола святого первозванного и верховного апостола Андреа, церкве константинополскои.
1 Етика.
2 Надруковано: себе.
Приходит патріарх и учитель ікуменицкій святый Іоанн Хрисостом — до того часу в шатЂ порфирного філософского єллинно-греческого языка носячійся 1, потом и в латинского прибраный, a нынЂ в шату преславную праславного іллирического діалекту, то єсть славеноросійского оздобне убраный.
A выходит в ней з дому божого — Лавры Пресвятои Богородицы Печерскои, промыслом и стараньєм блаженного аввы нашего кир Єліссеа архимандріта!
Славно и честно впроважаєт ся той гость зацный и странник або перегрін далекій и богатый, несучи нам
О дивноє заиста смотрЂніє бозское: Павел святый, почавши от Ієрусалима, и в около аж до Іллиріка ев(аг)г(е)ліє Христово проповЂдал. НынЂ зась, послЂдних тых часов, гды сы юж к кончинЂ свЂт маєт, святый Іоанн Хрисостом в шату славенороссійского языка убраный, аж до послЂдних Септентріона границ проповЂдаєт выкладаючи Павла и навершаючи службу єго апостольства.
Венц и то здарень 2 — рок другій тому перешол як за ласкою божією мЂле-сь ваша кнж. млст в дому своєм перегріна великого, гостя над гостЂ — блаженнаго отца отцев кир Феофана патріарху Ієрусалимского. Ото снать и нынЂ того ж благословенія дЂйством в дом вш.кнж.млсти другій патріарха, святый Іоанн Златоустый в шатЂ славяно-россійского діалекту входит. А за ними посполу Павел, и сам Іс. Христос збавитель наш. Где бовЂм Xc. там и Павел, а где Павел, там и Златоустый стый. Где абовЂм Пан их єсть, там посполу з ним и вЂрныи єго слуги!
Рач же теды ваша кнж.млст книгу тую приняти так хентливе3, як оных вЂков побожныи мужеве Христа и апостолов єго пріймовали.
Рач приняти так усердне, як оный пресвЂтлый и святый Володімер продок вш. кнж. мл. православную от церкве константинополскои принял вЂру.
1 Вбраний.
2 Припадок, пол.; тут — збіг подій (совпадение).
3 З охотою, полонізм.
Рач приняти вдячнЂи и милЂй над Крезусовы богатства и над всЂ політіки любовнЂй читати и в пошанованю мЂти.
Рач же теды отвореными внутрностями и ласкавыми руками а так честно приняти, як негды Феодосій цар константинополскій тЂло або мощи того святого з Кукус проваженыи пріймовал".
Потім наступає ще одно порівняння з книгою закону, поданою у Йосії, і нарешті автор нагадує Четвертинському своє споріднення, через свого брата Ермогена Копистинського, що згинув недавно на війні, і доручає його опіці посиротілих дітей.
Як бачимо, твір справді інтересний. І з чисто літературного становища конструктивністю, влучно вхопленим і зручно переведеним порівнянням з біблійним епізодом — віднайденням старого закону, мистецько розповідженими епізодами, як історія героїчної смерті Івана Четвертинського над Ворсклою, гарно збудованими риторичними зворотами. Як риторичний твір він може бути поставлений поруч з наведеною вище передмовою до "Книги Діянь"; я ставлю їх вище обох окремо виданих казань Копистинського і зараховую до кращих творів тодішньої риторики. Це справді риторство, а не потуги!
З ідеологічного погляду цікавий цей образ ідеальної людини — "Народу руського", — його представницьких верхів, не змальований в усій повноті, але зручно начеркнений рукою одного з найвизначніших представників тодішньої української інтелігенції: різні чесноти, представлені як реальність, в дійсності — дезидерати не тільки для цієї людини, але для всього сучасного українського громадянства "живот поцтивого чоловіка", як колись назвав свою працю Рей, позитивний образ "дитини руського", що може бути поставлений поруч з поученнями Василя Загоровського й Ів. Вишенського — представників тої ж традиціоналістичної чи консервативної течії, котру представляє також і Копистинський. Сповнювання свого класового і народного обов’язку, твердий традиціоналізм, вірність добрим прикладам і обичаям предків, прихильність і жертволюбність до церкви, прив’язання до грецько-слов’янської культури, книжності.
