Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
1 Тут незрозуміле: роду, може, "народу моєго"?
Сласть мира сего в листу милости твоєй зъмЂнъкованая, не повредит ми милостю божею: научилем ся я благостію божіею изобиловати и лишати. А не для міра сего сласти, але для пришлого вЂку сладости то чиню, же напротив Богу бридких, а церкви святой руской в Святых продках наших не слыханных блудов и єресей вооружаю ся. Милшая ми низкая келія з окрухом хлЂба и воды, нижли теперешнєє в высоких гмахах достатнєє мешканє, бо она єсть безпечная, а ово зась хлопотливо.
Але ношу то для той, которая мя от самых пелен понынЂ носит и по весь вЂк мой носити будет. Але юж вышло ззаранку, и к западу солнца година надходит, як писати до мене рачиш, и прето же смо юж при
Церкве теж русской, которая мя з воды и духа родила и за архієрея в собЂ мЂти мя зезволила, як милой матки моєй турбовати юж болш не мышлю, и не дай ми того, Боже. Турбовалем тогды, коли м в ней ереси насаждал; теперь их з неє з части моеє викоренивши,юж за помочу и ласкою Христа моєго єй в покою з мое староны зоставую, и сам успокоеноє в ней сумнене моє ношу. Не оставлю єє николи, але и душу мою в ней и при ней для правды єє за помочу божою положу.
Але о то на сес час на лист милости твоєє любовнои беседы моєє досыть. Прочеє устной розмови нашой, даст Бог, зоставую".
Смотрицький в тім часі був уже уніатом формальним, але потайним. З його біографії, написаної пізнішим єпископом холмським Як. Сушею, довідуємось, що коли Смотрицький побачив, як грунтовно й безповоротно зіпсована його репутація між православними тими заходами, які він поробив у патріархів проти братств, і ні в Києві, ні в Вільні йому нічого доброго не дочекатись, він зимою 1626 — 7 р. звернувся до кн. Заславських — може, не без посередництва Саковича, який скорше умістився під їх протекторатом. Просив у старого князя Юрія, щоб попросив свого сина Олександра дати Смотрицькому багату дерманську архімандрію, чи не найбагатшу після Печерської Лаври православну бенефіцію. Кн. Юрій порадився з митрополитом Рутським, що заїхав на той час до нього, і Рутський рішуче йому того відрадив, з огляду на всі попередні гріхи Смотрицького. Коли Смотрицький потім звернувся до Олександра Заславського, патрона Дермані, той на його прохання відповів довгим писанням — цілим літературним трактатом, скомпонованим, очевидно, якоюсь уніатською рукою 1.
1 Його в цілості надрукував Суша в латинськім перекладі, мовляв, без усяких сторонніх прикрас, щоб віддати славу заслугам князя перед католицькою вірою — Saulus et Paulus Ruthenae Unionis, sanguine b. Josaphat transformatus, sive Meletius Smotriscius per J. Suszam ex tenebris in lucem prolatus, нове вид. Мартинова, п. 3, Vita M. Smotriscius. Bruxellis, 1864, c. 39-65. Лист датований 19 лютим, Смотрицький отримав його 22 лютого і 23 ставився перед князем. Суша виявляє тут детальне обізнання з фактами — мабуть, з паперів Рутського, свого попередника в холмському владицтві і митрополії.
Він ставив умовою, щоб Смотрицький на письмі заявив свій перехід на унію — так, як це колись обіцяв князеві "в присутності Касіяна і п. Боярського", але назверх зістався православним і носив титло полоцького архієпископа для полегшення своїх заходів коло навернення православних на унію.
Смотрицький, одержавши це писаннячко, мовляв, думав над тим цілу ніч, і другого дня, 23 лютого, поїхав до князя з згодою дати таку декларацію і проханням, щоб князь узяв на себе порозумітися з Рутським, щоб той прийняв його до уніатської церкви.
Крок несподіваний для недавнього проповідника і передового бойовика православної церкви, як себе показав Смотрицький у своїй трьохлітній діяльності в Вільні, від зими 1620 — 1 і до вітебської
Тяжке становище православної церкви на Сході, низький рівень освіти й культури і різні, не конче побожні церковні практики, котрим він мав нагоду зблизька приглянутися під час подорожі до Царгорода й Єрусалима, з свого боку теж могли спричинитися до тої депресії, котру Смотрицький по недавніх тріумфах відчув у себе дома після вітебського погрому. А податність на ідеї компромісу, яку він помітив, під впливами загальної аналогічної депресії на Україні по своїм повороті з Царгорода могла дати йому надію, що він справді зможе стати творцем нової унії, більш удалої й щасливої, ніж Берестейська.
І так з усіх цих причин, а ще до того заохочений перспективою багатої дерманської бенефіції — "золотого яблука", як його називають сучасники, Смотрицький рішається не для форми тільки, "не за страх, а за совість" забратись до переведення нової унії, носячи маску православного до слушного часу. Рутський, одержавши від Заславського повідомлення про його переговори з Смотрицьким, з свого боку похвалив цей план (мабуть, він же й продиктував його кн. Заславському) 1. Тим часом Смотрицький мав виїхати до Києва, щоб у ролі православного владики дискредитувати в очах православних грецьку церкву й приготовляти грунт для їх прилучення до унії. Він пробув там весну, ведучи в тому напрямі свою агітацію, а після зелених свят приїхав з своїм звідомленням до кн. Заславського, до Дубна. Спішно викликаний Рутський ухвалив поведінку і плани нового промотора унії, прийняв від нього ісповідь віри, підписану його рукою, для певності її зложено до княжого архіву; на адресу папи і конгрегації пропаганди (?). Смотрицький мусів також виписати декларації свого переходу на католицтво — їх переслано до Рима в супроводі тріумфальних листів Рутського й Заславського з приводу такого цінного для католицької церкви придбання 2.
1 Суша цитує його лист до Заславського 2 березня такого змісту (с. 67).
2 Листи Смотрицького, наведені в Суші, мають дату 6 липня, супровідні листи Рутського і Заславського — 10 липня (с. 72 — 7).
Смотрицький після цього отримав ціну своєї зради — Дерманську архімандрію і, за вказівками Рутського, виробив дальший план своєї операції.
"Закриваючися плащем схизми", удаючи з себе далі православного владику і ревнителя чистоти східної доктрини, він між іншим мав вивести на денне світло єретицькі ухили сучасної грецької церкви, в центрі яких стояв тодішній царгородський патріарх Кирило Лукаріс. Його євангелістські (спеціально кальвінські) симпатії і зв’язки з протестантським світом були здавна відомі. Одначе якогось декларативного документа досі від нього не мали ні одні, ні другі; тільки пізніше в 1629 р. зручному женевському пасторові Антуанові Леже, післаному від женевської консисторії до Царгорода в ролі секретаря голландського посла Корнелія Гази, вдалося намовити Лукаріса до такого рішучого виступу. Він написав свою ісповідь віри, з виразними ухилами в кальвінський бік, і передав для опублікування: літом 1629 р. вона була видрукувана і випущена в світ женевською консисторією, з засвідченням автентичності від К. Гази як ісповідання східних патріархів, і викликала страшне замішання: передруковувалась, опротестовувалась, викликала велику полеміку і стала на довгі роки, на цілі століття "каменем соблазни" 1.