Я хочу тут спинитися
Присвоєння і використання Мономахової легенди в її північній московській редакції як ілюстрації найвищого політичного блиску й слави, найбільшого досягнення київської державності (царський титул і рівнорядність Києва з Новим Римом серед східного християнства: певного роду паралель до московської теорії Третього Риму — тільки не розвинена і не погублена на київському грунті, записана пізнішими книжниками могилянської едукації).
Сильне підчеркування одвічного руського героїзму — очевидно, принесене сучасними козацькими подвигами і обгрунтоване теорією козацького лицарства як безпосереднього потомка і спадкоємця войовничих київських князів (відсвіження постатів Олега, Святослава, обох Володимирів, Старого і Мономаха як репрезентантів тої старої войовничої Русі).
Особливе піднесення тісного зв’язку Русі — не тільки церковного, а й політичного й культурного — з старою Візантією (що на зверх виявляється і в любуванні в цих грецьких формах — росове, росскій і под.); на це вплинуло відновлення ієрархії, відживлений постулат надавання царгородському патріархові, приїзд Феофана і перехід на царгородський патріархат, безпосереднім зверхником руської церкви старого приятеля і патрона Кирила Лукаріса.
В зв’язку з цим нове оживлення теорій старинності й універсального значення словенської мови "Яфетового племені", "ілірословенського роду": її незвичайна близькість до грецької мови і через те краща придатність до наукового і спеціально, розуміється, богословського вжитку в порівнянні з мовою латинською, не кажучи про польську. Те, що писали на цю тему свого часу Тяпинський, Курбський, Вишенський, по-своєму основніше розвиває, як ми тільки що бачили, Копистинський в цім посланні до Четвертинського, — паралельне місце маємо в "Палінодії"; я подам його тут (част. II, заголовок: Мудрость у Латинников грецкая):
"А што ся Римляне хвалят наукою тогосвЂтною — "чужим перьем хвалятся", "в чужом плащу напинаются".
Грецкіи то суть мудрости — Платонова и Аристотелева и иных философов грецких мудрость, отчасти им удЂленая! А по тых брали науку от Греков за христіанства в заходних сторонах живучих. Особливе и знамените около року 1400 науки на заход внесли Еммануил Хрисолярас, Феодор Газа, Георгій Трапезонскій, Еммануил Мосхопул, Димитрій Халкокондил, Каруль Константинополчик и иныи. Грецкою теды Мудростю хвалятся! И мы Россове, єсли для наук в краи НЂмецкіи удаємося, не по латинскій, але по грецкій розум удаємося, гдЂ як свовласноє, заходним от Греков на час короткій повЂреноє отбираємо, з ростропностю еднак сметье отметуемо, а зерно беремо, уголе зоставуемо, а золото выймуемо. Як Василій Великій в омиліи "О читанью книг поганских" мовит: "Як рвучи рожу, хоронимось колек, так и в письмЂ противных речей и неправых розумов што єсть пожиточного приймуємо, а шкодного убЂгаємо". Можемо теж беспечне речи иж Латинникове верху высокой мудрости грецкой не дошли, и же нижшій и несталый латинскій розум. На довод того кладу тут зацного и мудрого политика полского о том здане. Мовит бо он в единой от своих орацій у тыи слова: "Может незле прировнати розум грецкій до самородного ходу или до едноходника коня, который нЂколи не ухибить и поты трваєть еднаковЂ, поки коня ставает. Розум зась Латинскій немаль пошол на учоную иноходу, которая што-раз ся отмЂняєт, и за ледаякою отмЂною дороги, гды або з горы, або на гору, або рЂку, або болото переходит, розность берет". Читай о том в книзЂ, в Добромылю през Андрея Мачуского выданой.